Ухвала суду № 53987857, 01.12.2015, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/7588/15-ц

Пр. № 4-с/336/13/2014

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 грудня 2015 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Щасливої О.В.,

при секретарі Морозовій В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність працівників Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, заінтересована особа ОСОБА_2,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність співробітників Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції при здійсненні виконавчого провадження № 0827/8632/12 з примусового виконання рішення апеляційного суду Запорізької області від 04.12.2012 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

В скарзі посилаються на те, що 16 вересня 2015 року головний державний виконавець Шевченківського ВДВС ОСОБА_3 при здійсненні зазначеного виконавчого провадження зробив огляд земельно ділянки під будинком № 24 по вул. Червонопрапорній в м. Запоріжжі, про що склав акт, в якому зазначив, що стягувачеві у виконавчому провадженні ОСОБА_1 надано доступ до відведеної йому в користування земельної ділянки площею 103 квадратних метри, а також до земельної ділянки загального користування площею 10 квадратних метри за вказаною адресою. Зазначений акт в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» не містить посилання на перешкоди на вказаних земельних ділянках, а саме: забудови, будівельні матеріали та сміття, рівно як не містить і зазначення меж земельних ділянок, які відведені в користування кожній із сторін, а також перебувають у спільному користуванні, що унеможливлює ефективне виконання рішення апеляційного суду Запорізької області від 04.12.2012 року.

В судовому засіданні заявник підтримав вимоги скарги. Просить про її задоволення.

В обгрунтування своїх вимог зазначив, що до теперішнього часу на виділеній в користування стягувачу земельній ділянці існують обєктивні перешкоди для користування цією ділянкою. Зокрема, це будівельні матеріали, будівельне сміття, а також вчинений божником ОСОБА_2 на відведеній йому ділянці навіс, під яким розташовані стіл, стільці, предмети меблі, дитяча гойдалка та інші предмети, які використовують ОСОБА_2 і члени її сімї у власних потребах, ігноруючи право заявника на використання цієї земельної ділянки.

Представник заявника підтримав вимоги свого довірителя. Просить зобовязати державного виконавця виконати зазначені в скарзі дії, а саме: визначити на місці межі земельних ділянок № 1, № 2, № 3 та зафіксувати на земельних ділянках № 1 та № 3 наявні забудови та інші перешкоди (будівельні матеріали та сміття).

Державний виконавець, чиї дії оскаржуються, проти задоволення скарги заперечує. Пояснив, що під час здійснення зазначеного виконавчого провадження, яке він прийняв у звязку з виходом державного виконавця Вертюченко О.В. у відпустку по догляду за дитиною, 17 серпня 2015 року він виніс постанову про скасування постанови про закриття виконавчого провадження, а 16 вересня 2015 року здійснив вихід на спірну земельну ділянку, про що був складений відповідний акт. Ця дія проводилася у присутності сторін, представника стягувача, за участю понятих. Вимоги про зобовязання зазначити в акті наявні на земельних ділянках предмети матеріального світу знаходить неспроможними, так як він перелічив в акті всі зафіксовані на відведеній ОСОБА_1 у користування ділянці речі, зокрема, сміття, каміння, бочки, скати, металеві стовпи від парканів, а також навіс. Перед здійсненням огляду він оголосив резолютивну частину рішення. Хвіртку, якою оснащений окремий вхід стягувача до земельної ділянки, ОСОБА_1 відкрив самостійно. При проникненні на земельну ділянку державний виконавець заміряв рулеткою земельні ділянки, що надані в користування сторонам у відповідності до будівельної технічної експертизи, і показав сторонам, як вони розташовані. Що стосується визначення меж цих ділянок в натурі, судове рішення, яке виконується, не містить таких приписів, тому їхнє визначення на місці є таким, що не відповідає змісту виконавчих дій саме в цьому провадженні, більш того, воно свідчило б про перевищення повноважень державного виконавця. Переконавшись, що ОСОБА_1 має вільний доступ до наданої йому в користування земельної ділянки № 1 площею 103 квадратних метри, а також до земельної ділянки № 3, що перебуває у спільному користуванні сторін, площею 10 квадратних метри, державний виконавець зробив відмітку про це в акті. Кожна із сторін, скориставшись своїм правом, зробила зауваження в тексті акту.

На підставі викладеного просить у задоволенні скарги відмовити.

Заінтересована особа пояснила суду, що хоча вона і не погоджується з правомірністю дій державного виконавця, який з перевищенням своїх повноважень став до проведення замірів і вказав ОСОБА_1 на розташування належної тому земельної ділянки, визначивши її вільно, на власний розсуд, вона між тим вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Що стосується доступу стягувача до земельної ділянки, він повною мірою користується цим правом, проникаючи в садибу крізь окрему хвіртку, якою оснастила паркан ОСОБА_2 Навіс, який, за твердженнями стягувача, знаходиться на його території, кріпиться на цегляних стовпах, які розташовані саме на ділянці ОСОБА_2, тому твердження заявника про наявність на його території навісу, спорудженого заінтересованою особою, є безпідставними.

У звязку з викладеним просить про залишення скарги без задоволення.

Представник заінтересованої особи вважає, що сформульовані у скарзі вимоги задоволенню не підлягають, оскільки на виконанні перебуває рішення зобовязального характеру, яке містить обовязок особи вчинити певні дії та утриматися від вчинення певних дій, тому визначення в натурі меж земельних ділянок не охоплюється колом повноважень державного виконавця, який в силу закону має неухильно дотримуватися приписів суду, що містяться в резолютивній частині рішення, яка зобовязує ОСОБА_2 не чинити перешкоди у користуванні ОСОБА_1 виділеною йому у користування земельною ділянкою та надати йому вільний доступ до земельної ділянки загального користування.

Вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши надані докази, суд знаходить скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних міркувань.

Судом встановлено, що 16 вересня 2015 року головним державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції ОСОБА_3 під час здійснення виконавчого провадження за виконавчим листом № 0827/8632/12, який виданий 12 грудня 2012 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя на виконання рішення апеляційного суду Запорізької області від 04.12.2012 року, складений акт державного виконавця, який містить висновок про те, що ОСОБА_2 надала доступ ОСОБА_1 до земельних ділянок площею 103 квадратних метри і 10 квадратних метри (а. с. 7).

Вирішуючи вимоги скарги в тій редакції, в якій вони сформульовані (а. с. 1, зворотний бік), суд не вбачає підстав для їхнього задоволення в частині зобовязання посадової особи державної виконавчої служби визначити на місці межі земельних ділянок, оскільки відповідно до законодавства про виконавче провадження обовязок державного полягає у виконанні в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, який містить формулювання, зазначене в резолютивній частині рішення.

І оскільки рішення суду (а. с. 42-43) містить розпорядження про зобовязання відповідача не чинити перешкоди у користуванні земельною ділянкою та надати позивачу вільний доступ до земельної ділянки загального користування, суд погоджується з твердженнями державного виконавця і представника заінтересованої особи про неналежність дій з визначення меж земельних ділянок в натурі до виконавчого провадження, в межах якого здійснюються виконавчі дії; встановлення ж в натурі меж вказаних в будівельній технічній експертизі земельних ділянок стосується виконання рішення Шевченківського районного народного суду від 15.01.1992 року про визначення порядку користування земельною ділянкою (а. с. 2-3).

Що стосується вимог про зобовязання державного виконавця зафіксувати в акті забудови та інші перешкоди, суд виходить з того, що всі наявні на земельній ділянці, відведеній ОСОБА_1, предмети зазначені державним виконавцем в акті, тому не вбачає підстав зобовязувати посадову особу державної виконавчої служби виконувати дії, які вона вчинила самостійно на здійснення своїх повноважень під час виконання судового рішення.

При цьому, враховуючи наведені міркування, суд вважає, що само по собі зобовязання державного виконавця зафіксувати на земельних ділянках № 1 та № 3 забудови та інші перешкоди, про що просить заявник, не сприятиме дієвому виконанню рішення.

Разом з тим, дослідивши надані учасниками судового розгляду фактичні дані, оглянувши відеозапис огляду спірної земельної ділянки, зроблений під час виходу на неї державного виконавця 16 вересня 2015 року, суд може констатувати наявність перешкод у користуванні ОСОБА_1 відведеною йому земельною ділянкою, на які вказує заявник.

Про ці перешкоди свідчать наявні на земельній ділянці, відведеній учаснику права спільної часткової власності ОСОБА_1, чотири металеві конструкції, повязані фундаментом з землею, які перешкоджають вільному користуванню цією ділянкою. Наявність навісу на земельній ділянці заявника, яка межує з земельною ділянкою, наданою в загальне користування, також унеможливлює його вільне користування нею, оскільки в цьому місці ділянка замощена камяним покриттям, на якому розташовані стіл, стільці, інші предмети меблів, що використовуються членами сімї ОСОБА_2 за їхньою потребою.

Згідно із ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обовязковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про виконавче провадження примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, а згідно із ст. 1 Закону виконавче провадження це сукупність дій, що спрямовані на примусове виконання рішень судів (ст. 17 Закону).

Відповідно до ст. ст. 6, 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобовязаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, забезпеченням чого є широкий спектр прав при здійсненні виконавчого провадження.

В силу ч. 2 ст. 11 Закону державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного у виконавчому документі, в спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Як випливає із змісту ст. 25 Закону «Про виконавче провадження», державний виконавець зобовязаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк предявлення виконавчого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і предявлений до виконання до відповідного органу відділу державної виконавчої служби, а згідно із ст. 75 Закону після відкриття провадження за виконавчим документом, що зобовязує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частинами другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до ст. 89 цього Закону і не пізніше пяти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення. Якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом. При цьому на боржника повторно накладається штраф у порядку, встановленому статтею 89 цього Закону.

Із змісту наведених положень закону випливає, що метою виконавчого провадження є захист інтересів стягувачів шляхом здійснення сукупності передбачених законом заходів, спрямованих на дієве та ефективне виконання рішень суду та інших органів і посадових осіб, а посадові особи державної виконавчої служби при здійсненні виконавчого провадження наділені широким колом повноважень, в тому числі правом застосування заходів примусу.

В силу ст. 383 ЦПК України учасники виконавчого провадження, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального Кодексу, порушено їх права чи свободи, а згідно із ст. 387 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобовязує державного виконавця задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновити його порушені права чи свободи.

Вирішуючи на його користь заявника висловлені ним під час розгляду скарги доводи про наявність перешкод, суд вважає, що посадовими особами державної виконавчої служби, в провадженні яких перебувало і перебуває виконання рішення апеляційного суду Запорізької області від 04.12.2012 року, не повною мірою вчинені дії, спрямовані на належне виконання рішення суду.

У звязку з викладеним суд знаходить за необхідне зобовязати державного виконавця здійснити всі необхідні дії в межах встановлених законодавством повноважень з виконання судового рішення у повному обсязі, зокрема з використанням наданого статтею 89 Закону України "Про виконавче провадження" права застосовувати до боржника заходи примусу.

Вирішуючи вимоги клопотання заявника про винесення окремої ухвали суду щодо нехтування посадовими особами державної виконавчої служби своїх обовязків з забезпечення ефективного виконання судового рішення, суд враховує ту обставину, що головним державним виконавцем Шевченківського ВДВС Запорізького міського управління юстиції ОСОБА_3 зазначене виконавче провадження прийняте до провадження лише 17 серпня 2015 року, за вказаний період ним здійснювались виконавчі дії, фактів його ухилення від виконання покладених законом обв"язків не встановлено, тому не вбачає підстав винесення цього документа реагування.

При цьому суд вважає, що зобовязання підвищити активність з виконання судового рішення з застосуванням усіх передбачених законом засобів реагування відносно осіб, які ухиляються від виконання рішення, втілене в ухвалі, винесеній в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, є необхідним і достатнім стимулом для посадової особи державної виконавчої служби, яка в силу ст. 389 ЦПК України у місячний строк з дня одержання ухвали суду повинна повідомити як суд, так і заявника, про її виконання.

Керуючись ст. ст. ст. 1, 2, 6, 11, 75, 89 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 3, 4, 383-387, 293, 294 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність працівників Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції задовольнити частково.

Зобовязати головного державного виконавця Іваницю Юрія Олександровича вчинити дії, спрямовані на вчасне та повне виконання рішення апеляційного суду Запорізької області від 04.12.2012 року про зобовязання ОСОБА_4 не чинити перешкоди у користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою № 1 площею 103 квадратних метри по вул. Червонопрапорній, будинок № 24 в м. Запоріжжі та надати йому вільний доступ до земельної ділянки загального користування № 3 площею 10 квадратних метри за цією адресою, розміри яких визначені рішенням Шевченківського районного народного суду м. Запоріжжя від 15 січня 1992 року.

В задоволенні вимог про зобовязання визначити на місці межі земельних ділянок № 1, № 2, № 3 відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом пяти днів після її винесення, а особами, у чию відсутність винесено ухвалу, - в той же строк з дня отримання її копії.

Суддя О.В. Щаслива