Постанова № 54003671, 01.12.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2015 р. Справа№ 910/20780/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

За участю представників:

від позивача: Мітлицька О.О. - за дов.

від відповідача: Дудар М.І. - за дов.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Макс К Груп»

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2015

у справі №910/20780/15 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Служби зовнішньої розвідки України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Макс К Груп»

про стягнення 82 337,75 грн.

ВСТАНОВИВ:

Служба зовнішньої розвідки України (далі, позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Макс К Груп» (далі, відповідач або Товариство) про стягнення 82 337,75 грн. штрафних санкцій.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо своєчасної поставки товару за Договором на постачання товарів за державні кошти № 576/14 від 29.10.2014, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 75 042,00 грн. пені та 7 295,75 грн. штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 у справі №910/20780/15 позов задоволено.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Макс К Груп» на користь Служби зовнішньої розвідки України пеню у сумі 75 042 (сімдесят п'ять тисяч сорок дві) грн. 00 коп., штраф у сумі 7 295 (сім тисяч двісті дев'яносто п'ять) грн. 75 коп. та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 у справі №910/20780/15 та постановити нове, яким частково задовольнити позовні вимоги позивача, а саме стягнути з відповідача 6 850,29 грн. пені та 7 295,75 грн. штрафу; судові витрати розподілити пропорційно задоволених позовних вимог.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що судом першої інстанції неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення норм матеріального права, а саме статті 549 Цивільного кодексу України, статті 231 Господарського кодексу України та статті 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Як зазначає скаржник, пунктом 7.2. Договору на постачання товарів за державні кошти № 576/14 від 29.10.2014 встановлена мінімальна сума пені, а статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлена максимальна сума пені, яка складає подвійну облікову ставку НБУ за час прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказану норму слід застосовувати у системній єдності з положенням частини 1 статті 231 Господарського кодексу України, відповідно до якої законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Таким чином, за перерахунком апелянта, сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача у відповідності до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та статті 231 Господарського кодексу України становить 6 850,29 грн. Водночас, стосовно 7 295,75 грн. штрафу апелянт не заперечує та вважає таку суму обгрунтованою.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу у справі №910/20780/15 передано на розгляд судової колегії Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Отрюха Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 01.12.2105.

24.11.2015 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 у справі №910/20780/15.

Представник позивача у судових засіданнях заперечував проти доводів, викладених відповідачем у апеляційній скарзі, просив у її задоволенні відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача у судових засіданнях підтримував доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та постановити нове, яким частково задовольнити позовні вимоги позивача, а саме стягнути з відповідача 6 850,29 грн. пені та 7 295,75 грн. штрафу.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 29.10.2014 між Службою зовнішньої розвідки України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Макс К груп» (постачальник) був укладений Договір на постачання товарів за державні кошти № 576/14 (далі, Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору постачальник зобов'язується постачати речове майно (формений одяг для військовослужбовців) для підрозділів забезпечення (товар), а замовник зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.

Згідно з пунктом 1.3. Договору ціна, найменування (асортимент) кількість товару обумовлюються у додатку № 1 специфікації, який додається до даного договору і є його невід'ємною частиною.

Сума договору складає 104 225,00 грн. з ПДВ (пункт 3.3 Договору).

Розрахунок за товар здійснюється замовником лише за фактично отриманий товар на підставі пред'явлених постачальником рахунку на оплату та видаткової накладної, з можливістю відстрочки платежу до кінця бюджетного року при наявності бюджетних призначень на ці цілі (пункт 4.2. Договору).

Відповідно до пункту 4.3. Договору замовник здійснює оплату за договором шляхом перерахування коштів за кожну відвантажену партію товару на розрахунковий рахунок постачальника не пізніше 14 (чотирнадцяти) банківських діб з моменту відвантаження і підписання сторонами видаткової накладної.

Пунктом 5.1. Договору встановлено, що строк поставки товару: листопад - грудень 2014 року, окремими партіями згідно з попередніми заявками замовника, але у будь-якому разі товар має бути поставлений не пізніше 15.12.2014.

Пунктом 6.3.6 Договору сторони обумовили обов'язок постачальника забезпечити поставку товарів у термін, передбачений договором.

У пункті 7.2 Договору сторони передбачили, що за порушення строку поставки товарів відповідач сплачує на користь позивача пеню в розмірі 1 % вартості договору за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів - постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вказаної вартості, але не менше розміру подвійної облікової ставки НБУ.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі виставленого відповідачем рахунку на оплату № 144 від 12.11.2014, видаткової накладної № 97 від 12.11.2014 позивач здійснив попередню оплату вартості товару у розмірі 100 % на загальну суму 104 225,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 9498 від 13.11.2014 (том 1, а.с. 14-16).

Проте, фактично товар у повному обсязі згідно специфікації до Договору був поставлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Макс К Груп» 25.02.2015, що підтверджується наявним у матеріалах справи актом прийому-передачі товару від 25.02.2015 (том 1, а.с. 29-30).

Також, у матеріалах справи наявний гарантійний лист відповідача від 12.02.2015 вих. № 2/02, у якому останній повідомляв позивача, що у зв'язку з перебоями поставки тканин та великими поставками продукції в зону АТО не встигає своєчасно поставити продукцію позивачу та гарантував поставити товар до 17.03.2015.

У зв'язку з неналежним виконанням умов Договору позивач звертався до відповідача з претензіями від 25.02.2015 вих. № 5/3/179 Б та від 13.03.2015 № 5/3/212 Б, у яких вимагав здійснити поставку товару.

Враховуючи вищевикладене, у зв'язку з порушенням строків виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, позивач у відповідності до пункту 7.2. Договору нарахував відповідачу пеню в розмірі 1% від суми Договору, що склало 75 042,00 грн. - за період з 16.12.2014 по 25.02.2015 та штраф в розмірі 7 % вартості всього товару на суму 7 295,75 грн.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача пені та штрафу у заявленому позивачем розмірі з огляду на наступне.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зі змісту укладеного між сторонами Договору вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначено в статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до пункту 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду від 15.03.2011 № 01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів», застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції, передбаченої абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, допускається за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір.

Тому, для застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, господарський суд повинен встановити наявність усіх обставин, з якими законодавець пов'язує можливість стягнення зазначеного виду штрафних санкцій.

Разом з тим, частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, а відповідно до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Таким чином, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного та господарського законодавства і керуючись принципом свободи укладення договору (стаття 627 Цивільного кодексу України) та визначенні його умов, не позбавлені права врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Враховуючи те, що згідно пункту 5.1. Договору строк поставки товару: листопад-грудень 2014 року, але в будь-якому разі товар має бути поставлений не пізніше 15.12.2014, а товар був поставлений відповідачем з порушенням строків, визначених пунктом 5.1. Договору, лише 25.02.2015, про що зазначалося вище, колегія суддів встановила наступне:

1) несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару за спірним Договором має саме негрошовий характер;

2) інший розмір певного виду штрафних санкцій передбачений договором між сторонами;

3) порушено господарське зобов'язання, в якому одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

4) допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з поставкою товару, з вартості якого згідно умов договору і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені (що відповідає положенням частини 4 статті 231 Господарського кодексу України).

З огляду на викладене, виходячи із системного аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України, позивачем правомірно нараховано у відповідності до пункту 7.2. Договору 75 042,00 грн. пені та 7 295,75 грн. штрафу, які підлягають стягненню з відповідача.

Посилання скаржника у апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки вказаний Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання ГРОШОВИХ зобов'язань, у той час, як зобов'язання відповідача щодо поставки товару має негрошовий характер.

Заперечення відповідача з приводу того, що позивачем не було надано заявки на поставку товару, суд не приймає до уваги, оскільки специфікацією до Договору сторони погодили кількість та найменування товару, який повинен був бути поставлений відповідачем із зазначенням безпосередньо у Договорі кінцевої дати поставки не пізніше 15.12.2014. Також, позивачем була вчасно здійснена 100 % оплата товару відповідно до наданих відповідачем видаткової накладної № 97 від 12.11.2014 та рахунку на оплату № 144 від 12.11.2014, з яких вбачається обсяги та асортимент продукції.

Посилання відповідача на гарантійний лист від 12.02.2015 вих. № 2/02, в якому він вказував на перевантаженість, зокрема великі поставки продукції в зону АТО, суд відхиляє з тих підстав, що зазначений лист не звільняє ТОВ «Макс К Груп» від належного виконання взятих ним зобов'язань за Договором, враховуючи, що зазначений лист надісланий після закінчення строку поставки згідно умов Договору, а змін до Договору щодо строків поставки сторони не вносили. Окрім того, викладені у листі обставини не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Макс К Груп» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Макс К Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 у справі № 910/20780/15 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 у справі № 910/20780/15 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/20780/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко