Рішення № 53985112, 16.10.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2-1001/15

у справі №760/9199/14-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2015 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді - Лазаренко В.В.

з участю секретарів - Кучерини Ю.С., Подобєда О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, -

ВСТАНОВИВ:

05.05.2014 позивач ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся з позовом до відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 08.09.2015, просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 24.01.2008 року №172КМ_В в розмірі 1592319,76 грн. - звернути стягнення на квартиру загальною площею 45,80 м2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; виселити ОСОБА_1, яка зареєстрована у квартирі розташованій за адресою: АДРЕСА_1.

Позов обґрунтований тим, що відповідно до укладеного договору від 24.01.2008 №172КМ_В ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 470000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 15.01.2018 року.

В забезпечення зобов'язань ОСОБА_3 за договором від 24.01.2008 №172КМ_В між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1, ОСОБА_4, спадкоємцями якого є ОСОБА_1, ОСОБА_2, укладено договір іпотеки від 24.01.2008, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лисенком О.О., за яким відповідачі передали позивачу в іпотеку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 порушила умови кредитного договору, свої обов'язки щодо повернення кредиту та сплати відсотків за його користуванням в повному обсязі не виконала, у зв'язку з чим має непогашену заборгованість.

З наведених підстав вважає, що з урахуванням умов кредитного та іпотечного договорів, положень ЦК України та Закону України «Про іпотеку» ПАТ КБ «Приватбанк» набув права звернути стягнення на предмет іпотеки, та просить захисти його порушене право в зазначений спосіб.

Також зазначає, що у спірній квартирі зареєстрована та проживає ОСОБА_6 Ураховуючи, що зазначена обставина перешкоджає позивачу повно здійснювати право розпоряджання предметом іпотеки, на підставі ч. 2 ст. 39, ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» просить виселити відповідачку із спірної квартири.

В судове засідання представник позивача не з'явився, подав суду заяву в якій просить розглядати справу у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, з заявою про розгляд справи у її відсутності до суду не зверталася. 08.09.2015 представником відповідачки ОСОБА_1 - ОСОБА_7 подано через канцелярію суду заперечення, в яких остання обґрунтовуючи безпідставність вимог позивача в частині виселення відповідачки із спірної квартири, яка є предметом іпотеки, зазначає, що виселення відповідачки з підстав зазначених позивачем суперечить положенням ст. 109 ЖК України. Зокрема, звертає увагу суду на те, що відповідно до вимог вказаної норми встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого житлового приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого житлового приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Також вказує, що така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 18.03.2015 по справі №6-39цс15.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суд до відома не поставила.

Відповідно до положень ст.ст. 169, 224 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи на підставі наявних письмових доказів у відсутності відповідачів та третьої особи, проти чого не заперечує представник позивача згідно поданої заяви.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 24.01.2008 між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №172КМ_В, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_3 як позичальнику кредит у сумі 470000,00 грн., а ОСОБА_3 зобов'язалась повернути отриманий кредит і сплатити відсотки у термін до 15.01.2018.

В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором №172КМ_В між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4, ОСОБА_1 укладено договір іпотеки від 24.01.2008, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лисенком О.О., за яким ОСОБА_4, ОСОБА_1 виступили майновими поручителями по зобов'язанню за кредитним договором та передали банку в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, належну їм на праві спільної часткової власності по ? частини кожному на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого ЖЕУ-2 Південно-Західної залізниці м. Києва 10.01.1998 згідно з розпорядженням ЖЕУ-2 Південно-Західної залізниці м. Києва від 10.01.1998 №1976.

Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що вбачається із свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1, виданого відділом реєстрації смерті у м. Києві.

Згідно матеріалів спадкової справи №743/2013 заведеної Першою Київською державною нотаріальною конторою щодо майна померлого ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, спадщину після смерті ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом прийняли ОСОБА_1, ОСОБА_2, які є спадкоємцями першої черги.

Положеннями ст. 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За змістом ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У відповідності до ст. 608 ЦК України, зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Згідно ст. 27 Закону України «Про заставу», застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1282 ЦК України, спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Виходячи з вище викладеного, судом встановлено, що обов'язки ОСОБА_4 за договором іпотеки від 24.01.2008 перейшли до його спадкоємців ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а тому останні мають відповідати перед позивачем за його зобов'язаннями перед позивачем по договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зокрема, за ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Згідно ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_3 порушила умови кредитного договору щодо повернення кредиту та сплати відсотків у визначені договором терміни та має перед позивачем заборгованість.

Відповідно до представленого суду розрахунку заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором від 24.01.2008 №172КМ_В станом на 14.04.2014 складала 1592319,76 грн., з яких: 446101,70 грн. - заборгованість за кредитом, 682465,21 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 15518,10 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 372171,90 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до договору - фіксована частина у розмірі 250,00 грн. та процентна складова у розмірі 75812,85 грн.

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, з положень ст.ст. 1050, 1054 ЦК слідує, що якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути кредит частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту.

За ст. 33 Закону України «Про іпотеку» невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов'язання є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно з умовами договору іпотеки, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4, ОСОБА_1, іпотекодержатель має право з метою захисту своїх вимог звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небуть із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані (п. 16.8.1).

Пунктом 22 договору іпотеки сторонами погоджено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п.п. 16.8.1, 16.8.2, 16.9 договору, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у договорі.

У відповідності до п. 11 сторони визначили, що вартість предмета іпотеки складає 530250,00 грн.

За змістом п. 2 договору іпотеки, іпотекою забезпечується виконання зобов'язань, що випливають з кредитного договору від 24.01.2008 №172КМ_В, зокрема, з повернення кредиту, сплати відсотків, сплати пені, сплати винагороди за відкриття позичкового рахунку, сплати винагороди за ведення кредитної справи.

Пунктом 41 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Враховуючи, що судом встановлено порушення основного зобов'язання за кредитним договором з боку ОСОБА_3, при чому розмір заборгованості перед позивачем є співмірним з вартістю іпотечного майна погодженій сторонами у п. 11 договору іпотеки, суд вважає вимогу позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки обґрунтованою та такою, що відповідає умовам договору та положенням закону і підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог статті 39 Закону «Про іпотеку», у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідні роз'ясненнями містяться і в п. 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Згідно ст. 38 Закону України «Про іпотеку» рішенням суду може бути передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.

Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Як вбачається із змісту договору іпотеки у п. 28 останнього міститься відповідне застереження, що передбачає право ПАТ КБ «Приватбанк» на продаж предмета іпотеки, будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Враховуючи наведені вище положення закону та встановлені в ході судового розгляду обставини, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги позивача в частині надання ПАТ КБ «Приватбанк» права на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, встановивши початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації відповідно до вимог ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у способи, визначені цією статтею.

Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху, а в певних випадках за таких обставин може бути відмовлено в позові.

З урахуванням наведеного суд вважає, що в задоволенні позовних вимог позивача в частині надання ПАТ КБ «Приватбанк» повноважень на отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, на можливість здійснення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, - слід відмовити.

В той же час 7 червня 2014 року набув чинності Закон № 1304-VII, згідно з пунктом 1 статті 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа його не перевищує 140 кв. м. для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Проте за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Разом з тим, мораторій у юридичному розумінні має значення відстрочки виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі від 25 березня 2015 року.

Так, відповідач не є суб'єктами Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», належна їй квартира має загальну площу 45,80 кв.м., іншого нерухомого майна у власності відповідача не встановлено, а згоди на примусове стягнення заборгованості на предмет іпотеки вона не надавала.

Отже, рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону № 1304-VІІ.

Щодо вимог позивача про виселення відповідачки ОСОБА_1 із спірної квартири суд виходить з наступного.

Згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

У відповідності до висновку Верховного Суду України викладеному у постанові від 18 березня 2015 року, прийнятої за результатами розгляду справи №6-39цс15 з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Як встановлено судом спірна квартира, яка є предметом іпотеки, була придбана не за рахунок грошових коштів отриманих за кредитним договором від 24.01.2015 №172КМ_В, а тому відсутні передбачені законом підстави для виселення ОСОБА_1 без надання їй іншого постійного житла, у зв'язку з чим позов ПАТ КБ «Приватбанк» в частині вимог про виселення задоволенню не підлягає.

З урахуванням того, що суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову, у відповідності до положень ст. 88 ЦПК України з відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь позивача підлягають стягненню витрати понесенні останнім на оплату судового збору в сумі 3654,00 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись Законом України «Про іпотеку», ст.ст. 3, 14-16, 20, 509, 525-527, 536, 546, 549-552, 572, 575, 610-611, 625, 627, 629, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 5, 6, 10, 11, 57-58, 60, 88, 208-209, 212-215, 224, 226 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого ЖЕУ-2 Південно-Західної залізниці згідно з розпорядженням від 10 січня 1998 року №1967, зареєстрована на праві власності в рівних частинах за ОСОБА_1 та ОСОБА_4, спадкоємцями за законом якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2, - в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» за кредитним договором від 24.01.2008 року №172КМ_В в сумі 1592319,76 грн.

Визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Визначити, що початкова ціна предмету іпотеки для його подальшої реалізації встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

В задоволенні інших вимог - відмовити.

Відповідно до ст. 217 ЦПК України відстрочити виконання судового рішення на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року №1304-VIІ.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» витрати на оплату судового збору по 1827,00 грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: