Рішення № 53984218, 04.11.2015, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

02099, м. Київ, вул. Севастопольська, 14

справа № 753/9282/15-ц

провадження № 2/753/5041/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2015 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді КАЛІУШКА Ф.А.

при секретарі ДЕАК Ю.В.

за участю

представника позивача ОСОБА_1;

відповідача ОСОБА_2;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Дарницького районного відділу державної міграційної служби України в м. Києві, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_3.) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_2.) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Позивач є власником квартири АДРЕСА_1. Відповідач, будучи з 09 січня 2007 року зареєстрованою в квартирі, з 07 вересня 2012 року в ній не проживає та не з'являється, участі в утриманні квартири не приймає, а відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 405 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) позивач вважає, що відповідач втратила право користування зазначеною квартирою.

Ухвалою суду від 03 листопада 2014 року відкрито провадження у справі, залучено до участі в ній в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Дарницький районний відділ державної міграційної служби України в м. Києві (далі по тексту - Дарницький РВ ГУ ДМС України в м. Києві).

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 грудня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено, визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою. Ухвалою суду від 14 травня 2015 року заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Зазначив, що відповідач 07 вересня 2012 року з власної ініціативи залишила своє зареєстроване місце проживання та до цього часу в квартирі не проживає.

Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, зазначивши при цьому, що їй з боку позивача чиняться перешкоди у користуванні квартирою. Вказала, що 11 вересня 2013 року стався конфлікт, внаслідок якого вона з дитиною була змушена переїхати до іншого місця проживання. Як на підставу своїх заперечень послалась на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 вересня 2014 року, яким її позов до позивача задоволено, вселено її разом з дитиною до спірної квартири та зобов'язано ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не чинити перешкоди відповідачеві разом з дитиною у здійсненні права користування квартирою, а також на докази тривалого невиконання позивачем зазначеного рішення суду.

Третя особа - Дарницький РВ ГУ ДМС України в м. Києві в судове засідання свого представника не направила, проте надіслала заяву про розгляд справи за відсутності їх представника.

Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, заслухавши пояснення свідків, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 11 листопада 2006 року. Рішенням Дарницького районного суду м. Києві від 23 грудня 2013 року шлюб розірвано.

ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1

09 січня 2007 року ОСОБА_2 була зареєстрована в зазначеній квартирі за згоди власника, що підтверджено довідками Комунального підприємства «Дирекція замовника з управління житловим господарством Дарницького району міста Києва» №603 від 13.11.2013 року та №140 від 04.02.2015 року за формою №3, відповідно до яких в квартирі зареєстровані сторони та їх син - ОСОБА_5.

Як на підставу своїх вимог позивач посилався на акти від 18.07.2012 року, 07.09.2012 року, 20.11.2012 року, 15.02.2013 року, 10.04.2013 року, 03.07.2013 року, 02.09.2013 року, 05.10.2013 року, 19.05.2014 року, складені за участю працівників ЖЕД-206, відповідно до яких ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 не проживає, а також на показання свідків, що були допитані в судовому засіданні, які підтвердили зазначену обставину.

Водночас, 17 грудня 2013 року Дарницьким районним судом м. Києва, у справі за позовом ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_5, 2008 року народження, до ОСОБА_4, ОСОБА_3, 3 особа - Служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації про вселення, про усунення перешкод у здійсненні права користування квартирою ухвалено рішення, яке ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 вересня 2014 року залишено без змін та набрало законної сили, яким позов задоволено, вселено позивача у цій справі разом з дитиною у квартиру АДРЕСА_1; зобов'язано ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_2 разом з дитиною у здійсненні права користування даною квартирою.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, зазначеним рішенням суду встановлено, що 11 вересня 2013 року за місцем проживання мав місце конфлікт, у тому числі за участі ОСОБА_4 - матері ОСОБА_3, внаслідок якого ОСОБА_2 разом з сином ОСОБА_5 залишили приміщення квартири №22 і з того часу в квартирі не проживають. Дана обставина підтверджена матеріалами справи і не заперечувалась сторонами. Тобто, факт не проживання ОСОБА_2 з сином в квартирі саме з 11 вересня 2013 року встановлений рішенням суду, а відтак ця обставина в розумінні ст. 60 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 405 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. А частиною другою цієї статті встановлено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Тобто, за аналізом вказаної правової норми право користування житлом членом сім'ї власника житла втрачається виключно у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Разом з тим, відповідно до приписів ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Оскільки факт не проживання відповідача у спірній квартирі саме з 11 вересня 2013 року встановлено рішенням суду від 17 грудня 2013 року та ці обставини у відповідності до ст. 61 ЦПК України не потребують доказуванню, а її не проживання у ній після зазначеної дати як встановлено судом під час розгляду даної справи зумовлено наявністю перешкод зі сторони позивача, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії листів, постанов, вимог державного виконавця щодо виконання виконавчого листа, виданого на підставі зазначеного рішення суду, та не спростовано позивачем та показами допитаних свідків, суд дійшов висновку про безпідставність посилань позивача на втрату відповідачем права користування квартирою АДРЕСА_1 у відповідності до ст. 405 ЦК України, а відтак відмовляє йому у задоволенні позовних вимог.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України суд, відмовляючи в задоволенні цивільного позову, також відмовляє позивачу у стягненні з відповідача на його користь суми сплаченого судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст. 405 Цивільного кодексу України, стст. 10, 57, 60, 61, 88, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А.