Рішення № 54002379, 20.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2015Справа №910/24505/15

За позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування»

до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»

про стягнення 2 393,12 грн. в порядку регресу

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Шуплякова С.Б. - представник, довіреність №136/15 від 09.06.2015 р.;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування в порядку регресу 2 393,12 грн., виплачених страховиком в якості страхового відшкодування страхувальнику на підставі Договору добровільного страхування №202.12.2132711 від 16.08.2012 р., внаслідок настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди, винною у скоєнні якої є особа, цивільно-правова відповідальність котрої застрахована відповідачем.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на те, що виплативши відповідно до умов Договору добровільного страхування №202.12.2132711 від 16.08.2012 р. страхове відшкодування власнику автомобіля внаслідок настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди, винною у скоєнні якої є особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована відповідачем, Товариством з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» в силу приписів статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України в межах виплаченого відшкодування набуто право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є відповідач у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2015 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/24505/15 та призначено справу до розгляду на 20.10.2015 р.

У судове засідання 20.10.2015 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судове засідання 20.10.2015 р. не з'явився.

Про дату, час та місце розгляду даної справи представник відповідача повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення: №0103035303131.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 20.10.2015 р. відповідачем через відділ діловодства (канцелярія) подано до Господарського суду м. Києва відзив на позовну заяву №08-03-18/15020 від 12.12.2015 р., в яком у відповідач повідомляє, що у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, а також немає рішення цих органів з такого спору.

Крім того, відповідач просив розглядати справу без участі представника ПАТ «НАСК «Оранта» за наявними в матеріалах справи документами. Відзив на позовну заяву долучено до матеріалів справи.

Також, до початку судового засідання 20.10.2015 р. позивачем через відділ діловодства (канцелярія) подано до Господарського суду м. Києва супровідний лист №/3.760 від 19.10.2015 р. з витребуваними ухвалою суду від 17.09.2015 р. документами. У вказаному супровідному листі позивач, зокрема, повідомив, що у провадженні господарських судів або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, відсутня справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав, а також відсутнє рішення такого органу з цього спору. Супровідний лист №/3.760 від 19.10.2015 р. разом з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.

Документи, витребувані ухвалою суду від 17.09.2015 р. сторонами надано не в повному обсязі.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання сторонами суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання клопотання щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судовому засіданні представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки йому зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 20.10.2015 р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані сторонами докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу п.6 ч.4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

16.08.2012 р. між Товариством з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» (Страховик за Договором, позивач у справі) та гр. ОСОБА_2 (Страхувальник за Договором) було укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №202.12.2132711, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та /або розпорядженням застрахованим на умовах даного Договору ТЗ та/або ДО, а саме, CHEVROLET/Malibu державний номер НОМЕР_1, 2012 року випуску (далі - Договір).

Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну транспортному засобу становить 291 510,00 грн. (п. 5, ч.А Договору). Безумовна франшиза становить 2% страхової суми (п.8 ч.А Договору). Строк дії договору зазначений з 23 серпня 2012 р. по 22 серпня 2017 р. (п. 9 ч.А Договору). Місце дії Договору - Україна (п.10 ч.А Договору).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Законом України "Про страхування".

Як передбачено ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Страховим випадком згідно ст. 8 Закону України «Про страхування» визначена подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до п. 3.2, п. 3.3 ч. Б Договору страховим ризиком є певна подія, на випадок настання якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховим випадком є подія, що відбулася під час дії періоду страхування за Договором та у місці дії Договору, з настанням якої, за умови виконання страхувальником всіх умов Договору, виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику (банку) в межах страхової суми, а саме: пошкодження, знищення або втрата ТЗ та/або ДО внаслідок настання, зокрема, ДТП - пошкодження та/або знищення застрахованого ТЗ та/або ДО внаслідок події, що сталась під час руху застрахованого ТЗ або іншого ТЗ - учасника події, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.

Згідно первинної довідки ДАІ від 10.03.2013 р. та розгорнутої довідки ДАІ №9169457, копії яких наявні у матеріалах справи, 10.03.2013 р. по проспекту Московському, напроти будинку 54/56, в м. Харкові відбулась дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю транспортного засобу ВАЗ 210700-20, державний номер НОМЕР_2, під керуванням водія гр. ОСОБА_3 та транспортного засобу CHEVROLET, державний номер НОМЕР_1, під керуванням водія гр. ОСОБА_2, в результаті якої автомобілі отримали механічні ушкодження.

Отже, з огляду на умови Договору страхування, дана дорожньо-транспортна пригода визначена сторонами як страховий ризик на випадок якого здійснювалось страхування.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч.1 ст. 20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч. 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно ч.1 ст. 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Відповідно до п.9.3 ч. Б Договору виплата страхового відшкодування проводиться Страховиком на підставі письмової заяви від Страхувальника та/або листа Банку і страхового акту, що складається Страховиком.

Як вбачається з матеріалів справи, страхувальник звернувся до позивача заявою про подію та заявою за вх. №2507 від 14.03.2013 р. про виплату страхового відшкодування на відновлення автомобіля CHEVROLET Malibu, державний номер НОМЕР_1 за Договором №202.12.2132711 від 16.08.2012 р. на розрахунковий рахунок ПАТ «Харків-Авто», за вирахуванням безумовної франшизи в розмірі за договором.

Згідно з абз. 2 п. 9.6 ч. Б Договору розмір завданих збитків визначається та страхове відшкодування виплачується Страховиком або уповноваженим представником Страховика на підставі: у випадку обрання Страхувальником опції «пріоритет СТО» - кошторису ремонтних робіт, рахунків-фактур, нарядів-замовлень, актів виконаних робіт та інших документів, які підтверджують вартість та факт виконання відновлювального ремонту на СТО, що підтримує гарантійні зобов'язання виробника (імпортера/офіційного дилера) застрахованого транспортного засобу та яка письмово вказується Страховикам Страхувальнику (якщо в регіоні місця постійного проживання Страхувальника таких СТО декілька). При цьому перерахування проводиться безготівково на рахунок СТО, що надала рахунок, або по факту виконання робіт - на підставі акту виконаних робіт та квитанції про сплату - на рахунок Страхувальника або Банку. У разі незгоди Страховика щодо зазначених у калькуляції СТО цін на запасні частини, витратні матеріали та вартість робіт з відновлювального ремонту, а також щодо обсягів ремонту, за Страховиком залишається право замовити та оплатити за власний рахунок послуги експерта у цілях визначення прямого збиту Страхувальника.

За умовами п.14 ч. Б договору страхове відшкодування здійснюється з вирахуванням фізичного зносу.

Згідно складеного суб'єктом оціночної діяльності - ОСОБА_4 Звіту №238 від 26.03.2013 р. щодо визначення вартості відновлювального ремонту з врахуванням коефіцієнта фізичного зносу складових частин, копія якого міститься в матеріалах справи, вартість відновлювального ремонту автомобіля CHEVROLET Malibu, державний номер НОМЕР_1 з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу становить 8 936,84 грн..

Також, в матеріалах справи міститься калькуляція/висновок №238/13 від 26.03.2013 р., складена на основі комп'ютерної програми Аudatex, яка рекомендована п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., згідно якої вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля та використаних при цьому деталей, запасних частин та матеріалів склала 8 936,84 грн.

Відповідно до калькуляції виконавця ремонтних робіт ПАТ «Харків-Авто» № КА-0000396 від 02.04.2013 р.. копія якої міститься в матеріалах справи, вартість відновлювального ремонту застрахованого позивачем автомобіля CHEVROLET Malibu, державний номер НОМЕР_1 становить 8 944,15 грн. (в т.ч. ПДВ 1 490,69 грн.).

Як свідчать матеріали справи, Товариством з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» складено та підписано страховий акт №3.13.760-1 від 12.04.2013 р. за Договором страхування №202.12.2132711 від 16.08.2012 р., відповідно до якого вищевказана дорожньо - транспортна пригода кваліфікована як страховий випадок та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування в сумі 2 903,12 грн., яка становить різницю вартістю запчастин та відновлювального ремонту автомобіля, визначеною у рахунку-фактурі ПАТ «Харків - Авто» № КА-0000396 від 02.04.2013 р.. в сумі 8733,32 грн. (враховуючи коефіцієнт зносу) та франшизою за Договором страхування - 5830,20 грн..

Товариство з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування», виконуючи свої зобов'язання за Договором, на підставі страхового акту № 3.13.760-1 від 12.04.2013 р., калькуляції № КА-0000396 від 02.04.2013 р. здійснило на рахунок ПАТ «Харків-АВТО» виплату страхового відшкодування у сумі 2 903,12 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення №6032 від 15.04.2013 р.

Заперечень щодо розміру та факту виплати страхового відшкодування за Додатком №28-0101-01/1878 від 04.10.2012 до Генерального договору відповідачем суду не надано, а також перебування отриманих автомобілем DAF FT XF 105.460, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 пошкоджень у причинно - наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 14.04.13 р., відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Товариством з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» умов Договору страхування №202.12.2132711 від 16.08.2012 р., а саме виплати страхового відшкодування в сумі 2 903,12 грн. у зв'язку з настанням страхового випадку шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту автомобіля на рахунок СТО - ПАТ «Харків - Авто», яка безпосередньо здійснювала ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.

Суд звертає увагу, що згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Вищого господарського суду України від 23.08.2011р. у справі № 42/92, від 07.08.2012р. у справі № 2/22, від 01.03.2011р. у справі № 47/372 звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Крім того, листом від 19.07.11 р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність страхового акту №ЗСКА-2402 від 15.08.2013 та платіжного доручення №14309 від 15.08.2013ь на суму 153 665,05 грн. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 18.04.2013 р. по справі № 646/2557/13-п встановлено, що гр. ОСОБА_3, керуючи автомобілем ВАЗ 210700-20, державний номер НОМЕР_2, по проспекту Московському, напроти будинку 54/56, в м.Харкові, недотримався безпечної дистанції з автомобілем CHEVROLET, державний номер НОМЕР_1, під керуванням гр.ОСОБА_2, який рухався попереду, в наслідок чого, скоїв зіткнення, чим порушив п. 13.1 Правил дорожнього руху України та був визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, у зв'язку з чим гр. ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн..

За приписами ч. 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування у позивача - Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» виникло право регресної вимоги (регресу) до власника джерела підвищеної небезпеки - ВАЗ 210700-20, державний номер НОМЕР_2, водій якого винний у вчиненні ДТП.

У відповідності до ст. 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов'язковим.

Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п.9 ч. 1 ст. 7 "Про страхування" є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 6 вищевказаного Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Як свідчать матеріали справи, на момент вчинення зазначеної вище ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ВАЗ 210700-20, державний номер НОМЕР_2 за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу була застрахована страхувальником - ОСОБА_3 у Публічному акціонерному товаристві «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» за Полісом № АВ 4283647 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, з наступними умовами: ліміт відповідальності страховика: за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю становить 50 000,00 грн., за шкоду, заподіяну майну становить 50 000,00 грн., франшиза - 510,00 грн.. Вказаний поліс був діючим на час вчинення ДТП. Строк дії даного Полісу з 15 вересня 2012 р. по 14 вересня 2013р.

За змістом п. 2 даного Полісу страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом).

З огляду на вищевикладене, до Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування», як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування №202.12.2132711 від 16.08.2012 р. в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, 2 903,12 грн. страхового відшкодування.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 9 липня 2002р. кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Отже, позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - Товариство з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 28.08.12 р. у справі №23/279).

Реалізуючи вказане право та з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача із заявою № 3.760 на виплату страхового відшкодування в порядку регресу в сумі 2 393,12 грн., отримання якої 08.07.2013 р. відповідачем підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0101904888851.

Разом з тим, вказана заява залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно з частиною 22.1 якої при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

З урахуванням наявності полісу № АВ 4283647 відповідача, договірних зобов'язань між винною у скоєнні ДТП особою та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», до якого правомірно заявлено позов.

Разом з тим, в силу ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Згідно до статті 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Крім того, відповідно до ч. 36.6. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Таким чином, оскільки згідно із даними Полісу та Договору страхування франшиза становить 510,00 грн. та 5 830,20,00 грн. відповідно, розмір страхового відшкодування, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу CHEVROLET Malibu, державний номер НОМЕР_1, матеріального збитку та розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, становить 2 393,12 грн. (8 733,32 грн. -5 830,20 грн. -510,00 грн.).

Як вбачається із матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо відшкодування Товариству з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» в порядку регресу суми в розмірі 2 393,12 грн. всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу. При цьому відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження виконання зобов'язання, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору страхування №202.12.2132711 від 16.08.2012 р. та Полісу № АВ4283647 обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів суду не надано.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст.ст. 2, 4, 8 ч. ч. 1,16 ст. 9, ч.1 ст. 16 Закону України "Про страхування" страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України «Про господарські товариства» з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Згідно з п. 196.1.3 ст. 196 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції з надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов'язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів.

Виходячи з системного аналізу змісту вищенаведених норм законодавства всі операції з надання послуг із страхування, в тому числі пов'язані з оплатою страхових послуг страхувальником на користь страховика та компенсацією останнім збитків, понесених потерпілим при настанні страхового випадку, не є об'єктом оподаткування ПДВ, в зв'язку з чим, за загальним правилом, як при визначенні розміру страхових платежів, так і при визначенні розміру матеріального збитку чи страхової виплати, підлягаючої до відшкодування страхувальнику чи безпосередньо потерпілій особі (п.36.4 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"), податок на додану вартість не нараховується, окремим рядком не виділяється та страховики не є платниками ПДВ по таких операціях.

Таким чином, у разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілому (позивачу), а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), то розрахунок суми виплат на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком у розрахункових документах.

Водночас, у разі якщо придбання послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту, здійснюється у неплатника податку на додану вартість, то розрахунок сум виплати здійснюється без урахування сум ПДВ.

Відтак, в силу приписів ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України страховик не може бути примушений до виплати ПДВ у складі суми страхового відшкодування за винятком випадку, коли сума ПДВ нарахована та сплачена на користь виконавця послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, який (виконавець), в свою чергу, має бути платником ПДВ.

Наведене випливає також з приписів ч. 2 ст. 1192 Цивільного кодексу України, згідно якого розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Як вбачається зі страхового акту №3.13.760-1 від 12.04.2013 р., страхове відшкодування складає 2 903,12 грн., в т.ч. ПДВ - 483,85 грн..

Згідно листа Верховного суду України від 19.07.2011 р. сума ремонту автомобіля з урахуванням податку на додану вартість, виходячи з умов договорів, укладених на підставі чинного законодавства та правил, розроблених кожною страховою компанією, виплачується останньою або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з'ясувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи зареєстрований надавач послуг з ремонту автомобіля є платником ПДВ.

В листі Державної податкової інспекції України від 21.08.2009 № 10143/5/16-1516 вказано, що у разі якщо придбання послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), здійснюється у неплатника податку на додану вартість, то розрахунок суми виплати та таке придбання здійснюється без урахування сум податку на додану вартість, оскільки особа, не зареєстрована платником податку на додану вартість, не має права нараховувати і виділяти окремим рядком суму податку на додану вартість.

Отже, у випадку проведення ремонту пошкодженого автомобіля особою, яка зареєстрована як платник ПДВ, сума страхового відшкодування має бути виплачена з урахуванням ПДВ, а у випадку виконання таких робіт особою, як не зареєстрована як платник ПДВ - без урахування ПДВ.

Окрім того, згідно калькуляції №0000396 від 02.04.2013 р. ПАТ «Харків-АВТО» на час виставлення останньої є платником податків на загальних підставах, тобто підприємство може залишатися на загальній системі оподаткування, але не бути платником ПДВ, оскільки приписами законодавства передбачена як обов'язкова та і добровільна реєстрація в якості такого платника.

Разом з тим, під час розгляду справи позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження перебування ПАТ «Харків-АВТО» в статусі платника ПДВ станом на час складення калькуляції.

За таких обставин, сума страхового відшкодування, на стягнення якого має право позивач, має бути виплачена без урахування суми ПДВ і становить 1 909,27 грн. (2 393,12 грн. - 483,85 грн.).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, з урахуванням наведених правових позицій суд доходить висновку, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу підлягає частковому задоволенню в сумі 1 909,27 грн..

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 993, 1166, 1187, 1188 Цивільного кодексу України, ст. 354 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (вул. Здолбунівська, 7-Д, м. Київ, 02081, код 00034186) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» (вул. Червоноармійська, 15/2, м. Київ, 01004, код 36086124) 1 909,27 грн. страхового відшкодування в порядку регресу та 971,74 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 30 листопада 2015 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон