Рішення № 54004785, 23.11.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2015 р.Справа № 916/138/15-г

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань ОСОБА_1

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю від 29.12.2014р.

Від відповідача: ОСОБА_3 за довіреністю № 260/исх-гс від 06.07.2015р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Фірми „Київ у вгляді товариства з обмеженою відповідальністю до Одеської міської ради про зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Фірма „Київ у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (далі по тексту ТОВ „Фірма „ОСОБА_1) звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до Одеської міської ради про зобовязання отримати на територіальну громаду міста Одеси в особі Одеської міської ради право власності на земельну ділянку загальною площею 0,7 га, у межах замкнутої лінії, які проходять через точки 1, 3, 114, 11, 108, 113, 256, 249, 250, 251, 252, 253, 234, 235, 236, 237, 238, 264, 119, 118, 117, 116, 115, 47+, А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, И, К, Л, М, Н, Н, О, П, Р, С, що позначенні на кресленні переносу меж земельної ділянки у натуру на Грецькій площі в м. Одеса та зареєструвати право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Позовні вимоги обґрунтовані неможливістю здійснення позивачем державної реєстрації права користування земельною ділянкою, належною до комунальної власності, на умовах сервітуту, що був встановлений судовим рішенням, до здійснення відповідачем державної реєстрації права власності територіальної громади на вказану землю.

Ухвалою від 12.02.2015р. господарським судом за клопотанням відповідача було припинено провадження у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у звязку із неможливістю вирішення даного спору в порядку господарського судочинства, оскільки відповідний спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

В свою чергу, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.03.2015р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 28.05.2015р., ухвалу господарського суду Одеської області від 12.02.2015р. по даній справі було скасовано, а справу передано до місцевого господарського суду для подальшого розгляду.

Під час подальшого розгляду справи позивач уточнив заявлені позовні вимоги. Так, згідно із заявою (вх. № 2-4083/15 від 23.07.2015р.) ТОВ „Фірма „ОСОБА_1 просить суд зобовязати Одеську міську раду протягом шести місяців з моменту вступу в законну силу рішення суду забезпечити оформлення на територіальну громаду міста Одеси в особі Одеської міської ради технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 0,7 га, у межах замкнутої лінії, які проходять через точки 1, 3, 114, 11, 108, 113, 256, 249, 250, 251, 252, 253, 234, 235, 236, 237, 238, 264, 119, 118, 117, 116, 115, 47+, А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, И, К, Л, М, Н, Н, О, П, Р, С, що позначенні на кресленні переносу меж земельної ділянки у натуру на Грецькій площі в м. Одеса та подати для реєстрації зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі повноважному за місцезнаходженням зазначеної земельної ділянки державному кадастровому реєстратору: заяву за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документацію із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа. Вказана редакція позовних вимог була прийнята судом до розгляду як остаточна.

Відповідач повністю заперечує проти позову, посилаючись на його безпідставність та необгрунтованість.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.12.2005р. по справі № 6/883, залишеним без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.05.2007р., встановлено ТОВ „Фірма „ОСОБА_1 право землекористування особистий постійний земельний сервітут на земельній ділянці 1, площею 0,5465 га, земельній ділянці 2, площею 0,0689 га, земельній ділянці 3, площею 0,0846 га, загальною площею 0,7 га, у межах замкнутої лінії, які проходять через точки 1, 3, 114, 11, 108, 113, 256, 249, 250, 251, 252, 253, 234, 235, 236, 237, 238, 264, 119, 118, 117, 116, 115, 47+, А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, И, К, Л, М, Н, Н, О, П, Р, С, що позначенні на кресленні переносу меж земельної ділянки у натуру на Грецькій площі в м. Одеса, з таким змістом: 1. право проходу (у тому числі шляхом встановлення і обслуговування ліфтів та ескаваторів у підземний простір) та проїзду через земельну ділянку; 2. право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, звязку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; 3. право проведення дренажних робіт на земельній ділянці; 4. право спорудження підземних будівель і споруд на земельній ділянці з опорою на сусідню земельну ділянку; 5. право використання земельної ділянки для ремонту ліній електропередач; 6. право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів в період будівництва; 7. право використання та обслуговування належних йому споруд на період завершення будівництва.

Відповідно до уніфікованої форми акту перевірки дотримання субєктами господарювання вимог законодавства (ОСОБА_2 перевірки) № 001216 від 03.10.2014р., складеного Державною інспекцією сільського господарства в Одеській області, за результатами перевірки дотримання вимог земельного законодавства ТОВ „Фірма „ОСОБА_1 було встановлено наступні порушення: ТОВ „Фірма „ОСОБА_1 використовує земельну ділянку площею 0,7 га за адресою: м. Одеса, у південному крилі площі Грецька, 1, під розміщення та експлуатацію підземного паркінгу, який використовується відповідно до Декларації про готовність обєкта до експлуатації від 28.02.2014р. № ОД143140590763. Самовільного захоплення земельної ділянки не встановлено, але користування вищезазначеною земельною ділянкою не відповідає положенням ст.ст. 125, 126 ЗК України, а саме використання земельної ділянки без належним чином оформлених правовстановлюючих документів. Відповідно до ст. 100 ЗК України в редакції, що діяла з 27.04.2007р. по 04.07.2013р., державній реєстрації підлягав саме договір про встановлення сервітуту. У звязку із виявленими порушеннями, Державною інспекцією сільського господарства в Одеській області було видано позивачу припис від 03.10.2014р.. № 002196 про усунення виявлених порушень земельного законодавства.

Відповідно до листів Головного управління Держземагенства в Одеській області від 24.09.2014р. № 28-15-0.5-8623/2-14 та від 24.09.2014р. № 28-15-0.5-8624/2-14 власник земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Одеса, площа Грецька, 1, 1-А, не встановлений, відомості щодо державної реєстрації даної земельної ділянки у Відділі відсутні, а земельні ділянки у встановленому законом порядку не сформовано.

Як свідчать матеріали справи, позивач неодноразово звертався до органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно з метою отримання інформації про порядок реєстрації права користування земельною ділянкою за адресою: м. Одеса, площа Грецька, 1, якими надавалась відповідь про необхідність першочергової реєстрації права власності на вказану земельну ділянку, а вже потім похідного від неї права користування.

Оскільки спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності, нездійснення Одеською міською радою реєстрації права власності територіальної громади на неї, наслідком чого є неможливість реєстрації права позивача на користування землею на умовах сервітуту, і зумовили звернення ТОВ „Фірма „ОСОБА_1 до суду із даним позовом.

Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог, суд виходить із наступного. Відповідно до ст. 98 Земельного кодексу України (в редакції Закону України від 19 грудня 2006 року N 490-V, чинній на час виникнення у позивача права земельного сервітуту) право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Згідно зі ст. 100 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення у позивача права земельного сервітуту) власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку.

Положеннями ст. 100 Земельного кодексу України (в чинній редакції) передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі ст. 3 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

В силу положень ст. 4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону; 4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження. Речові права на нерухоме майно, зазначені в пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті, є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно, крім випадків, передбачених статтями 4-1, 4-2 цього Закону.

Таким чином, земельний сервітут як вид речового права на чуже майно, підлягає державній реєстрації та виникає з моменту такої реєстрації, при цьому є похідним від права власності, реєстрація якого (права власності) обовязково передує можливості здійснення державної реєстрації сервітуту.

Відповідно до ст. 4-1 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у власність або користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) приймається без здійснення державної реєстрації права держави чи територіальної громади на такі земельні ділянки, крім випадків, коли право власності на земельні ділянки державної або комунальної власності вже зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У разі продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) на земельних торгах державна реєстрація права держави чи територіальної громади на них здійснюється після затвердження в порядку, встановленому Земельним кодексом України, документації із землеустрою, за якою здійснюється їх формування, до проведення таких земельних торгів. Державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, які сформовані із земель державної чи комунальної власності, здійснюється після затвердження в порядку, встановленому Земельним кодексом України, документації із землеустрою, за якою здійснено таке формування, одночасно із державною реєстрацією похідного речового права на такі земельні ділянки (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут), крім випадків, коли рішенням відповідного органу про затвердження документації із землеустрою передбачено здійснення державної реєстрації переходу права власності на земельні ділянки. При поновленні або внесенні змін до договорів суперфіцію, емфітевзису, сервітуту, оренди земельних ділянок державної чи комунальної власності, право держави чи територіальної громади на які не зареєстровано відповідно до цього Закону, державна реєстрація права власності здійснюється одночасно з державною реєстрацією права користування (сервітут), права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), права забудови земельної ділянки (суперфіцій), права оренди земельної ділянки.

Положеннями п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про державний земельний кадастр земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

При цьому, положеннями ст. 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру.

При цьому, суд бере до уваги той факт, що відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Проаналізувавши наведені норми в сукупності, суд доходить висновку, що органи державної влади та місцевого самоврядування при реалізації ними функцій власника земельних ділянок попередньо не зобовязані здійснювати реєстрацію права власності держави або територіальної громади на неї, оскільки відповідна реєстрація та формування земельної ділянки здійснюється в момент реєстрації похідних прав на неї за заявою землекористувачів, а не відповідних субєктів владних повноважень.

За таких обставин, у суду відсутні будь-які правові підстави для покладення на Одеську міську раду обовязку забезпечити оформлення на територіальну громаду міста Одеси в особі Одеської міської ради технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 0,7 га, у межах замкнутої лінії, які проходять через точки 1, 3, 114, 11, 108, 113, 256, 249, 250, 251, 252, 253, 234, 235, 236, 237, 238, 264, 119, 118, 117, 116, 115, 47+, А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, И, К, Л, М, Н, Н, О, П, Р, С, що позначенні на кресленні переносу меж земельної ділянки у натуру на Грецькій площі в м. Одеса та подати для реєстрації зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі повноважному за місцезнаходженням зазначеної земельної ділянки державному кадастровому реєстратору: заяву за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документацію із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа. З викладених обставин позов ТОВ „Фірма „ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Підсумовуючи вищевикладене, відповідно до ст.ст. 98, 100 Земельного кодексу України (в редакції Закону України від 19 грудня 2006 року N 490-V), ст. 100 Земельного кодексу України (в чинній редакції), ст.ст. 2 4, 4-1, 79-1 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про державний земельний кадастр, ст. 19 Конституції України позов ТОВ „Фірма „ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України судом покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення підписано 30.11.2015р.

Суддя С.П. Желєзна