Постанова № 54007007, 01.08.2011, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2011 р. cправа № 2a-2162/11/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Чуприни О.В.

за участю секретаря судового засідання Галімурки Т.Є.

представника позивача: приватного виробничо-комерційного підприємства СКЕМОСОБА_1

представників відповідача: Державної податкової інспекції в м. Яремче Івано-Франківської області ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом приватного виробничо-комерційного підприємства СКЕМдо Державної податкової інспекції в м. Яремче Івано-Франківської області про скасування податкового повідомлення-рішення за №0000012301/0 від 17.01.2011 року та податкового повідомлення-рішення за №0000031701/0 від 17.01.2011 року, -

ВСТАНОВИВ:

04.07.2011 року приватне виробничо-комерційне підприємство СКЕМ(далі позивач) звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Яремче Івано-Франківської області (далі - відповідач) із адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення про визначення сум податкових зобов'язань за №0000012301/0 від 17.01.2011 року по єдиному податку на підприємницьку діяльність з юридичних осіб на суму 29 824,00 грн. та рішення б/н від 17.01.2011 року по податку на доходи фізичних осіб на суму 393,00 грн.

Заявлені позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем протиправно, в порушення вимог частин 8, 11 статті 11-1 Закону України Про державну податкову службу в Україні, абзацу 5 пункту 1 Указу Президента України Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності субєктів малого підприємництва, підпункту 4.2.5. пункту 4.2 статті 4 Закону України Про оподаткування прибутку підприємствта статей 87, 88, 113 Господарського кодексу України за наслідками проведеної в грудні 2010 році позапланової перевірки визначено податкове зобов'язання за платежем єдиний податок на підприємницьку діяльність з юридичних осіб на суму 29 824,00 грн. та податку на доходи фізичних осіб на суму 393,00 грн., оскільки висновки викладені в акті перевірки, на підставі якого винесені рішення, сформовані без належних правових підстав та не відповідають фактичним обставинам. Зокрема, перевіряючими без відповідного судового рішення впродовж листопада-грудня 2010 року проведено у позивача позапланову виїзну перевірку, термін здійснення якої, крім того, перевищив допустимих 10 робочих днів і склав 13 днів. Зазначає про неправомірне застосування відповідачем положень статей 87, 88 Господарського кодексу України, на підставі норм яких самостійно без будь-яких правових підстав визначив обовязок позивачу, як приватного підприємства, здійснювати державну реєстрацію рішень підприємства про зміну розміру статутного фонду (капіталу). Помилковими, на думку позивача, є твердження відповідача про те, що внесення засновником приватного підприємства у 2008 році власних коштів в сумі 235 435,00 грн. на рахунки позивача із цільовим призначенням поповнення статутного фонду є виручкою від реалізації приватним виробничо-комерційним підприємством СКЕМпродукції (товарів, робіт, послуг).

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, та пояснив суду, що в січні та квітні 2008 року засновник приватного виробничо-комерційного підприємства СКЕМОСОБА_4, керуючись статтею 206 Цивільного кодексу України прийняв усне рішення про збільшення статутного капіталу підприємства та вніс на банківські рахунки підприємства кошти в загальній сумі 235 435,00 грн. із призначенням платежу поповнення статутного фонду. Зазначив, що станом на 2008 рік ОСОБА_5 позивача не було визначено розмір статутного капіталу підприємства, а також не передбачено порядок прийняття рішень щодо збільшення чи зменшення його розміру. Чинним Господарським кодексом України та будь-якими іншими нормативно-правовим актами не передбачено обовязку засновників (учасників) приватних підприємств проводити державну реєстрацію рішення про зміну (збільшення або зменшення) статутного капіталу, а тому такий обовязок відсутній і у позивача. З урахуванням вказаного, вважає протиправним висновок відповідача, що внесені ОСОБА_4 кошти є безповоротною фінансовою допомогою в розумінні Закону України Про оподаткування прибутку підприємств, або виручкою позивача у контексті Указу Президента України Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності субєктів малого підприємництва. Від так, протиправно віднесено перевіряючими вказані кошти до доходів підприємства, які згідно пункту 3 зазначеного Указу Президента України, оподатковуються за ставкою єдиного податку для юридичних осіб в розмірі 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції. Крім того, вказав, що відповідно до підпункту 4.2.5. пункту 4.2 статті 4 Закону України Про оподаткування прибутку підприємствсуми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи не відносяться до валового доходу, а отже не є обєктом оподаткування.

Відповідач позову не визнав, подав до суду письмове заперечення щодо його задоволення, яке мотивував тим, що за наслідками проведеної позапланової перевірки 29.12.2010 року відповідачем встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, допущення і виявлення яких стало підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, які є законними та обґрунтованими.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили з мотивів викладених в письмовому запереченні та пояснили, що підставою для проведення в листопаді 2010 року позапланової перевірки позивача була постанова про призначення документальної перевірки слідчого відділу Слідчого управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області від 20.09.2010 року в межах розслідування кримінальної справи №320300, а також обставини, визначені пунктом 7 частини 6 статті 11-1 Закону України Про державну податкову службу в Україні. Позапланова перевірка проводилась з 01.11.2010 року по 24.12.2010 року, однак з 11.11.2010 року по 22.11.2010 року включно вона була зупинена, а тому гранична тривалість позапланової перевірки в кількості 10 робочих дів, визначена для субєктів малого підприємництва Законом України Про державну податкову службу в Україні, порушена не була. В ході позапланової перевірки встановлено, що засновником приватного виробничо-комерційного підприємства СКЕМОСОБА_4 в січні та квітні 2008 року на банківські рахунки підприємства внесено готівкові кошти в загальній сумі 235 435,00 грн. із призначенням платежу поповнення статутного фонду. Однак, рішення щодо збільшення статутного фонду (капіталу) приватне підприємство чи його засновник не приймав, відповідну державну реєстрацію таких змін до ОСОБА_5 позивач, у встановленому законом порядку не здійснив. Зазначили, що відповідно до Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, чинного на час внесення коштів на рахунки підприємства, у Єдиному державному реєстрі повинні міститися дані про розмір статутного фонду (статутного або складеного капіталу). Представники відповідача погоджуються із доводами позивача про те, що Господарським кодексом України не передбачено порядку формування та реєстрації статутного фонду приватного підприємства, а тому, за відсутності норми права, які регулюють такі правовідносини, необхідно застосувати аналогію права. А саме, коли приватне підприємство має намір створити статутний фонд, зробити внески до нього, збільшити чи зменшити його, правовідносини із таких питань врегульовуються в порядку, визначеного Господарським кодексом України, який передбачений для господарських товариств, а також іншими нормативно-правовими актами, які регулюють відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців. У Книзі обліку доходів і витрат готівкові кошти отримані на розрахунковий рахунок підприємства в сумі 235 435,00 грн. позивачем не відображені у графі 5 та графі 6. Згідно бухгалтерського обліку позивача підприємство не облікувало надходження внесків до Статутного фонду підприємства у вказаній сумі, не представило під час перевірки будь-яких інших документів, що свідчать про надання підприємству фінансової допомоги та повернення цих коштів ОСОБА_4 У звязку із вказаним, відповідачем зроблено висновок, що позивач отримав на розрахунковий рахунок підприємства позареалізаційні доходи у формі безповоротної фінансової допомоги, яка у відповідності до вимог підпункту 4.1.6. пункту 4.1. статті 4 Закону України Про оподаткування прибутку підприємстввключається до доходів підприємства. В свою чергу такі доходи у відповідності до вимог пункту 3 зазначеного Указу Президента України Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності субєктів малого підприємництва, оподатковуються за ставкою єдиного податку для юридичних осіб в розмірі 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції. Таким чином, позивачу збільшено грошове зобовязання за єдиним податком на підприємницьку діяльність з юридичних осіб в розмірі 23 859,00 грн. та застосовано відповідні штрафні санкції. З приводу донарахування податку з доходів фізичних осіб вказали, що позивачем при нарахуванні заробітної плати у травні та червні 2008 року двом працівникам підприємства безпідставно надано соціальну пільгу, а також, у вказаному періоді, при виплаті винагороди за виконані роботи працівнику не утримано податок з доходів фізичних осіб та відповідно не перераховано його до бюджету. У звязку із вказаним позивачу донараховано 314,00 грн. податку з доходів фізичних осіб та застосовано відповідні штрафні санкції.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши докази, суд приходить до висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Суд у відповідності до статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи питання, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин та враховуючи період, в якому тривали спірні правовідносини, зазначає, що до правовідносин між сторонами підлягають застосуванню норми права, що діяли в часі на момент їх виникнення.

Судом встановлено, що позивач є юридичною особою субєктом господарювання, взятий на податковий облік в органах державної податкової служби.

В період з 01.11.2010 року по 24.12.2010 року Державною податковою інспекцією в м. Яремче Івано-Франківської області проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 30.06.2010 року, за результатами якої складено акт від 29.12.2010 року за №897/23-30809955 (а.с. 11-21). На підставі наказу відповідача від 11.11.2010 року за №106 з 11.11.2010 року терміном на 30 робочих днів до 22.12.2010 року включно було призупинено проведення зазначеної перевірки (а.с. 90-91).

Актом перевірки встановлено, що приватним виробничо-комерційним підприємством СКЕМ:

- в порушення абзацу 5 пункту 1 Указу Президента України від 03.07.1998 року за №727 Про внесення змін до Указу Президента України Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності субєктів малого підприємництвау 2008 році занижено до сплати єдиний податок в загальній сумі 23 859,00 грн.;

- в порушення підпункту 6.3.2. пункту 6.3 статті 6, підпункту 4.2.1. пункту 4.2 статті 4, підпункту 8.1.1. пункту 8.1 статті 8, пункту 17.2 статті 17 Закону України Про податок з доходів фізичних осібзанижено до сплати податку з доходів фізичних осіб в сумі 314,16 грн.

За наслідками перевірки відповідачем, на підставі підпункту 54.3.2. пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, винесено податкове повідомлення-рішення про визначення позивачу сум податкових зобов'язань за №0000012301/0 від 17.01.2011 року по єдиному податку на підприємницьку діяльність з юридичних осіб на суму 29 824,00 грн. (23 859,00 грн. основного платежу та 5 965,00 грн. штрафних санкцій) та за №0000031701/0 від 17.01.2011 року по податку на доходи фізичних осіб на суму 393,00 грн. (314,00 грн. основного платежу та 79,00 грн. штрафних санкцій) (а.с. 9-10, 123, 125).

Досліджуючи обставини з приводу заниження позивачем у 2008 році до сплати єдиного податку в загальній сумі 23 859,00 грн. в результаті не оподаткування 235 435,00 грн. коштів, внесених засновником на рахунки підприємства як поповнення статутного фонду, судом встановлено наступне.

Згідно виписки по особовому рахунку та квитанцій громадянином ОСОБА_4 (засновником приватного виробничо-комерційного підприємства СКЕМ) на рахунки позивача у філії Акціонерного комерційного банку Укрсоцбанкта у Івано-Франківській обласній дирекції Райфайзен банк ОСОБА_1внесено готівку на загальну суму 235 435,00 грн. із призначенням платежу для поповнення статутного фонду підприємства (а.с. 76-77).

В судовому засіданні представником позивача не надано суду письмового рішення учасника (засновника) приватного виробничо-комерційного підприємства СКЕМпро збільшення в січні та квітні 2008 року статутного фонду підприємства на загальну суму 235 435,00 грн., а також не представлено документації про проведення державної реєстрації змін до установчих документів позивача (його ОСОБА_5) у відповідних державних органах, повязаних із зміною розміру статутного капіталу підприємства.

Суд зазначає, що відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, створення статутного фонду (капіталу) субєктів господарювання, здійснення внесків до нього, збільшення чи зменшення його розміру, врегульовані окремими нормами Господарського кодексу України та Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, чинних на час внесення коштів на рахунок позивача.

За змістом вимог статей 62, 63 та 113 Господарського кодексу України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності).

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до вимог статті 66 Господарського кодексу України майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України.

Статтею 57 вказаного Кодексу визначено, що установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання. ОСОБА_5 суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів.

Аналогічна правова норма кореспондована у положення частини 2 статті 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, згідно змісту якої в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців по юридичних особах містяться відомості щодо даних про розмір статутного капіталу (статутного або складеного капіталу), у тому числі частки кожного із засновників (учасників), та про дату закінчення його формування.

Згідно вимог частини 1 статті 3 коментованого Закону його дія поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців.

Частин 13 і 1 статті 29 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємціввизначено, що проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи здійснюється за процедурами, передбаченими частинами першою - четвертою статті 25 та частинами другою-третьою статті 27 цього Закону для проведення державної реєстрації юридичної особи.

Для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридична особа повинна подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи; примірник оригіналу (ксерокопію, нотаріально засвідчену копію) рішення про внесення змін до установчих документів; оригінали установчих документів юридичної особи з відміткою про їх державну реєстрацію з усіма змінами, чинними на дату подачі документів, або копія опублікованого в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації повідомлення про втрату всіх або частини зазначених оригіналів установчих документів; два примірники змін до установчих документів юридичної особи у вигляді окремих додатків або два примірники установчих документів у новій редакції; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації змін до установчих документів.

Відповідно до частини 4 статті 25 вказаного Закону дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи.

Суд погоджується із доводами представника позивача про те, що Господарським кодексом України не передбачено порядку формування та реєстрації статутного фонду (капіталу) приватного підприємства.

Втім, системний аналіз коментованих норм Законів вказує на те, що приватне підприємство, як юридична особа і субєкт господарювання повинно мати зареєстрований у встановленому порядку ОСОБА_5, в якому обовязково наявні відомості про розмір статутного капіталу та порядок його формування. За умови, що розмір статутного капіталу є істотною частиною ОСОБА_5 як установчого документа юридичної особи, в тому числі приватного підприємства, внесення змін щодо його розміру повинно здійснюватися із дотриманням вимог статті 29 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та відбуватися за процедурами і у порядку, визначених для проведення державної реєстрації юридичної особи. В свою чергу, відповідні зміни до установчих документів про зміну розміру статного капіталу у відповідності до частини 4 статті 25 вказаного Закону є чинними з дата внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців запису про проведення державної реєстрації таких змін.

Крім того, суд погоджується із доводами представників відповідача про те, що за відсутності у Господарському кодексі України норм, які регулюють порядок формування та реєстрації статутного фонду приватного підприємства, необхідно застосувати норми права, які регулюють подібні правовідносини, тобто застосовувати аналогію права, в тому числі в межах одного кодифікованого законодавчого акта.

Суд, виходячи із положень частини 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України та норм статті 87 Господарського кодексу України, зазначає, що коли засновники (учасники) мають намір створити статутний фонд нового підприємства, здійснити внески до нього, збільшити чи зменшити його розмір, правовідносини із таких питань врегульовуються в порядку, визначеному Господарським кодексом України, який передбачений для господарських товариств, а також іншими нормативно-правовими актами, які регулюють відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців.

За таких обставин суд приходить до висновку, що внесення на рахунок приватного підприємства готівкових коштів від їх засновників (учасників), без дотримання процедури внесення змін до установчих документів у порядку, визначеному статтями 25, 29 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, не є достатньою підставою вважати, що відбулося фактичне збільшення розміру статутного фонду (капіталу) такого підприємства.

Із змісту, наданого в судовому засіданні представником позивача ОСОБА_5 приватного виробничо-комерційного підприємства СКЕМв редакції від 12.04.2000 року, судом встановлено, що положеннями даного ОСОБА_5 не було визначено розмір статутного капіталу підприємства (а.с. 60-67). Втім, згідно пункту 9.1. Розділу 9 ОСОБА_5 визначено, що зміни та доповнення до нього вносяться власником на його розсуд в порядку визначеному чинним законодавством.

Виходячи із вимог положень пункту 9.1. Розділу 9 ОСОБА_5 приватного виробничо-комерційного підприємства СКЕМв редакції від 12.04.2000 року, за умови, що даним ОСОБА_5 не визначено у грошовому еквіваленті розміру статутного фонду (капіталу) підприємства, засновник позивача в січні і квітні 2008 року, вносячи на рахунки підприємства кошти в сумі 235 435,00 грн. для поповнення статутного фонду, зобовязаний був оформити збільшення статутного капіталу і внесення із цього приводу відповідних змін до установчого документа (ОСОБА_5) за процедурами і у порядку, визначеного Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до пункту 3.3. Розділу 3 ОСОБА_5 приватного виробничо-комерційного підприємства СКЕМв редакції від 16.06.2009 року власником підприємства за рахунок власник внесків створено Статутний капітал у розмірі 100,00 грн. (а.с. 68-75).

Представником позивача не надано суду будь-яких доказів (письмових документів, рішень власника підприємства, тощо) про зменшення в період з січня 2008 року по червень 2009 року розміру Статутного капіталу на 235 335,00 грн.

Згідно пункту 4 Указу Президента України від 03.07.1998 року за №727 Про внесення змін до Указу Президента Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництвав редакції від 28.06.1999 року за №746/99, суб'єкт малого підприємництва - юридична особа зобов'язана вести книгу обліку доходів та витрат і касову книгу. Форма книги обліку доходів та витрат, що підлягають оподаткування відповідно до цього Указу, і порядок її ведення суб'єктами малого підприємництва, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються Державною податковою адміністрацією України.

Відповідно до Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат суб'єкта малого підприємництва - юридичної особи, яка застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 13.10.1998 року за №477 (в редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 12.10.1999 року за №554), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.10.1999 року за №713/4006:

1. Суб'єкти малого підприємництва - юридичні особи, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності (надалі - суб'єкти малого підприємництва), зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат суб'єкта малого підприємництва юридичної особи, яка застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, в якій у хронологічній послідовності на підставі первинних документів здійснюються записи про, операції, що відбулися у звітному (податковому) періоді.

2. У графі 6 Загальна сума виручки та позареалізаційних доходіввідображаються всі надходження, отримані на розрахунковий (поточний) рахунок та в касу суб'єктом малого підприємництва від продажу продукції (товарів, робіт, послуг), майна, включаючи основні фонди, які належать суб'єкту малого підприємництва й реалізовані у звітному (податковому) періоді, позареалізаційні доходи та виручка від іншої реалізації.

3. У графі 3 Сума виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)відображається сума доходів, отриманих від виробництва та продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

4. У графі 4 Сума виручки від реалізації основних фондіввідображається різниця між сумою, отриманою від реалізації цих основних фондів, та їх залишковою вартістю на момент продажу.

5. У графі 5 Позареалізаційні доходи та виручка від іншої реалізаціївідображаються суми, фактично отримані суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий (поточний) рахунок та в касу від інших операцій (фінансовий результат від продажу цінних паперів, малоцінних швидкозношуваних предметів, матеріалів, палива, орендна плата, проценти, грошові кошти, отримані у вигляді безповоротної фінансової допомоги, кредиторська заборгованість, щодо якої минув строк позовної давності, а також дивіденди, якщо вони не були оподатковані у джерела виплати відповідно до Закону України Про оподаткування прибутку підприємств).

6. У графах 3, 4, 5, 6 не включаються до складу виручки (доходу) суми акцизного збору.

7. У графі 7 Загальна сума витрат, здійснених у зв'язку з веденням господарської діяльностівідображається фактична сума витрат, проведених за розрахункового (поточного) рахунку та каси підприємства, у зв'язку з продажем продукції (товарів, робіт, послуг), здійсненням фінансових операцій, а також від іншої діяльності.

Відповідно до вищенаведеного позивачем, у перевіреному періоді не відобразило у графі 5 Позареалізаційні доходи та виручка від іншої реалізації та графі 6 Загальна сума виручки та позареалізаційних доходівКниги обліку доходів і витрат готівкові кошти отримані на розрахунковий рахунок підприємства в сумі 235 435,00 грн., в тому числі 08.01.2008 року у сумі 141 135,00 грн. та 16.04.2008 року у сумі 94 300,00 грн., чим порушило ведення Книги обліку доходів і витрат.

Як зясовано судом згідно бухгалтерського обліку позивача за період з 01.01.2008 року по 30.06.2010 року підприємство не обліковувало надходження внесків до Статутного фонду підприємства, а також не обліковувало заборгованості підприємства перед ОСОБА_4 з операцій внесення ним на розрахунковий рахунок підприємства 08.01.2008 року та 16.04.2008 року готівкових коштів на загальну суму 235 435,00 грн.

Відповідно до вищезазначеного, заборгованість приватного виробничо-комерційного підприємства СКЕМперед ОСОБА_4 станом на 08.01.2008 року, 16.04.2008 року, 30.06.2010 року (момент завершення періоду охопленого перевіркою) та на час судового розгляду, відсутня.

В ході проведення перевірки позивачем не представлено для перевірки угод, укладених із ОСОБА_4 щодо надання підприємству фінансової допомоги у вигляд внесення готівкових коштів на рахунок підприємства, а також будь-яких документів, які б свідчили про повернення ОСОБА_4 коштів у сумі 235 435,00 грн., внесених ним на розрахунковий рахунок підприємства 08.01.2008 року та 16.04.2008 року.

Суд відхиляє доводи представника позивача про те, що внески власника до статутного капіталу підприємства у 2008 році було віднесено до розділу 1 пасиву балансу власний капітал, код рядка 300 Статутний капітал, оскільки останнім ні під час перевірки, ні у судовому засіданні не надано суду взірець такого балансу за 2008 рік, із відповідною відміткою органів державної статистики про його прийняття, чи інші докази подачі такого балансу у компетентні органи із наведеними даними.

В сукупності вищевказаного, суд приходить до переконливого висновку про те, що внесення ОСОБА_4 готівкових коштів на розрахункові рахунки позивача 08.01.2008 року та 16.04.2008 року всього на загальну суму 235 435,00 грн. на поповнення статутного фонду, не є внесками до статутного фонду, так як підприємство в порушення статей 25 та 29 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємцівстаном на дату здійснення таких внесків не здійснено реєстрації в державному реєстрі статутного фонду, в тому числі на суму 235 435,00 грн., і фактично є внесками на поповнення обігових коштів підприємства.

Згідно підпункту 1.22.1. пункту 1.22 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємствбезповоротна фінансова допомога це сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів, або без укладання таких угод.

Підпунктом 4.1.6. пункту 4.1 статті 4 вищенаведеного Закону визначено, що до доходів підприємства включаються суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.

Згідно пункту 1.21 Закону України Про оподаткування прибутку підприємствдоходи підприємства - будь-які доходи, отримані від будь-яких видів їх діяльності, включаючи інші види пасивних доходів.

Відповідно до вищезазначеного, кошти внесені директором та одночасно засновником приватного виробничо-комерційного підприємства СКЕМОСОБА_4 на розрахунковий рахунок підприємства у сумі 235 435,00 грн., які не обліковуються на підприємстві як заборгованість перед ОСОБА_4, та які не передбачають відповідної компенсації чи повернення їх без укладання угод дарування, або іншими подібними договорами є безповоротною фінансовою допомогою, отриманою платником податку у звітному періоді, які включаються до доходів підприємства.

В обґрунтування позовних вимог позивач і його представник у судовому засіданні, посилаючись на вимоги Указу Президента України Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності субєктів малого підприємництваза №727/98 від 03.07.1998 року, вказують про те, що грошові поступлення на розрахунковий рахунок позивача з призначенням платежу поповнення статутного фондуне може вважатись виручкою в розумінні зазначеного Указу, а отже не включається до обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) за відповідний календарний рік.

Проте, з таким твердженням суд не погодитись за наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництвавід 03.07.1998 року за №727/98 спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва: юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Запровадження спрощеної системи оподаткування поряд із діючою загальною системою оподаткування спрямоване, насамперед, на введення пільгового режиму оподаткування для тих субєктів господарювання, які до цього часу перебували на загальній системі оподаткування, у разі відповідності їх діяльності критеріям, встановленим Указом за №727/98. Таке тлумачення норм зазначеного Указу відповідає меті правового регулювання діяльності за спрощеною системою оподаткування, оскільки введення пільгового режиму оподаткування має стимулюючий зміст та спрямований на заохочення субєктів малого підприємництва своєчасно сплачувати встановлені законом податки та обовязкові платежі.

Абзацом 5 статті 1 цього Указу передбачено, що виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг). В даній нормі Указу не зазначено, що грошові кошти, джерело походження яких не охоплюється поняттям продаж продукції (товарів, робіт, послуг)не включаються до обсягу виручки.

Відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Національного банку України від 15.12.2004 року за №637, готівкова виручка (виручка) це сума фактично одержаних готівкових коштів від реалізації товарів (робіт, послуг) і позареалізаційні надходження. Позареалізаційні надходження, визначені цим Положенням, це - надходження від операцій, що безпосередньо не повязані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна (включаючи основні засоби, нематеріальні активи, продукцію допоміжного та обслуговуючого виробництва), у тому числі погашення дебіторської заборгованості за позиками, безоплатно одержані кошти, відшкодування матеріальних збитків, внески до статутного капіталу, платежі за надане в лізинг (оренду) майно, роялті, дохід (проценти) від володіння корпоративними правами, повернення підзвітних сум, інші надходження.

Тому, враховуючи вищенаведене позивачем отримало на розрахунковий рахунок підприємства суму готівкової виручки у вигляді позареалізаційних надходжень у формі безповоротної фінансової допомоги у сумі 235 435,00 грн., які відповідно до пункту 3 Указу Президента України Про внесення змін до Указу Президента від 03.07.1998 року за №727 Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництвав редакції від 28.06.1999 року за №746/99, оподатковуються за ставкою єдиного податку 10 відсотків. В результаті чого підприємство занизило дохід (виручку) на суму 235 435,00 грн., в тому числі за 1 квартал 2008 року на суму 141 135,00 грн. та за 2 квартал 2008 року на суму 94 300,00 грн., а також відповідно єдиний податок у сумі 23 544,00 грн. (235 435 х 10 %), в тому числі за 1 квартал 2008 року в сумі 14 114,00 грн. (141 135 х 10 %), за 2 квартал 2008 року в сумі 9 430,00 грн.(94 300 х 10 %).

Суд вважає безпідставними посилання представником позивача, що в розумінні вимог підпункту 4.2.5. пункту 4.2 статті 4 Закону України Про оподаткування прибутку підприємстввнесення засновником позивача коштів не відноситься до валового доходу, а отже не є обєктом оподаткування.

Відповідно до вказаної норми Закону суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи, не включаються до складу валового доходу.

Пунктами 1.28.2., 1.28.3. пункту 1.28 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємствпід фінансовою інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні.

Пряма інвестиція - господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Під реінвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій.

Представником позивача в розумінні Закону України Про оподаткування прибутку підприємствне надано суду будь-яких доказів оформлення (реєстрації) внесення коштів на рахунки позивача як прямих інвестицій, реінвестицій чи грошових майнових внесків, згідно з договором про спільну діяльність.

А отже, податкове повідомлення-рішення №0000012301/0 від 17.01.2011 року, згідно із яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем єдиний податок на підприємницьку діяльність з юридичних осіб на суму 23 544,00 грн., винесене обґрунтовано, з дотриманням вимог чинного законодавства.

З приводу донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб судом, із акта перевірки від 29.12.2010 року встановлено, що при нарахуванні заробітної плати у 2008 році двом працівникам підприємства (ОСОБА_6 та ОСОБА_7Д.) у травні і червні 2008 року безпідставно надана соціальна пільга, а саме: зазначені працівники були прийняті на роботу 05.05.2008 року, а заяви на застосування податкової соціальної пільги подані 01.07.2008 року, чим порушено підпункт 6.3.2. пункту 6.3 статті 6 Закону України Про податок з доходів фізичних осіб. Також перевіркою встановлено, що громадянину ОСОБА_8 у 2008 році виплачено 1 070,00 грн. за обслуговування веб сайту, однак при цьому податок з доходів фізичних осіб не було утримано та не перераховано до бюджету, чим порушено підпункт 4.2.1. пункту 4.2 статті 4, підпункт 8.1.1. пункту 8.1 статті 8, пункт 17.2 статті 17 вказаного Закону. Внаслідок допущення вказаних порушень відповідачем донараховане 314,00 грн. податку з доходів фізичних осіб.

За змістом частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Суд зазначає, що ні у позовній заяві, ні його представник у судовому засіданні не надано суду будь-яких належних і допустимих доказів щодо неправильного встановлення перевіряючими фактичних обставин, які привели до протиправного нарахування податку з доходів фізичних осіб.

Відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобовязання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення відємного значений обєкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1., 54.3.2., 54.3.5., 54.3.6. пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої сучи відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість.

Як вбачається з додатку до акту перевірки розрахунок штрафних санкції по єдиному податку на підприємницьку діяльність з юридичних осіб на суму 5 965,00 грн. та податку на доходи фізичних осіб на суму 79,00 грн., проведений відповідачем з дотриманням вимог 123.1 статті 123 Податкового кодексу України (а.с. 124, 126).

Суд відхиляє доводи представника позивача про порушення відповідачем граничної тривалості проведення позапланової перевірки в кількості 10 робочих днів, виходячи із наступних встановлених обставин.

Позапланова перевірка проводилась з 01.11.2010 року по 24.12.2010 року, однак з 11.11.2010 року по 22.11.2010 року включно вона була зупинена, а тому термін перевірки склав 10 робочих дів, що відповідає вимогам статті 11-1 Закону України Про державну податкову службу в Україні.

Досліджуючи обставини щодо порушення позивачем вимог статті 11-1 Закону України Про державну податкову службу в Україніщодо виключних підстав для проведення позапланової виїзної перевірки, судом зазначає.

Згідно вимог частини 15 статті 11-1 коментованого Закону обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Законом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться після порушення кримінальної справи проти платника податків (посадових осіб платника податків), що перевіряється, відповідно до кримінально-процесуального законодавства.

Судом встановлено, що підставою для проведення в листопаді 2010 року позапланової перевірки позивача була постанова про призначення документальної перевірки слідчого відділу Слідчого управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області від 20.09.2010 року в межах розслідування кримінальної справи №320300 (а.с. 41-42).

В Розділі 3 акта перевірки від 29.12.2010 року відповідачем окремо викладено обставини і висновки на виконання вказаної вище постанови від 20.09.2010 року з питань дотримання позивачем податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 30.06.2010 року (а.с. 17-18).

Згідно змісту акта перевірки від 29.12.2008 року вбачається, що перевіряючими проведена перевірка також з інших питань дотримання позивачем податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 30.06.2010 року, крім тих, які були поставленні на дослідження та вирішення постановою про призначення документальної перевірки слідчого відділу Слідчого управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області від 20.09.2010 року.

Частиною 8 статті 11-1 Закону України Про державну податкову службу в Українівизначено, що позапланова виїзна перевірка може здійснюватися лише на підставі рішення суду.

Відповідачем не надано суду рішення судових органів про надання дозволу на проведення позапланової виїзної перевірки приватного виробничо-комерційного підприємства СКЕМ.

Згідно змісту вступної частини акта перевірки судом зясовано, що відповідач також при призначенні перевірки керувався пунктом 7 частини 6 статті 11-1 Закону України Про державну податкову службу в Україні, згідно змісту якого позапланова виїзна перевірка проводиться у випадку, коли стосовно платника податків (посадової особи платника податків) у порядку, встановленому законом, податковою міліцією заведено оперативно-розшукову справу, у зв'язку з чим є потреба у проведенні позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності такого платника податків.

Доказів заведення податковою міліцією оперативно-розшукову справу по позивачу (його посадових осіб) представниками відповідача у судовому засіданні не представлено.

Таким чином, суд погоджується із доводами представника позивача, що перевіряючими після завершення перевірки по окремих питаннях дотримання вимог податкового законодавства на виконання постанови слідчого відділу Слідчого управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області від 20.09.2010 року, вийшли за межі обсягу питань поставлених на вирішення правоохоронним органом. Такі дії перевіряючи суд вважає протиправними та такими, які вчиненні із порушенням пункту 7 частини 6 та частини 8 статті 11-1 Закону України Про державну податкову службу в Україні.

Втім, суд вважає за необхідне зазначити, що недотримання перевіряючими вказаних норм Закону, за умови виявлення допущених відповідачем порушень вимог податкового законодавства, які спричинили до заниження обєкта оподаткування та несплати до бюджету відповідних податків, не може бути достатньою підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в цілому. Так як, згідно частини 1 статті 9 Законів України Про систему оподаткуваннята підпункту 16.1.4. пункту 16.1 статті 16, статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обовязку визнається обчислення і сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобовязань.

Наявність такого обов'язку у відповідача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, даний обов'язок забезпечується Конституцією України, стаття 67 якої передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

З вищевикладеного та наведених правових норм, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення за №0000012301/0 та за №0000031701/0 від 17.01.2011 року, прийняті обґрунтовано, у відповідності до вимог чинного законодавства, а позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову приватного виробничо-комерційного підприємства СКЕМ до Державної податкової інспекції в м. Яремче Івано-Франківської області про скасування податкових повідомлень-рішень за №0000012301/0 від 17.01.2011 року та за №0000031701/0 від 17.01.2011 року, - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя /підпис/ ОСОБА_9

Постанова в повному обсязі складена 05.08.2011 року.