Постанова № 54008271, 25.09.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2015 року 810/3746/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стейт Оіл» до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про застосування фінансових санкцій

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стейт Оіл» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування рішення про застосування фінансових санкцій від 24.04.2015 №0000532202/1083.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 24.03.2015 податковим органом проведено фактичну перевірку ТОВ «Стейт Оіл» в рамках якої встановлено факт реалізації пляшки горілки «Мірна на молоці» 40% об. виробництва ТОВ «Кримська водочна компанія», термін придатності до споживання якої сплинув та яка маркована маркою попереднього зразка.

Наведене перевіряючими було розцінено як здійснення реалізації алкогольних напоїв без марок акцизного податку встановленого зразка, у зв’язку з чим, на підставі статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» податковий орган застосував до позивача фінансову санкцію у розмірі 17000,00 грн.

Позивач такий висновок податкового органу вважає неправомірним. На підтвердження своє позиції звертає увагу суду, що реалізована пляшка горілки мала марку акцизного податку 01ААБУ 780337 12/12 вартістю 9,174 грн., що спростовує висновок податкового органу про порушення позивачем вимог статті 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення у яких зазначив, що оскаржуване рішення прийняте з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Наголошував, що реалізована позивачем пляшка горілки виготовлена 20.12.2012. Водночас, як вбачається з інформації на етикетці, термін придатності горілки становить 12 місяців. Враховуючи, що на момент реалізації цієї пляшки термін придатності минув і позивач не зняв відповідну продукцію з реалізації, податковим органом правомірно застосовані штрафні санкції.

Представники сторін у судове засідання, призначене на 16.09.2015, не з’явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Водночас матеріали справи містять клопотання сторін про розгляд справи за відсутності уповноважених представників.

Частиною 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких обставин, суд ухвалив здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стейт Оіл», ідентифікаційний код 39436796, місцезнаходження: 08700, Київська область, м. Обухів, вул. Київська, буд. 25 зареєстроване 10.10.2014 як юридична особа, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 32-33).

24 березня 2015 року посадовими особами Головного управління ДФС у Київській області, на підставі наказу від 26.02.2015 №64, направлень від 24.03.2015 №960 та №961 проведено фактичну перевірку АЗК з магазином, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Чкалова, буд. 17 та належить ТОВ «Стейт Оіл».

За наслідками перевірки складений Акт (довідка) про результати фактичної перевірки з питань додержання суб’єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов’язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами від 01.04.2015 №505/10-36-21/39436796 (далі – акт перевірки) (а.с. 52-55).

У ході перевірки податковим органом встановлено факт реалізації пляшки горілки «Мірна на молоці», місткістю 0,5 л, 40% об., виробництва ТОВ «Кримська водочна компанія» по ціні 67,00 грн., маркована маркою акцизного податку попереднього зразка 01ААБУ 780337 12/12.

Відповідно до інформації, що міститься на етикетці вказаної пляшки горілки, строк придатності її до споживання сплинув.

Оскільки термін придатності вказаного алкогольного напою на момент перевірки сплинув, посадові особи контролюючого органу зробили висновок про порушення позивачем вимог статті 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР, що виявилось у зберіганні алкогольного напою, маркованого недійсною (не встановленого зразка) маркою акцизного податку.

Висновки акта перевірки покладено ДПІ в Обухівському районі ГУ ДФС у Київській області в основу прийнятого рішення про застосування фінансових санкцій від 24.04.2015 №0000532202/1083, яким до позивача відповідно до абзацу 15 частини 2 статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» застосовано штраф у розмірі 17000,00 грн. (а.с. 22).

Не погоджуючись з рішенням відповідача про застосування фінансових санкцій, позивач оскаржив його до вищестоящих податкових органів в адміністративному порядку. Однак, за результатом розгляду скарг рішення відповідача залишено без змін, а скарги без задоволення (а.с. 7-17).

У подальшому позивач звернувся до суду з даним позовом.

Розглядаючи доводи позивача про неправомірність проведеної перевірки, суд виходив з наступного.

Компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначено Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі – ПК України).

Положеннями підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі, після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Приписами пункту 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Згідно з пунктом 80.2 статті 80 ПК України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких обставин: у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (пп.80.2.2 статті 80 ПК України).

У силу пункту 80.1 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Таким чином, фактичну перевірку може бути проведено за відсутності платника податків, але за участі особи, що фактично здійснює розрахункові операції. При цьому, суд звертає увагу позивача, що проведення фактичної перевірки не передбачає попередження платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, фактичну перевірку магазину, що належить позивачу, було здійснено на підставі наказу від 26.02.2015 №64, направлень від 24.03.2015 №960 та №961. Вказані направлення вручені уповноваженій особі позивача, що підтверджується актом перевірки.

Щодо доводів позивача про відсутність підстав для проведення перевірки суд зазначає, що як вбачається з наказу від 26.02.2015 №64, правовою підставою для проведення перевірки стали положення підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Крім того, суд звертає увагу позивача, що згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленій у постанові від 24 грудня 2010 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Foods and Goods L.T.D.» до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, у подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Таким чином, з огляду на порядок проведення фактичної податкової перевірки платник податків, який вбачає процедурні порушення у діях податкового органу щодо організації та призначення такої перевірки, має захищати свої права шляхом не допуску працівників контролюючого органу до перевірки.

Допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та/або проведенні податкової перевірки, у зв'язку з чим, за умови такого допуску, підставою для скасування рішення (прийнятого за результатами перевірки) може бути лише неправильність його прийняття по суті, а не власне процедурні порушення, на чому наполягає позивач.

Вирішуючи питання щодо правомірності застосування до позивача фінансових санкцій на підставі рішення від 24.04.2015 №0000532202/1083, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було реалізовано пляшку горілки «Мірна на молоці», виготовлену 20.12.2012 з терміном придатності до споживання – 12 місяців та маркованої маркою акцизного податку попереднього зразка 01ААБУ 780337 12/12.

Суд зауважує, що станом на момент виготовлення (розливу) пляшки горілки, з якою пов’язане виявлене порушення, зразки марок акцизного податку були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2008 №486.

Проте, постановами Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №188 та від 19.11.2014 №627 введено нові зразки марок акцизного податку та визнано такою, що втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України від 21.05.2008 №486 «Про затвердження нових зразків марок акцизного податку для алкогольних напоїв і тютюнових виробів вітчизняного та імпортного виробництва і внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України».

Відтак, станом на день проведення фактичної перевірки, позивачем зберігалась та була реалізована пляшка горілки з маркою акцизного податку попереднього зразка.

Законом, який визначає основні засади державної політики у сфері виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також визначає перелік правопорушень у сфері обігу алкогольних напоїв та тютюнових є Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 №481/95-ВР.

Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», алкогольні напої та тютюнові вироби, які виробляються в Україні, а також такі, що імпортуються в Україну, позначаються марками акцизного збору в порядку, визначеному законодавством.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.107 пункту 14.1 статті 14 ПК України, марка акцизного податку - спеціальний знак для маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, віднесений до документів суворого обліку, який підтверджує сплату акцизного податку, легальність ввезення та реалізації на території України цих виробів.

Відповідно до статті 11 Закону №481/95-ВР, алкогольні напої та тютюнові вироби, які виробляються в Україні, а також такі, що імпортуються в Україну, позначаються марками акцизного збору в порядку, визначеному законодавством.

Згідно з підпунктом 14.1.109 пункту 14.1 статті 14 ПК України маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів - це наклеювання марки акцизного податку на пляшку (упаковку) алкогольного напою чи пачку (упаковку) тютюнового виробу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України щодо виробництва, зберігання та продажу марок акцизного податку.

Порядок маркування марками акцизного податку алкогольної продукції визначено Положенням про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1251 (далі – Положення).

Пунктом 2 Положення встановлено, що зразки марок розробляються ДФС разом з Мінфіном, СБУ, МВС, Мін'юстом та затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 19 Положення, наявність наклеєної в установленому порядку марки акцизного податку встановленого зразка на пляшці (упаковці) алкогольного напою та пачці (упаковці) тютюнового виробу є однією з умов для ввезення на митну територію України і продажу таких товарів споживачам, а також підтвердженням сплати акцизного податку та легальності ввезення товарів.

Умови, за яких алкогольна та тютюнова продукція вважаються немаркованими, визначені пунктом 20 Положення.

Так, згідно абзацу 5 пункту 20 Положення, вважаються такими, що немарковані: алкогольні напої та тютюнові вироби з підробленими марками; алкогольні напої та тютюнові вироби, марковані з порушенням вимог цього Положення, та/або марками, що не видавалися безпосередньо виробнику або імпортеру зазначеної продукції; алкогольні напої з марками, на яких зазначення суми акцизного податку, сплаченого за одиницю маркованої продукції, не відповідає сумі, визначеній з урахуванням чинних на дату розливу продукції ставок акцизного податку, міцності продукції та місткості тари.

Тотожні положення містяться і у Податковому кодексі України, пунктом 226.9 статті 226 якого встановлено, що вважаються такими, що немарковані: алкогольні напої та тютюнові вироби з підробленими марками акцизного податку; алкогольні напої та тютюнові вироби, марковані з відхиленням від вимог положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України, відповідно до якого здійснюються виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, та/або марками, що не видавалися безпосередньо виробнику або імпортеру зазначеної продукції; алкогольні напої з марками акцизного податку, на яких зазначення суми акцизного податку, сплаченого за одиницю маркованої продукції, не відповідає сумі, визначеній з урахуванням чинних на дату розливу продукції ставок акцизного податку, міцності продукції та місткості тари.

