Рішення № 54004637, 03.12.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.12.15р. Справа № 904/8496/15

За позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (м. Київ), в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (м. Дніпропетровськ)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором № 1068-41 про надання послуги доступу та використання місця в каналі кабельної каналізації від 15.04.2010 у загальному розмірі 12 039 грн. 86 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - юрисконсульт (довіреність № 4452 від 12.12.2014)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (далі - позивач) звернулось до господарського суду із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - відповідач) заборгованість за договором про надання послуги доступу та використання місця в каналі кабельної каналізації № 1068-41 від 15.04.2010 у загальному розмірі 12 039 грн. 86 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 7 121 грн. 88 коп. - основний борг;

- 354 грн. 10 коп. - пеня;

- 4 197 грн. 81 коп. - інфляційні втрати;

- 366 грн. 07 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуги доступу та використання місця в каналі кабельної каналізації № 1068-41 від 15.04.2010 від 15.04.2010 в частині повного та своєчасного розрахунку за надані в період з грудня 2011 року по липень 2015 року послуги у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 7 121 грн. 88 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 4.2. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 21.09.2014 по 16.08.2015 в сумі 354 грн. 10 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період прострочення з 21.01.2012 по 20.08.2015 у сумі 4 197 грн. 81 коп. та 3% річних за період прострочення з 21.01.2012 по 20.08.2015 у сумі 366 грн. 07 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 13.10.2015.

При цьому, судом 23.09.2015 (в день надходження позовної заяви до суду) було зроблено електронний запит для підтвердження правового статусу відповідача, в результаті якого було сформовано та долучено до матеріалів справи Спеціальні витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо підтвердження статусу відповідача, згідно з якими в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців записів не знайдено. При цьому, у витягах міститься інформація, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців знаходиться у стані формування. Інформація про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зареєстрованих до 01.07.2004 та не включених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців отримується в органі виконавчої влади, в якому проводилась реєстрація.

У судове засідання 13.10.2015 з'явився представник позивача, представник відповідача у судове засідання не з'явився, при цьому, надіслав відзив на позовну заяву (вх.суду 65309/15 від 06.10.2015), в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що відповідач протягом останніх семи років господарську діяльність не веде, а договір є фіктивним та підлягає визнанню недійсним та неукладеним, оскільки ОСОБА_3 вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27.07.2011 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 367 Кримінального кодексу України та призначено покарання у вигляді 2 років 1 місяця 14 днів позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими обов'язками на підприємствах всіх форм власності строком на 2 роки. Відбування покарання, зокрема, було і в момент укладення договору. Вказаний відзив було підписано ОСОБА_1 як фізичною особою, без посилання на його правовий статус, як суб'єкта підприємницької діяльності.

У зв'язку з тим, що в матеріалах справи були відсутні докази того, що позивач є суб'єктом підприємницької діяльності, та для перевірки обставин, які були викладені у відзиві на позов, був необхідний додатковий час, крім того, вимоги ухвали суду від 23.09.2015 позивачем у повному обсязі виконані не були, ухвалою суду від 13.10.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 10.11.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі. Вказаною ухвалою було, зокрема, зобов'язано позивача надати суду відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо статусу ОСОБА_1 (що він є суб'єктом підприємницької діяльності) із зазначенням дати реєстрації.

З метою підтвердження викладених у відзиві обставин судом було надіслано запит до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області (лист від 13.10.2015, а.с.93) щодо наданні інформації про результати розгляду справи № 1-48 (2011 рік), надання відповідних процесуальних документів (належним чином завірену копію вироку суду) про результати розгляду справи № 1-48 (2011 рік), а також відомостей щодо набрання ним законної сили, у разі оскарження - відповідні постанови апеляційної та касаційної інстанції.

Також листом від 13.10.2015 (а.с.94) було надіслано запит до Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області щодо надання розширеного витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо реєстрації Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1).

Від Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області 23.10.2015 надійшов лист, в якому було повідомлено, що кримінальна справа № 1-48/11 у відношенні ОСОБА_1 в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалась, на підтвердження чого було долучено належним чином засвідчений вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27.07.2011 з відміткою про набрання ним законної сили 11.08.2011 (а.с.101-111).

У судове засідання 10.11.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 10.11.2015 вдруге не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив.

Судом було зауважено, що відповіді на запит суду від 13.10.2015 від Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області щодо надання розширеного витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо реєстрації Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суду надано не було.

У зв'язку з тим, що в матеріалах справи станом на 10.11.2015 були відсутні докази того, що позивач є суб'єктом підприємницької діяльності, крім того, вимоги ухвали суду від 13.10.2015 позивачем у повному обсязі виконані не були, ухвалою суду від 10.11.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 23.11.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі. Вказаною ухвалою було, зокрема, зобов'язано позивача надати суду відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо статусу ОСОБА_1 (що він є суб'єктом підприємницької діяльності) із зазначенням дати реєстрації.

Від Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та легалізації громадських формувань 11.11.2015 факсом надійшла відповідь, що ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) зареєстрований як субєкт підприємницької діяльності у виконавчому комітеті Кіровської районної у місті Дніпропетровську ради 11.04.2002 за адресою: м. Дніпропетровськ, вулиця Короленка, будинок 44. Для включення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, який формується з 01.07.2004, відомості ОСОБА_1 не надавалися (а.с.179).

Від позивача 23.11.2015 надійшло клопотання (вх.суду 77091/15 від 23.11.2015), в якому він просив суд продовжити строк розгляду справи № 904/8496/15 на 15 днів.

Ухвалою суду від 23.11.2015 клопотання позивача про продовження строку вирішення спору задоволено та продовжено строк розгляду спору по справі № 904/8496/15 на 15 днів, терміном до 08.12.2015 включно.

Так, що у відзиві на позов, що надійшов 06.10.2015, відповідач повідомив, що вже понад 7 років не веде господарську діяльність, не надає звітність в державні органи, вказаний договір не підписував, будь-яких осіб на його підписання не уповноважував, крім того, в період з 23.06.2009 по 27.07.2011 знаходився під вартою, що підтверджується вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27.07.2011 по справі № 1-48.

Судом було зауважено, що обставини, викладені відповідачем у відзиві на позов, можуть бути підтверджені та встановлені виключно шляхом проведення судової почеркознавчої експертизи, основним завданням якої є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису.

При цьому, відповідно до пункту 1.3. Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5), для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.

Крім того, учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.

У зв'язку з викладеними обставинами, ухвалою суду у відповідності до положень статей 65, 77 Господарського процесуального кодексу України в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 03.12.2015, та з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору зобов'язано сторін надати наступні документи:

- позивачу - оригінали доданих до позовної заяви документів (для огляду у судовому засіданні); перелік питань, які мають бути роз'яснені експертом;

- відповідачу - перелік питань, які мають бути роз'яснені експертом; надати суду оригінали документів (у кількості не менше 15), які містять:

1) вільні зразки підпису, а саме: підписи, що достовірно виконані ОСОБА_1, в період з 01.01.2009 по 31.12.2011 та не пов'язані з обставинами даної господарської справи щодо оспорювання договору про надання послуги доступу та використання місця в каналі кабельної каналізації № 1068-41 від 15.04.2010;

2) умовно-вільні зразки підпису, а саме: зразки підпису, що достовірно виконані ОСОБА_1, в період з 01.01.2009 по 31.12.2011, але пов'язані з обставинами даної господарської справи, або виконані після в інший період), але не в зв'язку з обставинами даної господарської справи. Вказані в пунктах 1 та 2 даної ухвали документи можуть знаходитись у заявах, особистих паперах, бажано в нотаріально посвідчених документах.

Вказаною ухвалою суду було також зобов'язано відповідача - Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 з'явитися у судове засідання 03.12.2015 з метою відібрання експериментальних зразків підпису для проведення почеркознавчої експертизи, а також попереджено відповідача, що у випадку неподання до суду оригіналів документів (у кількості не менше 15), які містять вільні та умовно-вільні зразки підпису, а також його нез'явлення у судове засідання 03.12.2015 для відібрання експериментальних зразків підпису, справа буде розглядатись за наявними в ній матеріалами, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України; явку у судове засідання повноважних представників учасників судового процесу було визнано обовязковою; додатково повідомлено сторін про день, час, місце наступного судового засідання та про вимоги даної ухвали телефонограмою.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

У судове засідання 03.12.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 03.12.2015 не з'явився, витребуваних судом документів не надав, причин нез'явлення на неподання суду вказаних документів не повідомив, з приводу чого суд зазначає наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2015, від 13.10.2015 та від 10.11.2015 були отримані відповідачем, відповідно, 29.09.2015 (а.с.99), 22.10.2015 (а.с.178) та 17.11.2015 (а.с.180), що підтверджується поштовими повідомленням про вручення відправлень з вказаними ухвалами (а.с.99, 178, 180).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 23.09.2015, від 13.10.2015, від 10.11.2015 та від 23.11.2015 були надіслані сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Також згідно з пунктом 3.9.1-1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 у випадках, коли ухвала про порушення провадження у справі не може бути вручена стороні у зв'язку з обмеженим строком розгляду, належним підтвердженням повідомлення учасників судового процесу про час та місце розгляду справи може вважатися телефонограма суду з відміткою про її прийняття посадовою (службовою) особою сторони.

Судом були здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи, а саме: ухвали суду від 23.09.2015, від 13.10.2015, від 10.11.2015 та від 23.11.2015 надсилались йому завчасно, додатково, судом було здійснено інформування відповідача про день, час та місце розгляду справи телефонограмою, але за відомими суду засобами зв'язку з відповідачем повідомлення не було передано з незалежних від суду причин. Засоби зв'язку з відповідачем, на які є посилання в матеріалах справи: не обслуговуються, один номер - не існує, за міським номером було повідомлено, що дана особами за ним не проживає.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

В даному випадку, відповідач був обізнаний про розгляд господарським судом справи за його участю, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення йому ухвал суду, а також долученим до матеріалів справи відзивом на позов, але не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Згідно з приписами частини 3 статті 69 Господарського процесуального кодексу України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Під час розгляду даної справи, судом було враховано, що відповідно до частини 3 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України господарський суд створює необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Отже, враховуючи повідомлені відповідачем у відзиві на позов обставини, враховуючи те, що в матеріалах справи тривалий час не було доказів правового статусу відповідача, з метою витребування всіх доказів, які необхідно дослідити для правильно вирішення спору, а також подане позивачем клопотання про продовження строку розгляду спору, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень, а також з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи, оцінки та дослідження доказів, судом ухвалою суду від 23.11.2015 було продовжено строк розгляду спору на 15 днів.

При цьому, вказаний строк, з урахуванням його продовження, закінчується 08.12.2015, а отже, суд позбавлений можливості ще одного відкладення розгляду справи та витребування належних доказів, з метою підтвердження чи спростування повідомлених у відзиві на позов обставин.

Крім того, судом було враховано, що ухвалу про порушення провадження у справі відповідач отримав 29.09.2015 (а.с.99), але протягом двох місяців не надав суду належних доказів, на підтвердження викладених у відзиві на позов обставин, не самостійно не на вимогу суду. Крім того, його явка у судове засідання ухвалами суду від 23.09.2015, від 13.10.2015, від 10.11.2015 та від 23.11.2015 визнавалась обов'язковою.

У судовому засіданні 03.12.2015 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 15.04.2010 між Відкритим акціонерне товариство "Укртелеком", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" (пункт 1.1. Статуту, ас.с.67) (далі - Укртелеком, позивач) та Фізичноою особою-підприємцем ОСОБА_3 (далі - замовник, відповідач) було укладено договір про надання послуги доступу та використання місця в каналі кабельної каналізації № 1068-41 (далі - договір, а.с.9-10), відповідно до умов якого Укртелеком відповідно до умов договору, у тому числі згідно зазначених у додатку № 1 до договору технічних даних, зобов'язався надати замовнику послугу доступу до місця в каналі кабельної каналізації для виконання замовником (або підрядною будівельною організацією за дорученням замовника) робіт з прокладання кабелю в каналі кабельної каналізації Укртелекому та у подальшому надати замовнику у використання місце в каналі кабельної каналізації у м. Дніпропетровську, а замовник зобов'язується оплатити ці послуги відповідно до умов договору (пункт 1.1. договору).

У пунктах 8.1. та 8.2. договору сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє протягом одного року. Умови договору застосовуються до правовідносин, що склалися між сторонами, починаючи з 01.03.2010. Термін дії договору продовжується на кожний наступний рік на тих самих умовах, якщо жодна зі сторін не заявить письмово іншій стороні про своє небажання продовжити дію договору не менше ніж за 30 днів до закінчення строку його дії.

Доказів зміни, розірвання, визнання договору недійсним повністю або частково сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договорами про надання послуг, які підпадають під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Дослідивши договір про надання послуги доступу та використання місця в каналі кабельної каналізації № 1068-41 від 15.04.2010, суд прийшов до висновку, що у спірному договорі сторонами було досягнуто згоди за всіма істотними умовами, необхідними для даного виду договорів.

З приводу посилання відповідача у відзиві на позов на недійсність вказаного договору суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Посилаючись на недійсність договору, заявник має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Зокрема, щодо посилання відповідача на підписання договору невстановленою особою, якій не надавалися з його боку повноваження на підписання, суд зазначає наступне.

Пунктом 3.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 передбачено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Так, зі змісту спірного договору вбачається, що договір підписано Приватним підприємцем ОСОБА_1 особисто. Крім того, підпис скріплено його печаткою.

Судом було зауважено, що обставини, викладені відповідачем у відзиві на позов, можуть бути підтверджені та встановлені виключно шляхом проведення судової почеркознавчої експертизи, основним завданням якої є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису.

При цьому, відповідно до пункту 1.3. Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5), для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.

Крім того, учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.

У зв'язку з викладеними обставинами, ухвалою суду у відповідності до положень статей 65, 77 Господарського процесуального кодексу України в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 03.12.2015, та з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору зобов'язано сторін надати наступні документи:

- позивачу - оригінали доданих до позовної заяви документів (для огляду у судовому засіданні); перелік питань, які мають бути роз'яснені експертом;

- відповідачу - перелік питань, які мають бути роз'яснені експертом; надати суду оригінали документів (у кількості не менше 15), які містять:

1) вільні зразки підпису, а саме: підписи, що достовірно виконані ОСОБА_1, в період з 01.01.2009 по 31.12.2011 та не пов'язані з обставинами даної господарської справи щодо оспорювання договору про надання послуги доступу та використання місця в каналі кабельної каналізації № 1068-41 від 15.04.2010;

2) умовно-вільні зразки підпису, а саме: зразки підпису, що достовірно виконані ОСОБА_1, в період з 01.01.2009 по 31.12.2011, але пов'язані з обставинами даної господарської справи, або виконані після в інший період), але не в зв'язку з обставинами даної господарської справи. Вказані в пунктах 1 та 2 даної ухвали документи можуть знаходитись у заявах, особистих паперах, бажано в нотаріально посвідчених документах.

Вказаною ухвалою суду було також зобов'язано відповідача - Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 з'явитися у судове засідання 03.12.2015 з метою відібрання експериментальних зразків підпису для проведення почеркознавчої експертизи, а також попереджено відповідача, що у випадку неподання до суду оригіналів документів (у кількості не менше 15), які містять вільні та умовно-вільні зразки підпису, а також його нез'явлення у судове засідання 03.12.2015 для відібрання експериментальних зразків підпису, справа буде розглядатись за наявними в ній матеріалами, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України; явку у судове засідання повноважних представників учасників судового процесу було визнано обовязковою; додатково повідомлено сторін про день, час, місце наступного судового засідання та про вимоги даної ухвали телефонограмою.

Відповідачем вимоги вказаної ухвали суду виконані не були.

При цьому, судом були здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи, а саме: ухвали суду від 23.09.2015, від 13.10.2015, від 10.11.2015 та від 23.11.2015 надсилались йому завчасно, додатково судом було здійснено інформування відповідача про день, час та місце розгляду справи телефонограмою, але за відомими суду засобами зв'язку з відповідачем повідомлення не було передано з незалежних від суду причин. Засоби зв'язку з відповідачем, на які є посилання в матеріалах справи: не обслуговуються, один номер - не існує, за міським номером було повідомлено, що дана особами за ним не проживає.

В даному випадку, відповідач був обізнаний про розгляд господарським судом справи за його участю, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення йому ухвал суду, а також долученим до матеріалів справи відзивом на позов, але не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні, належними доказами не довів наявність обставин, на які він посилався.

При цьому, судом у повному обсязі було реалізовані повноваження, передбачені частиною 3 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України. Строк вирішення спору було продовжено за клопотанням позивача на 15 днів з метою з'ясування та підтвердження наявності обставин, повідомлених відповідачем, надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень, а також з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи.

При цьому, вказаний строк, з урахуванням його продовження, закінчується 08.12.2015, а отже, суд був позбавлений можливості ще одного відкладення розгляду справи та витребування належних доказів, з метою підтвердження чи спростування повідомлених у відзиві на позов обставин.

Крім того, суд враховує, що ухвалу про порушення провадження у справі відповідач отримав 29.09.2015 (а.с.99), але протягом двох місяців не надав суду належних доказів, на підтвердження викладених у відзиві на позов обставин, не самостійно не на вимогу суду. Крім того, його явка у судове засідання ухвалами суду від 23.09.2015, від 13.10.2015, від 10.11.2015 та від 23.11.2015 визнавалась обов'язковою, але жодного разу у судове засідання відповідач не з'явився.

Отже, відповідачем у відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України не надано доказів на підтвердження викладених у відзиві на позов обставин.

Крім того, згідно з нормами статті 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем вчинені дії, які свідчать про схвалення правочину, а саме: відповідачем було здійснено оплату послуг за попередні періоди надання послуг за договором:

- 10.03.2011 в сумі 500 грн. 00 коп., що підтверджується випискою (а.с.170);

- 15.07.2011 в сумі 400 грн. 00 коп., що підтверджується випискою (а.с.171);

- 26.08.2011 в сумі 500 грн. 00 коп., що підтверджується випискою (а.с.172).

Доказів укладення інших договорів між сторонами до матеріалів справи додано не було, даних відомостей суду не повідомлено. Представник позивача у судових засіданнях повідомив, що інших договорів між позивачем та відповідачем не існує.

Таким чином, суд вважає доводи відповідача викладені у відзиві на позов безпідставними, не доведеними та необґрунтованими і такими, що не можуть прийматися судом до уваги.

Крім того, слід звернути увагу, що сторони є вільними і укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними (статті 627, 628 Цивільного кодексу України).

Отже, судом встановлено, що правові підстави для визнання недійсним договору про надання послуги доступу та використання місця в каналі кабельної каналізації № 1068-41 від 15.04.2010 відсутні.

З приводу позовних вимог позивача суд зазначає також наступне.

Відповідно у розділі 3 договору сторони погодили умови розрахунків, а саме:

- вартість послуги з надання доступу до місця в каналі кабельної каналізації визначена додатку № 2 до договору (пункт 3.1. договору);

- вартість послуг з використання місця в каналі кабельної каналізації визначається відповідно до діючих тарифів Укртелекому. У додатку № 3 до договору зазначена вартість послуг, що розрахована на підставі діючих на момент підписання договору тарифів. Тарифи та вартість послуги з використання місця в каналі кабельної каналізації Укртелеком має право змінювати в односторонньому порядку відповідно до пункту 2.3.3. договору (пункт 3.2. договору).

Так, на виконання умов договору позивачем в період з грудня 2011 року по липень 2015 року було надано відповідачу послуги на загальну суму 7 121 грн. 88 коп., що підтверджується рахункам-актами за телекомунікаційні послуги за період з грудня 2011 по липень 2015 року (а.с.18-61).

Заперечення відповідача щодо якості та обсягів наданих послуг в матеріалах справи відсутні.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до пункту 3.5. договору оплату послуг з використання місця в каналі кабельної каналізації замовником здійснюється щомісячно не пізніше 20-го числа поточного місяця на підставі рахунку Укртелекому, виставленого до 10-го числа поточного місяця.

Так, в матеріалах справи містяться реєстри на отримані рахунки за послуги зв'язку, які містять відомості щодо отримання відповідачем (уповноваженою ним особою) відповідних рахунків за спірний період, а саме: з грудня 2011 року по липень 2015 року (а.с.121-164).

Крім того, відповідно до пункту 2.2.1 договору, замовник зобов'язався своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість послуг, визначених відповідно до умов договору, на підставі виставлених Укртелекомом рахунків.

При цьому, в порушення вказаних умов договору, відповідач надані йому позивачем в період грудня 2011 року по липень 2015 року послуги з надання доступу та використання місця в каналі кабельної каналізації не оплатив.

Враховуючи викладене, матеріалами справи підтверджується, що зобов'язання щодо вчасної та повної оплати наданих в період з грудня 2011 року по липень 2015 року послуг відповідачем були порушені, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 7 121 грн. 88 коп.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Так, відповідно до умов договору, оплата здійснюється щомісячно не пізніше 20-го числа поточного місяця на підставі рахунку Укртелекому, виставленого до 10-го числа поточного місяця.

При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності претензій відповідача стосовно строків, якості та обєму надання послуг. Отже, позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати наданих послуг, приймаючи до уваги прийняття відповідачем наданих послуг за відповідними рахунками-актами в рамках спірного правочину, господарський суд встановив, що строк оплати наданих послуг є таким, що настав, у зв'язку з чим суд вважає наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 7 121 грн. 88 коп. обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів оплати наданих послуг відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний періоду сумі 7 121 грн. 88 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором про надання послуги доступу та використання місця в каналі кабельної каналізації № 1068-41 від 15.04.2010 у відповідача перед позивачем в сумі 7 121 грн. 88 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 7 121 грн. 88 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 4.2. договору сторони погодили, що за порушення строків сплати, передбачених договором, замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від вартості неоплачених послуг за кожний день прострочення.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за період прострочення з 21.09.2014 по 16.08.2015 у загальному розмірі 354 грн. 10 коп.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини 1 статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Після проведення власного розрахунку, судом було визначено розмір пені, який є більшим, ніж визначено позивачем у розрахунку та позовній заяві.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума пені в розмірі 354 грн. 10 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення пені.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 354 грн. 10 коп., яка визначена позивачем.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг у строк, визначений умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період прострочення з 21.01.2012 по 20.08.2015 у сумі 4 197 грн. 81 коп. та 3% річних за період прострочення з 21.01.2012 по 20.08.2015 у сумі 366 грн. 07 коп.

Господарським судом не встановлено порушень під час здійснення вказаних розрахунків позивачем.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 4 197 грн. 81 коп. та 3% річних в сумі 366 грн. 07 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведених сумах.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судові витрати по справі, з урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача у сумі 1 218 грн. 00 коп.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (49005, м.Дніпропетровськ, вулиця Короленка, будинок 44; ідентифікаційний код НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 18; ідентифікаційний код 21560766) в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (49600, м. Дніпропетровськ, вулиця Херсонська, будинок 26; ідентифікаційний код 25543196) 7 121 грн. 88 коп. - основного боргу, 354 грн. 10 коп. - пені, 4 197 грн. 81 коп. - інфляційних втрат, 366 грн. 07 коп. - 3% річних, 1 218 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_4