Ухвала суду № 54006344, 25.11.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 313/45/15-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/778/1869/15 Головуючий в 1-й інстанції: Зимогляд В.В.

Єдиний унікальний № 313/45/15-к

Категорія: ст. ст. 15 ч. 2, 115 ч. 2 п.п. 5, 7,

194 ч. 2, 263 ч. 2 КК України Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого-судді Жовніренко В.П.

суддів: Гріпаса Ю.О., Прямілової Н.С.

при секретарі Хомяк К.В.

за участю:

прокурора Стоматової В.П.

обвинуваченого ОСОБА_2

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013080200000572, щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, який мешкає за адресою: Запорізька область, Веселівський район, с. Красовичи, вул. Калініна, 25,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 263, ч. 2 ст. 15, п. 5, п. 7 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України,

встановила:

До суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою звернувся прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_4, в якій просить вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19.08.2015 року щодо ОСОБА_2 скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_2 покарання: за ч. 2 ст. 194 КК України у вигляді 7 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 15, п. п. 5, 7 ч. 2 ст. 115 КК України, із застосуванням ст. 68 КК України, у вигляді 10 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 263 КК України (за епізодом виготовлення в 2012 році нунчаків) у вигляді 2 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 263 КК України (за епізодом виготовлення дубинки у 1994 році) у вигляді 2 років позбавлення волі та звільнити обвинуваченого ОСОБА_2 від призначеного покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 1 п. 3 ст. 49 КК України). На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, просить призначити обвинуваченому остаточне покарання у вигляді 10 років позбавлення волі та повністю задовольнити цивільний позов.

Крім того, апелянт просить дослідити у судовому засіданні докази, а саме: допитати потерпілого ОСОБА_5, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, а також дослідити висновки судово-медичної експертизи (т.1 а.с. 178-182), пожежо-технічної експертизи (т.1 а.с. 206-213), судово-хімічної експертизи нафтопродуктів і паливо-мастильних матеріалів (т.1 а.с. 196-205), судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи (т.1 а.с. 186-195), автотоварознавчої експертизи (т.1 а.с. 145-162), протокол обшуку від 12.09.2014 року, проведеного за місцем мешкання ОСОБА_2 (т.1 а.с. 68-72).

В обґрунтування своїх вимог апелянт послався на наступні обставини:

- суд не врахував, що вина ОСОБА_2 повністю доведена та доказується дослідженими під час судового розгляду доказами, а саме: допитом потерпілого ОСОБА_5, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, а також висновками судово-медичної експертизи (т.1 а.с. 178-182), пожежо-технічної експертизи (т.1 а.с. 206-213), судово-хімічної експертизи нафтопродуктів і паливо-мастильних матеріалів (т.1 а.с. 196-205), судово-медичної молекулярно - генетичної експертизи (т.1 а.с. 186-195), автотоварознавчої експертизи (т.1 а.с. 145-162), протоколом обшуку від 12.09.2014, проведеного за місцем мешкання ОСОБА_2 (т.1 а.с. 68-72);

- суд не надав належної оцінки свідченням свідка ОСОБА_7, який пояснив, що 12.09.2014 року, близько 01 години 37 хвилин, він виїхав із завода «СОМ» за скупкою молока у с. Софіївку Херсонської області (тобто рухався по тому ж маршруту, що й потерпілий ОСОБА_5О.), близько 03 години, тобто в час вчинення вказаних кримінальних правопорушень, проїжджаючи через с. Мусіївку Веселівського району Запорізької області, він побачив автомобіль, яким керував ОСОБА_5, передня частина автомобіля горіла. Будь-яких транспортних засобів та осіб по даному маршруту він не бачив. З урахуванням того, що на місці вчинення кримінального правопорушення вилучено ємкості із згущеним молоком, на яких, згідно з судово-медичною молекулярно-генетичною експертизою, виявлені ознаки клітин з ядрами, які належать особі чоловічої генетичної статі і збігаються з генетичними ознаками зразка букальних клітин ОСОБА_2, суд дійшов неправильного висновку про те, що ОСОБА_2 не вчиняв вказані кримінальні правопорушення;

- судом не враховано, що саме з метою встановлення, з яких частин банок з-під згущеного молока робилися змиви, на яких потім, згідно з судово-медичною молекулярно-генетичною експертизою № 361, виявлено зразки букальних клітин ОСОБА_2, у судовому засіданні були допитані слідчі СВ Веселівського РВ ГУМВС України в області ОСОБА_10, який проводив огляд місця події, ОСОБА_11, яка проводила огляд предметів та здійснювала змиви з цих банок, а також поняті ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які були присутні під час вказаної слідчої дії;

- судом вказано на те, що у порушення ст. ст. 52, 53 КПК України, у ОСОБА_2 відбиралися зразки букальних клітин без присутності захисника, проте, судом не враховано, що на час проведення вказаної слідчої дії ОСОБА_2 не було оголошено про підозру, а також були відсутні підстави для обов'язкового залучення захисника, передбачені ч. 2 ст. 52 КПК України.

З урахуванням таких обставин та вказаних доказів, апелянт вважає, що суд дійшов неправильного висновку про недоведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п.п. 5,7 ч. 2 ст. 115 та ч. 2 ст. 194 КК України, при цьому, належним чином не обґрунтувавши та не вмотивувавши своє рішення, та, крім того, у порушення ст. 374 КПК України, не вирішив долю цивільного позову, заявленого потерпілим, та процесуальних витрат, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.

Оскаржуваним вироком ОСОБА_2:

- визнано винним та засуджено за ч. 2 ст. 263 КК України (за скоєне ним у 2012 році) до 1 року позбавлення волі;

- визнано винним та засуджено за ч. 2 ст. 263 КК України (за скоєне ним у 1994 році) до 1 року позбавлення волі, та на підставі ст. 49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності;

- за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п.п. 5, 7 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України, виправдано за недоведеністю.

Оскаржуваним вироком (з урахуванням виправлень, внесених до нього ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19.08.2015 року) запобіжний захід щодо обвинуваченого у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишений без змін.

Строк відбуття покарання постановлено з 16.10.2014 року.

Вирішена доля речових доказів на підставі ст. 100 КПК України.

Як вказано у вироку суду, ОСОБА_2 в 1994 році, точна дата та місяць під час досудового слідства не встановлені, в денний час, за місцем свого мешкання, за адресою: Запорізька область, Веселівський район, с. Красовичи, вул. Калініна, 25, діючи з прямим умислом, направленим на незаконне виготовлення холодної зброї, не маючи передбаченого законом дозволу, кустарним шляхом, виготовив для особистого користування дубинку, яка згідно з висновком криміналістичної експертизи № 18/30-44 від 19.09.2014 року є холодною зброєю ударнодробильної дії по аналогу дубинки вільного типу, яку незаконно зберігав за місцем свого мешкання, до моменту вилучення, а саме до 18 години 20 хвилин 12.09.2014 року, де у приміщенні кімнати будинку, розташованого по вул. Калініна, 25 в с. Красовичи Веселівського району Запорізької області, під час санкціонованого обшуку було вилучено.

Крім того, ОСОБА_2, приблизно в кінці листопада 2012 року, точна дата під час досудового розслідування не встановлена, в денний час за місцем свого мешкання, за адресою: Запорізька область, Веселівський район, с. Красовичи, вул. Калініна, № 25, діючи з прямим умислом, направленим на незаконне виготовлення холодної зброї, не маючи передбаченого законом дозволу, кустарним шляхом, виготовив для особистого користування предмет, який згідно з висновком криміналістичної експертизи № 18/30-42 від 13.09.2014 є холодною зброєю ударно - дробильної дії - нунчаку, яку незаконно носив при собі в сумці, до моменту вилучення, а саме до 16 годин 30 хвилин 12.09.2014 року, де у приміщенні кімнати прийому громадян Веселівського РВ ГУМВС України в Запорізькій області, розташованого по вул. Калініна № 46 в смт Веселе Запорізької області, у ОСОБА_2 її було вилучено.

Виправдовуючи ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п. п. 5, 7, ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України, суд послався на те, що надані суду докази провини ОСОБА_2 у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень, є недостатніми.

Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та апеляційної скарги, прокурора, який підтримав скаргу прокурора, обвинуваченого, у тому числі й в дебатах та останньому слові, а також його захисника, які заперечували проти скарги прокурора, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, вирок суду скасуванню з призначенням нового розгляду провадження за наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції переглядається в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене щодо кримінального провадження компетентним судом, за умови правильного застосування кримінального закону і дотримання вимог кримінального процесуального закону. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі обєктивно зясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом, відповідно до ст. 94 КПК України, а вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з вимогами ст. 374 ч. 3 КПК України у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи виправданою зазначаються: формулювання обвинувачення, яке предявлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Як вбачається із вироку суд, виправдовуючи ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п. п. 5, 7, ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України, не зазначив у ньому формулювання обвинувачення, яке йому було предявлене досудовим розслідуванням, у звязку з чим, з вироку не зрозуміло, в чому конкретно він обвинувачувався, у відношенні кого, згідно з обвинувальним актом, ним були вчинені ці злочини.

У вироку також не зазначено, які докази обвинувачення досліджувались у судовому засіданні, мотиви, з яких суд відкинув ці докази, а зазначивши у вироку, що висновок судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи № 361 від 24.09.2014 року фактично не є доказом предявленого ОСОБА_2 обвинувачення, не вказав мотивів такого висновку.

Крім того, суд не зазначив у вироку, які докази обвинувачення він визнав неналежними, недостовірними, а які недопустимими.

Із вироку суду також вбачається, що ОСОБА_2 обвинувачувався у вчиненні у 1994 році та в кінці листопада 2012 року злочинів, передбачених ч.2 ст. 263 КК України.

Суд, кваліфікуючи дії ОСОБА_2 за ч.2 ст. 263 КК України, як незаконне виготовлення, носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу та зазначаючи в мотивувальній частині вироку, що за епізодом вчиненого ним у 1994 році злочину, він підлягає звільненню від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у звязку із закінченням строків давності, в резолютивні частині необґрунтовано окремо визнає обвинуваченого винним за кожним епізодом вчиненого злочину, передбаченого ч.2 ст. 263 КК України, призначає по кожному з них покарання, у тому числі і за епізодом, по якому прийняв рішення про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вирок суду щодо ОСОБА_2 не можна визнати законним, обґрунтованим і вмотивованим, у звязку з чим, він підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у тому ж суді першої інстанції.

У звязку із скасуванням вироку суду та призначенням нового розгляду провадження у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне змінити обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжний захід із тримання під вартою на особисте зобовязання, звільнити його з-під варти в залі апеляційного суду та зобовязати обвинуваченого ОСОБА_2 прибувати за кожною вимогою до суду та не відлучатись із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду.

Керуючись ст. ст. 404, 407, 9 КПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_4 задовольнити частково.

Вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 серпня 2015 року щодо обвинуваченого ОСОБА_2 скасувати та призначити новий розгляду провадження у тому ж суді першої інстанції.

Запобіжний захід ОСОБА_2 змінити з тримання під вартою на особисте зобовязання, звільнивши його з-під варти в залі апеляційного суду.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1ОСОБА_14ОСОБА_15