Рішення № 53981347, 02.12.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/8036/15-ц Головуючий у І інстанції Бондаренко О. В.Провадження № 22-ц/780/6243/15 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 42 02.12.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

02 грудня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Голуб С.А.,

суддів Приходька К.П., Таргоній Д.О.

за участі секретаря Дрозда Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном, вселення та визначення порядку користування квартирою ,

в с т а н о в и л а :

У червні 2015 року позивач пред»явив в суді названий позов посилаючись на те, що сторонам належить на праві власності по 1/2 частині кожному квартира АДРЕСА_1. Крім сторін в квартирі зареєстрований та проживає їх малолітній син ОСОБА_4.

З вересня 2014 року відповідач постійно чинить позивачу перешкоди в користуванні житлом, змінила замки у вхідних дверях, не надає позивачу ключів від замків, двері не відчиняє.

Позивач просив суд ухвалити рішення, яким вселити його до квартири АДРЕСА_2 та зобовязати ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у користуванні вказаною квартирою та встановити наступний порядок користування квартирою: виділити ОСОБА_2 в користування житлову кімнату № 5 площею 16,20 кв.м., виділити ОСОБА_3 в користування житлову кімнату № 2 площею 9,70 кв.м. та житлову кімнату № 1 площею 8,50 кв.м., інші приміщення залишити у спільному користуванні та стягнути з відповідача на його користь сплачені судові витрати.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2015 року позов задоволено частково.

Вселено ОСОБА_2 до квартири АДРЕСА_2 та зобовязано ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у користуванні вказаною квартирою.

Встановлено порядок користування квартирою таким чином:

виділено ОСОБА_2 в користування житлову кімнату № 3 площею 8,50 кв.м.

виділено ОСОБА_3 в користування житлову кімнату № 4 площею 9,70 кв.м. та житлову кімнату № 5 площею 16,20 кв.м.

залишено в спільному користуванні приміщення: № 6 - кухня площею 8,70 кв.м, № 1 - коридор площею 5,40 кв.м., № 2 - ванна кімната площею 3,40 кв.м., лоджія площею 3,9 кв.м.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 243,60 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції не прийняв до уваги його доводи про те, що виділена йому у користування кімната має значно меншу площу, ніж припадає на його частку у праві власності на квартиру. Крім того, суд виділив у користування відповідача лоджію, тим самим позбавивши позивача права на користування нею, що обмежує його повноваження власника.

Просить рішення суду в частині визначення порядку користування квартирою скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення яким виділити йому у користування кімнату площею 16,2 кв.м., а відповідачу залишити в користування дві кімнати площею 9,7 та 8,5 кв.м.

В іншій частині рішення суду не оскаржується, а отже судовою колегією не переглядається.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 2007 року по 2012 рік. Квартира належить сторонам на праві спільної часткової плавності по ? частині кожному.

В спірній квартирі постійно проживають відповідач з дитиною.

Після розірвання шлюбу позивач в спірній квартирі постійно не проживає, оскільки він працює дільничним інспектором Фастівського міського відділу ГУ МВС України в Київській області та проживає за місцем служби в м. Фастів по вулиці Осипенка,6 . Також позивач проживає у своїх батьків за адресою: АДРЕСА_3, що підтверджено заявою та поясненнями позивача від 12.05.2015 року ( а.с.93-94), скаргою позивача від 16.12.2014 року та поясненнями від 30.12.2014 року ( а.с. 86,87).

З копії технічного паспорту на квартиру ( а.с.12-13) та фото таблиці (а.с. 31-32) вбачається, що квартира АДРЕСА_2 складається з приміщень: житлова кімната - № 3 площею 8,50 кв.м., житлова кімната № 4 площею 9,70 кв.м., житлова кімната № 5 площею 16,20 кв.м., кухня № 6 - площею 8,70 кв.м, коридор № 1 - площею 5,40 кв.м., ванна кімната № 2 - площею 3,40 кв.м., лоджія площею 3,9 кв.м.

Визначаючи порядок користування квартирою, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами вже тривалий час існують неприязні відносини та непорозуміння з приводу користування квартирою. Враховуючи, що постійно у квартирі проживає відповідач, яка має на утриманні малолітню дитину, а позивач переважно проживає за іншими адресами, зявляється до спірної квартири періодично, суд вважав за можливе встановити порядок користування квартирою таким чином щоб у користування відповідача знаходилось дві кімнати площею 16,2 кв.м. та 9,7 кв.м., а у користуванні позивача кімната площею 8,7 кв.м. Всі інші приміщення, в тому числі і лоджія залишені у загальному користування співвласників.

Судова колегія не погоджується із такими висновками суду виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

У п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" від 22 грудня 1995 року №20 роз'яснено судам, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Визначаючи порядок користування квартирою за тим варіантом, який запропонувала відповідач, суд першої інстанції в порушення ст.ст. 212-215 ЦПК України, встановив не в повному обсязі фактичні обставини, які мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності. Надавши перевагу доводам відповідача щодо порядку користування квартирою, суд першої інстанції зазначив, що такий варіант є найбільш ефективним та раціональним з врахуванням того, що позивач постійно не проживає в квартирі, та забезпечить рівні права у користуванні спірною квартирою та законне право володільців майна відповідно до належних їм часток. При цьому суд залишив поза увагою, що такий порядок порушує права позивача , як співвласника, оскільки кімната, яка йому виділяється за рішенням суду у даній справі не відповідає частці у спільному майні, натомість площа кімнат, які виділені відповідачу перевищують її частку у спільному майні. Висновки суду про те, що позивач не проживає квартирі, а тому йому має бути виділена найменша кімната не можуть бути сприйняті як законні, оскільки задовольняючи позов в частині вселення, суд тим самим встановив, що позивачу з боку відповідача чинились перешкоди у користуванні квартирою, а тому він і не міг проживати в ній. Таким чином ця обставина не може слугувати підставою для порушення прав позивача на користування належною йому часткою у спільній власності сторін.

З врахуванням наведеного, судова колегія прийшла до висновку, що рішення суду підлягає скасуванню в частині визначення порядку користування квартирою, з ухваленням в цій частині нового рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають до задоволення.

Той варіант користування квартирою, який він запропонував у своєму позові найбільш відповідає часткам сторін, йому виділяється житлова кімната площею 16,2 кв.м., а відповідачу площею 8,5 кв.м. та 9,7 кв.м., тобто 18,2 кв.м. Всі інші приміщення квартири, а саме коридор, кухня, ванна кімната та лоджія залишаються у спільному користуванні сторін.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити .

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2015 року в даній справі скасувати в частині визначення порядку користування квартирою і в цій частині ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити повністю.

Встановити наступний порядок користування квартирою № 4 в будинку № 14-а по вул..Водопійній у м.Біла Церква:

Виділити у користування ОСОБА_2 житлову кімнату № 5 площею 16,2 кв.м.

Виділити у користування ОСОБА_3 житлові кімнати №3 площею 8,5 кв.м. та № 4 площею 9,7 кв.м.

Кухню, ванну кімнату, коридор та лоджію залишити в загальному користуванні.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді