Вирок № 53988298, 27.11.2015, Залізничний районний суд м. Львова

справа № 462/1733/15-к

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2015 року Залізничний районний суд м.Львова у складі:

головуючого - судді Колодяжного С.Ю.

при секретарі Обертас Н.М.

з участю прокурора Козачук К.О.

представника потерпілого ОСОБА_1

представника цивільного відповідача ОСОБА_2

захисника ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12014140030000788 по обвинуваченню

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, приватного підприємця, який зареєстрований та проживає на ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,

встановив:

ОСОБА_4 05.11.2014 року близько 17.45 год., керуючи автомобілем «Volkswagen Polo», номерний знак НОМЕР_1, рухався на вул.Кульпарківській у м.Львові у напрямку виїзду за межі м.Львова і біля будинку № 230 порушив вимоги Правил дорожнього руху України, а саме: Р.1, п.1.5, Р.2 п.2.3(б, д), Р.12 п.12.3 та Р.18 п.18.1, 18.4, що виразилось в тому, що він був неуважний та не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну, своїми діями створив загрозу безпеці руху, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, перед яким зменшив швидкість та зупинився автомобіль, що рухався по сусідній (правій) смузі та при виникненні небезпеки для руху пішохода ОСОБА_5, який в цей час переходив проїзну частину дороги по вказаному пішохідному переходу справа на ліво відносно напрямку руху транспортного засобу, не вжив заходів для зменшення швидкості руху керованого ним автомобіля аж до повної зупинки, щоб дати дорогу пішоходу, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди та наїзду на пішохода ОСОБА_6, який в результаті цього отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в інкримінованому йому злочині, передбаченому ч.2 ст.286 КК України, визнав повністю, не заперечив фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті, і дав суду показання аналогічні фабулі обвинувачення. При цьому зазначив, що працює ріелтером, що повязано з постійним пересуванням автомобілем по місту. 05.11.2014 року в кінці робочого дня дороги були завантажені, він рухався автомобілем на вул.Кульпарківській у м.Львові в напрямку виїзду за місто, через втому проявив неуважність до дорожньої обстановки, не помітив пішохода, який переходив проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу, внаслідок чого здійснив наїзд на потерпілого ОСОБА_6 Після цього відразу ж викликав швидку медичну допомогу, підклав під голову потерпілого шапку і дочекався біля нього приїзду бригади швидкої медичної допомоги. Наступного дня він зустрівся із сином потерпілого ОСОБА_7, вибачався за те, що сталося, передав на лікування потерпілого 800 дол. США, а також купив новий слуховий апарат. В подальшому він приходив до потерпілого в лікарню, приносив сік, продукти, заходив в палату, приносив свої вибачення. Шкодує, що його неуважність призвела до таких важких ушкоджень і шкоди здоровю потерпілого, готовий нести відповідальність за вчинене, але просить суд його суворо не карати, зокрема, не позбавляти його волі і права керування транспортними засобами, оскільки в силу роду заняття автомобіль є засобом для заробітку і існування. Щодо заявленого цивільного позову прокурора в інтересах Комунальної 8-ї міської клінічної лікарні м.Львова про відшкодування витрат на лікування потерпілого в розмірі 13882,14 грн., то визнає такий в повному обсязі і зобовязується оплатити такі витрати. З приводу цивільного позову потерпілого ОСОБА_6, то підтвердженими вважає лише витати на лікування в розмірі 7765,25 грн., а решта вимог є безпідставними, на їх підтвердження не подано належних документів. Крім цього, відмітив, що його цивільно-правова відповідальність була на час ДПТ застрахована в ОСОБА_8 «Європейський Страховий Союз», яка має відшкодувати шкоду в межах ліміту відповідальності.

Враховуючи, що учасниками судового провадження не оспорювались фактичні обставини кримінального провадження, з'ясовано, що вони правильно розуміють зміст цих обставин і немає сумнівів у добровільності та істинності такої їх позиції, а також їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини провадження в апеляційному порядку, суд, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, провів судовий розгляд у порядку, передбаченому даною нормою.

Таким чином, аналізуючи наведене, суд вважає, що вина ОСОБА_4 як особи, яка керує транспортним засобом, у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, доведена повністю і його дії слід кваліфікувати за ч.2 ст.286 КК України.

При призначенні обвинуваченому виду та міри покарання суд враховує загальні засади призначення покарання, тобто призначає покарання в межах, установлених у санкції частини статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин та відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Згідно розяснень, даних в п.20 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 выд 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Обставиною, що помякшує покарання ОСОБА_4 суд вважає активне сприяння розкриттю злочину.

Під активним сприянням розкриттю злочину треба розуміти дії винної особи, спрямовані на те, щоб надати допомогу правозастосовним органам у встановленні істини у кримінальному провадженні, з'ясуванні тих фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття злочину. Сприяння розкриттю злочину здійснюється добровільно у будь-якій формі: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів, надання доказів, іншої інформації про свою злочинну діяльність. Таке сприяння має бути активним, тобто певною мірою ініціативним та енергійним.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження і встановлено під час судового розгляду, обвинувачений ОСОБА_4 одразу визнав свою вину у вчиненому, не змінював такої своєї позиції під час кримінального провадження, сприяв слідству, добровільно і в повному обсязі надав показання слідству і суду щодо обставин вчинення злочину, не допускав зловживання правом на захист, зриву процесуальних дій з його участю, що сприяло швидкому розкриттю злочину і встановленню усіх обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, що підтвердив під час судового розгляду прокурор.

Суд не вбачає в діях обвинуваченого ОСОБА_4 такої обставини, яка пом'якшує покарання як щире каяття, оскільки за змістом ст.66 КК України щирим каяття вважається тоді, коли воно ґрунтується на визнанні особою своєї провини, виявленні жалю з приводу вчиненого та бажанні виправити ситуацію, що склалась, проте даних про таку оцінку ОСОБА_4 своїх дійв матеріалах кримінального провадження немає, оскільки, визнаючи винуватість, він протягом тривалого часу з моменту ДТП не вживав заходів для повного відшкодування заподіяної потерпілому матеріальної і моральної шкоди, а лише частково, в незначному розмірі, надав кошти на лікування.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 судом не встановлено.

При цьому суд вважає безпідставним посилання прокурора в обвинувальному акті і під час судового розгляду про вчинення ОСОБА_4 злочину щодо особи похилого віку як на обставину, що обтяжує покарання, адже тілесні ушкодження потерпілому спричинені з необережності.

Суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким злочином, проте вчиненим з необережності; обставини наїзду на пішохода і характер допущених обвинуваченим порушень правил безпеки дорожнього руху, його ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину; особу винного, який раніше не судимий (матеріали кримінального провадження, арк.38, 39), до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху в період 2013-2014 рр. не притягувався (матеріали кримінального провадження, арк.54), одружений, працює, на обліках в наркологічному і психоневрологічному диспансерах не перебуває (матеріали кримінального провадження, арк.42, 43, 46, 47), згідно наданої характеристики за місцем проживання обставини, які б негативно характеризували ОСОБА_4, відсутні (матеріали кримінального провадження, арк.52).

Виходячи з наведеного, беручи до уваги відшкодування обвинуваченим шкоди в незначному розмірі, враховуючи позицію представника потерпілого ОСОБА_6 ОСОБА_1, який повідомив суду, що обвинувачений ОСОБА_4 за весь час, який пройшов з дня ДТП не попросив у потерпілого пробачення, вів себе по відношенню до потерпілого і його рідних зверхньо і нахабно, надав матеріальну компенсацію за скоєне в мізерному розмірі, і просить суворо покарати обвинуваченого, призначивши максимальне покарання, передбачене в санкції ч.2 ст.286 КК України, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 слід обрати покарання, достатнє і необхідне для його виправлення та попередження скоєння ним нових злочинів, у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.286 КК України строком на чотири роки.