Таким чином, Положенням передбачено, що алкогольні напої повинні бути маркові марками акцизного податку, зразки яких затверджуються Кабінетом Міністрів України.

При цьому, системний аналіз приписів Податкового кодексу України у взаємозв’язку з вимогами Положення дає підстави стверджувати, що обіг алкогольних напоїв з марками акцизного податку, зразки яких не відповідають встановленим на момент реалізації зразкам – не дозволяється.

Такі алкогольні напої, виходячи з буквального змісту пункту 20 Положення, вважаються немаркованими, оскільки мають марку акцизного податку невстановленого (недійсного) зразка.

Разом з тим, абзацом 4 частини 4 статті 11 Закону №481/95-ВР встановлено, що у разі зміни зразка марок акцизного податку вже закуплені марки попереднього зразка застосовуються у виробництві алкогольних напоїв та тютюнових виробів до їх повного використання, а марковані такими марками алкогольні напої та тютюнові вироби знаходяться в обігу до їх повної реалізації в межах терміну придатності для споживання.

Відповідно до пункту 15 Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 року № 854 (далі-Правила № 854) не дозволяється продаж алкогольних напоїв: у пляшках (іншій тарі) без етикеток або чіткого маркування, з наявними ознаками бою (тріщини, сколювання шийки, пошкодження закорковування тощо), у негерметично закоркованих пляшках, з наявністю сторонніх і завислих частинок або каламуті, осаду (якщо це не передбачено нормативним документом, обов'язковим до виконання), строк придатності яких минув.

Тобто положення абзацу 4 частини 4 статті 11 Закону №481/95-ВР містять застереження, відповідно до якого у випадку запровадження нових зразків марок акцизного податку, суб’єкти господарювання можуть здійснювати реалізацію (зберігання) вже виготовленої алкогольної продукції, позначеної марками попереднього зразка за умови, що така реалізація (зберігання) відбувається в межах терміну придатності для споживання такої продукції.

Отже, законодавець прямо пов’язує можливість здійснення реалізації, зберігання (обігу) алкогольних напоїв, маркованих марками акцизного податку попереднього зразка із строком їх придатності.

Таким чином, хибним є твердження позивача, що сплив строку придатності алкогольного напою не нівелює значення марки акцизного податку попереднього зразка, оскільки дійсність таких марок законодавцем поставлена у безпосередню залежить від того факту, чи є алкогольний напій придатним до споживання.

Вирішуючи питання щодо правомірності застосування до позивача фінансових санкцій суд акцентує, що маркування алкогольної продукції покликано забезпечити високу якість алкогольних напоїв та гарантувати їх якість і безпечність для здоров’я громадян.

Таким чином, суд переконаний, що алкогольні напої, які марковані маркам акцизного податку попереднього зразка та строк придатності до споживання яких минув не можуть вважатись такими, що марковані відповідно до вимог Положення.

Абзацом 15 частини 2 статті 17 Закону №481/95-ВР передбачено, що у разі виробництва, зберігання, транспортування, реалізації фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів; алкогольних напоїв чи тютюнових виробів без марок акцизного податку встановленого зразка або з підробленими марками акцизного податку, до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірі 200 відсотків вартості товару, але не менше 17000 гривень.

З огляду на викладене, суд не знаходить підстав для визнання протиправним та скасування рішення про застосування фінансових санкцій від 24.04.2015 №0000532202/1083.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, покладений на суб`єкта владних повноважень даною нормою тягар доказування правомірності своїх рішень не звільняє позивача від обов`язку доказування власних тверджень чи заперечень.

Належних та достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Оскільки спір вирішено на користь суб’єкта владних повноважень, а доказів понесення ним витрат, пов’язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Разом з цим, відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір», у редакції, яка діяла до 01.09.2015, під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

За подання до адміністративного суду позову майнового характеру ставка судового збору встановлена у розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати (частина друга статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

Із матеріалів справи вбачається, що розмір майнових вимог, заявлених позивачем, становить 17000,00 грн., отже, повна сума судового збору становить 1827,00 грн.

Платіжним дорученням №39320 від 20.08.2015 позивач сплатив судовий збір у розмірі 182,70 (10%). Таким чином, решта суми судового збору у розмірі 1644,30 грн. підлягає стягненню з позивача до бюджету.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стейт-Оіл» (ідентифікаційний код 39436796) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1644 (одна тисяча шістсот сорок чотири) грн. 30 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Постанову виготовлено у повному обсязі та підписано 25.09.2015