Між тим, суд, приймаючи до уваги наведені обставини, відсутність обтяжуючих обставин, ставлення обвинуваченого до вчиненого, вважає за можливе застосувати до ОСОБА_4 ст.75 КК України і звільнити його від відбування покарання з випробуванням, оскільки його виправлення можливе без реального відбування покарання, встановивши іспитовий строк тривалістю два роки, який буде оптимальним, покаже стійкість такого виправлення і неможливість вчинення ним в подальшому інших злочинів. При цьому, суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого обов'язки, передбачені п.п. 2, 3 ч.1 ст.76 КК України.

При цьому, суд не вбачає підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 додаткового покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами з огляду на наступне.

Зі змісту п.21 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у кожному випадку призначення покарання, зокрема за частинами 1 та 2 ст.286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.

Під час судового розгляду сторона обвинувачення і представник потерпілого наполягали на позбавленні обвинуваченого права керувати транспортними засобами, натомість ОСОБА_4 і його захисник просили не застосовувати таке додаткове покарання, посилаючись на те, що робота обвинуваченого повязана із переміщенням на автомобілі, що він щодення проїжджає близько 100 км по місту і втрата такої можливості позбавить його єдиного джерела доходу, в тому числі він не зможе відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду.

З урахуванням того, що позбавлення права керування транспортними засобами за ч.2 ст.286 КК України не є обов'язковим додатковим покаранням, призначення даного виду покарання здійснюється на розсуд суду, який у даному випадку, беручи до уваги позитивні дані про особу винного, наявність обставини, що пом'якшує покарання, відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також те, що ОСОБА_4, маючи значний водійський стаж, до дня ДТП та в подальшому до адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення правил дорожнього руху не притягувався, відтак допущене порушення має одиночний характер, та те, що робота ОСОБА_4, який працює ріелтером, дійсно пов'язана із переміщенням на автомобілі, а позбавлення права керування транспортними засобами може поставити його в скрутне матеріальне становище, позбавить його можливості заробляти кошти для відшкодування потерпілому заподіяної шкоди, дійшов висновку, що застосування такого додаткового покарання не є необхідним і буде несправедливим внаслідок суворості.

В даному кримінальному провадженні прокурором заявлено цивільний позов в інтересах Комунальної 8-ї міської клінічної лікарні м.Львова про стягнення з обвинуваченого вартості лікування потерпілого ОСОБА_6 від злочину за період з 05.11.2014 року по 02.01.2015 року в розмірі 13882,14 грн.

Згідно ч.1 ст.1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину.

Враховуючи, що на підтвердження лікування потерпілого у вказаний період і понесених у звязку з цим витрат закладу охорони здоровя в зазначеному розмірі суду надано належні підтверджуючі документи (а.с. 25, 121-136), беручи до уваги, що обвинуваченийОСОБА_4 визнає цей позов повністю і згідний відшкодувати такі витрати, а тому даний позов підлягає задоволенню в повному обсязі і суд стягує з обвинуваченого на користь Комунальної 8-ї міської клінічної лікарні м.Львова 13882,14 грн. витрат понесених на лікування потерпілого ОСОБА_6

Щодо заявленого потерпілим ОСОБА_6 цивільного позову про відшкодування з ОСОБА_4 і ОСОБА_8 «Європейський Страховий Союз» 126836,28 грн. матеріальної шкоди, а саме: 12000 грн. витрат на оплату послуг няні (сиділки), 22600 грн. витрат на пальне і посилене харчування, 32236,28 грн. витрат на ліки та супутні товари необхідні для лікування та видужання, 60000 грн. витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні, а також 115000 грн. моральної шкоди, то такий підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

У відповідності до ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у звязку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Таким чином, суд, при вирішенні цивільного позову враховує, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Позов розглядається в межах заявлених позивачем вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно п.3 ч.2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

У відповідності до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у звязку із знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обовязку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина пята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобовязана відшкодувати шкоду.

Відповідно до ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як встановлено під час судового розгляду, на час ДТП ОСОБА_4 на законних підставах керував автомобілем «Volkswagen Polo», номерний знак НОМЕР_1.

Між тим, його цивільно-правова відповідальність була застрахована в ОСОБА_8 «Європейський Страховий Союз», що підтверджується полісом № АІ/4054417 (матеріали кримінального провадження, арк. 36зв.). Із матеріалів провадження вбачається, що 07.11.2014 року ОСОБА_4 і 02.02.2015 року потерпілий ОСОБА_6 звернулися до ОСОБА_8 «Європейський Страховий Союз» із заявами про ДТП.

Відповідно до п.24.1 ст.24 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у звязку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, повязані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоровя, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

Суду представлено належні докази на підтвердження витрат на лікування потерпілого ОСОБА_6 в розмірі 29250,52 грн., що, з огляду на наведені положення законодавства, підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_8 «Європейський страховий Союз» і з чим погодилась представник страхової компанії під час судового розгляду. В іншій частині заявлені витрати на лікування в розмірі 2985,76 грн. не підтверджені належними і допустимими доказами, натомість на цю суму надано квитанції, які не мають відношення до лікування травм потерпілоготаи в яких взагалі не вказано, за що сплачено кошти. Крім того, суду надано двічі одну квитанцію №56 від 14.11.2014 року на суму 1862 грн. на придбання стержневого апарату з зовнішньою фіксацією.

Поряд з цим, вимоги про відшкодування витрат на послуги спеціальної няні (сиділки), яка здійснювала догляд за потерпілим протягом 60 днів на суму 12000 грн., витрати на пальне та посилене харчування на суму 22600 грн. є необґрунтованими і не підлягають до задоволення, оскільки сума цих витрат не підтверджується належними доказами, крім цього представником потерпілого не надано доказів на ствердження самого факту необхідності надання послуг няні та посиленого харчування саме у звязку з отриманими травмами внаслідок ДТП, а зазначення у виписці №11554, що хворому рекомендовано дієтотерапію не є належним доказом призначення лікарем посиленого харчування.

Вимога цивільного позову щодо відшкодування витрат на правову допомогу не підлягає задоволенню, оскільки такі витрати не відносяться до матеріальної шкоди, а відповідно до ст.118 КПК України входять до процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Як вбачається із правової позиції, висловленої в ухвалі Верховного Суду України від 15.04.2009 року у справі № 6-3009св09, витрати, повязані з оплатою правової допомоги адвоката процесуальним законом віднесено до судових витрат. Вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом, не є шкодою в розумінні ст.1166 ЦК і не можуть бути стягнуті за позовною вимогою про відшкодування шкоди.

Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з протиправною поведінкою щодо неї. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

В даному випадку, вимогу про відшкодування моральної шкоди потерпілий обґрунтовує тим, що така шкода завдана йому внаслідок тяжких тілесних ушкоджень та полягає у переживаннях, душевному болю та моральних страждань у звязку із цим, відмічає, що потрібні значні зусилля для нормалізації його подальшого життя, оскільки він є особою похилого віку, а тому для відновлення його здоровя необхідні значні матеріальні та фізичні затрати.

Винуватість обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні злочину, який спричинив тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_6, що призвело до фізичного болю та страждань, яких він зазнав у зв'язку з ушкодженням здоров'я, під час судового розгляду доведена.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, враховує характер і глибину фізичних та моральних страждань, яких зазнав потерпілий, заподіяним ушкодженням здоровя, їх тривалість, а також обставини, за яких відбулась дорожньо-транспортна пригода, суд приходить до висновку про задоволення цивільного позову про стягнення моральної шкоди частково, а саме в розмірі 70000 грн.

Також суд враховує, що згідно вимог ст.26-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 % страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.

Таким чином, із цивільного відповідача ОСОБА_8 «Європейський Страховий Союз» підлягає відшкодуванню на користь позивача ОСОБА_6 моральна шкода в розмірі 1462,53 грн., тобто 5 % від задоволеного судом розміру страхової виплати за шкоду, заподіяну здоровю потерпілого (29250,52 грн.). В іншій частині, в розмірі 68537,47 грн., моральна шкода підлягає стягненню із обвинуваченого ОСОБА_4

Враховуючи наведене, на користь потерпілого ОСОБА_6 слід стягнути із ОСОБА_8 «Європейський Страховий Союз» 29250,52 грн. матеріальної шкоди і 1462,53 грн. на відшкодування моральної шкоди, а всього 30713,05 грн., а з ОСОБА_4 68537,47 грн. моральної шкоди.

Відповідно до ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. З огляду на зазначене, із обвинуваченого ОСОБА_4 підлягають стягненню на користь держави витрати на проведення Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром ГУ МВС України у Львівській області судової інженерно-транспортної експертизи № 1/1055 від 19.11.2014 року в розмірі 922,35 грн. (матеріали кримінального провадження, арк.67), судової інженерно-транспортної експертизи № 1/1056 від 19.11.2014 року в розмірі 737,10 грн. (матеріали кримінального провадження, арк.76), судово-автотехнічної експертизи № 4438 від 10.02.2015 року в розмірі 636,50 грн. (матеріали кримінального провадження, арк.83) та автотехнічної експертизи №312 від 05.02.2015 року в розмірі 1230 грн. (матеріали кримінального провадження, арк.89), а всього 3565,95 грн., оскільки проведення вказаних експертиз було зумовлено розслідуванням вчиненого обвинуваченим злочину.

Щодо вимог потерпілого ОСОБА_6 про відшкодування йому витрат на правову допомогу адвоката, то суд приходить до переконання, що такі не підлягають до задоволення з огляду на наступне.

До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною витрати. Витрати на правову допомогу адвоката у кримінальному провадженні підлягають стягненню лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, якій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Отже, витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Разом з тим, лише наявність в матеріалах провадження договору про надання правової допомоги та додатку №1 до договору про надання правової допомоги не може бути належним доказом понесених потерпілим витрат, а тому такі вимоги потерпілого ОСОБА_6, з огляду на відсутність належних доказів, таких як акт виконаних робіт, розрахунок витраченого робочого часу, платіжний документ про сплату, не підлягають задоволенню.

На підставі ч.9 ст.100 КПК України питання про долю речових доказів вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.

Відтак, питання про долю речових доказів слід вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.

Підстав, передбачених ст.ст. 176, 177 КПК України, з огляду на належну процесуальну поведінку обвинуваченого, для застосування щодо нього запобіжних заходів суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 368-371, 373-375 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання із випробуванням протягом іспитового строку тривалістю два роки.

Зобовязати ОСОБА_4, відповідно до ст.76 КК України, не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання.

Цивільний позов прокурора в інтересах Комунальної 8-ї міської клінічної лікарні м.Львова задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_4 (паспорт громадянина України серії КВ №398166) на користь Комунальної 8-ї міської клінічної лікарні м.Львова (р/р 3541001040705 в УДКСУ у Сихівському районі м.Львова, МФО 825014, ЗКПО 01997645) 13882,14 грн. витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий союз» (п/р 26504056100910 в філії «Київ Сіті» в ПАТ КБ «Приват Банк» в м.Києві, МФО 380775, ЄДРПОУ 33552636) на користь потерпілого ОСОБА_6 29250,52 грн. матеріальної шкоди і 1462,53 грн. на відшкодування моральної шкоди, а всього - 30713,05 грн.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_6 68537,47 грн. моральної шкоди.

В решті вимог позову ОСОБА_6 до Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий союз» та ОСОБА_4 - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів у розмірі 3565,95 грн.

Речовий доказ: автомобіль «Volkswagen Polo», номерний знак НОМЕР_1, який передано на зберігання обвинуваченому (матеріали кримінального провадження, арк.94, 95) повернути ОСОБА_4, як законному володільцю.

Вирок може бути оскаржений шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення учасниками процесу до апеляційного суду Львівської області через Залізничний районний суд м.Львова.

Вирок суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя: (підпис)

З оригіналом згідно.

Суддя: Колодяжний С.Ю.