Постанова № 53980544, 20.12.2010, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Бориспільський міськрайонний суд Київської області

м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 72, 8300, (04595) 6-76-19

Справа № 2-а-1392/2010

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2010 року м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Вознюка С.М.,

розглянувши в письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Бориспільському районі Київської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни, -

в с т а н о в и в :

20.12.2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним адміністративним позовом про визнання відмови у перерахунку соціальної допомоги, передбаченої ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з боку управління Пенсійного фонду України у Бориспільському районі Київської області та зобовязання відповідача нарахувати на користь останньої недоплачену їй, як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за період з 05.11.2009 року до 01.12.2010 року, а також зобовязати відповідача сплачувати соціальну допомогу в подальшому.

Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що вона відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року № 2195-ІV є дитиною війни. Згідно зі статтею 6 зазначеного Закону з 01.01.2006 року їй повинна виплачуватися щомісячна соціальна допомога у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. У 2006 - 2008 роках така допомога позивачці не виплачувалась, а з 2008 по 2010 рік виплачувалась в розмірі 10%. Оскільки невиплата щомісячної соціальної допомоги здійснена відповідачем протиправно, зважаючи на рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007, ОСОБА_1 просила задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Також просила відновити пропущений з поважних причин строк на звернення до адміністративного суду.

20.12.2010 року ухвалою суду у задоволенні вимог щодо відновлення пропущеного строку для звернення до суду з вимогами за період з 05.11.2009 по 31.05.2010 року у зв'язку з недоведеністю поважності причин його пропуску.

В судове засідання ОСОБА_1 не зявилася, але надала заяву в якій позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила розглядати справу у письмовому провадженні.

Відповідач в судове засідання не зявився, але надав письмову заяву в якій проти позову заперечив та просив слухати справу у відсутність його представника в письмовому провадженні. Письмові заперечення управління Пенсійного фонду України у Бориспільському районі зводились до того, що на момент звернення позивача до суду не визначений механізм проведення відповідних виплат, передбачених ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а тому не встановлено яким саме органом та за рахунок яких коштів повинні здійснюватись призначення та виплата соціальної допомоги. Невірним, на думку відповідача, є застосування до даних відносин при призначенні та виплаті допомоги мінімального розміру пенсії, визначеного в ст. 28 Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування". Також відповідач просив врахувати положення ст.ст. 99, 100 КАС України, зважаючи на періоди за які просить задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та часу її звернення до суду, що свідчить про пропущення позивачем строку на звернення за попередні роки. На підставі викладеного представник управління Пенсійного фонду просив у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи та додані документи, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до її віку (ІНФОРМАЦІЯ_1), відмітки в пенсійному посвідченні та ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року є пенсіонером за віком та має статус дитини війни. Вказані обставини підтверджуються копією паспорту та пенсійного посвідчення позивача (а.с. 5-7).

ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у Бориспільському районі Київської області, що визнано відповідачем у справі в своїх письмових запереченнях та підтверджується пенсійним посвідченням.

У відповідності до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни, який набрав чинність з 01.01.2006 року, дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги виплачується підвищення у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Згідно з ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування розмір мінімальної пенсії за віком дорівнює розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Однак, управління Пенсійного фонду України у Бориспільському районі, в період з 05.11.2009 року до пенсії, що виплачувалась ОСОБА_1, не додавало 20% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, про що свідчить відповідь відповідача від 03.11.2010 року.

Крім того, вказаним листом управління Пенсійного фонду України у Бориспільському районі відмовило ОСОБА_1 у перерахунку призначеної пенсії з урахуванням підвищення її розміру на всі 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність за оспорюваний позивачем період (а.с. 8).

Ці обставини сторони визнають, тому за правилами ч.1 ст.72 КАС України вони не потребують доказування.

Як зазначив відповідач у вказаному вище листі та письмових запереченнях долучених до матеріалів справи, управління Пенсійного фонду України у Бориспільському районі в період з 01.01.2007 року по 01.01.2008 року, здійснювало нарахування та виплату надбавки до пенсії дітям війни на підставі ст. 6 Закону від 24.11.2004 року з урахуванням положень п. 12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", якими дію такої статті зупинено, й виплати допомоги здійснювалась протягом 2007 року лише дітям війни які є інвалідами. Оскільки ОСОБА_1 не є інвалідом, то така допомога й не виплачувалась останній.

Починаючи з 01.01.2008 року управління керувалось положеннями Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України" та постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530 "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", відповідно до яких ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась зазначена надбавка до пенсії, як дитині війни в розмірі 10% прожиткового мінімуму встановленого для осіб, які втратили працездатність. Так само, в 2009 та 2010 році управління Пенсійного фонду України керувалось зазначеними нормативними документами з урахуванням Законів України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" та "Про Державний бюджет України на 2010 рік"

При розгляді адміністративного позову ОСОБА_1, суд виходить з того, що ухилення відповідача від збільшення розміру пенсії за віком, призначеної останній, на 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 05.11.2009 року до моменту винесення судом рішення, а також збільшення розміру цієї пенсії лише на 10% прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, починаючи за вказаний період, не ґрунтуються на вимогах ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни.

Однак, вимоги позивача за період з 05.11.2009 року по 31.05.2010 року залишені без розгляду зважаючи на пропуск строку звернення до суду без поважних причин та відсутності підстав для його поновлення.

Відповідно до ст.152 Конституції України закони, та інші нормативно-правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Таким чином, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» втратили чинність з моменту прийняття рішення Конституційним Судом України.

У відповідності зі статтями 1, 13 Закону України «Про Конституційний Суд України» єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України, який приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Отже до компетенції адміністративних судів, як судів загальної юрисдикції, належить надання висновків щодо відповідності нормативно-правових актів законам України (законності), в той час як прийняття рішень та надання висновків щодо конституційності законів та інших нормативно-правових актів є виключною юрисдикцією Конституційного Суду України.

Зважаючи на вказані норми законів, при розгляді цієї справи суд не застосовує п.12 ст.71 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік, яким була зупинено нарахування та виплата дітям війни надбавки до пенсії, та розділу ІІ Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким були внесені зміни в ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни в частині, що стосується зменшення розміру надбавки до їх пенсій з 30% до 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, виходячи з того, що рішеннями Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 та 22 травня 2008 року №10-рп/2008 п.12 ст.71 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік та розділ ІІ Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України ", відповідно, визнані неконституційними.

Не підлягає застосуванню судом при вирішенні даної справи також постанова Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530 „Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян, оскільки її зміст не відповідає ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни, як нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Посилання відповідача на неможливість призначення пенсії з урахуванням підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком у звязку з відсутністю відповідного механізму для визначення розміру цього підвищення, суд оцінює критично.

Застосування мінімального розміру пенсії, визначеного відповідно до Закону від 09.07.2003 року №1058-VІ, проти чого також заперечує відповідач, не суперечить змісту ч.3 ст. 28 цього ж Закону, оскільки інших розмірів мінімальної пенсії за віком законодавством України не передбачено. Застосування ж розміру прожиткового мінімуму для призначення грошових та соціальних допомог (пільг та гарантій) спеціально обумовлюється законодавством. В даному випадку таких обмежень судом не встановлено. Крім того, суд вважає за доцільне застосувати в даному випадку аналогію закону відповідно до ч. 7 ст.9 КАС України, оскільки суд повинен застосувати закон, що регулює подібні правовідносини.

З цих підстав, суд визнає незаконною відмову управління Пенсійного фонду України у Бориспільському районі у перерахуванні вже призначеної пенсії та вважає достатніми підстави для зобовязання відповідача здійснити перерахунок пенсії за віком, призначеної ОСОБА_1, з урахуванням підвищення її розміру на 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01.06.2010 року до 20.12.2010 року, та призначення та виплату останньої з урахуванням підвищення її розміру на 20% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01.06.2010 року по 20.12.2010 року.

До такого висновку суд приходить також зважаючи на те, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст.55 Конституції України). Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових чи службових осіб.

Згідно ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди України, при розгляді справ, застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї, а також практику Європейського суду - як джерело права.

Згідно зі ст.1 Протоколу №1 до вказаної Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття "власності", яке міститься у ч.1 ст.1 Протоколу №1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права" і, таким чином, як власність.

Європейський Суд з прав людини при розгляді справи "Кечко проти України" зауважив, що в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, припиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. У зв'язку з чим Європейський суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України "Про соціальний захист дітей війни", відповідно до якого встановлені надбавки з бюджету і який є діючим, та Закону України "Про державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку уряду України, превалювали як lex specialis. Європейський суд не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, постільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Невиконання державою (в особі Пенсійного Фонду, на який покладено проведення виплат за аналогією з положеннями Закону України "Про бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 року за №107-У1) своїх соціальних зобов'язань щодо окремих громадян ставить їх у не рівні умови, підриває принцип довіри особи до держави і закономірно призводить до порушення принципів соціальної справедливості у правовій державі. Законами України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та "Про Державний бюджет України на 2008 рік" безпідставно скасовано та зменшено відповідно обсяг соціальної пільги, виплата якої передбачена іншим чинним Законом України, а саме Законом України "Про соціальний захист дітей війни" і гарантована Конституцією України.

Також суд приходить до висновку про необхідність відмовити у частині позовних вимог, що стосуються зобовязання відповідача сплачувати в подальшому на користь позивача, як дитини війни щомісячну соціальну допомогу в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 24.11.2004 року, оскільки її права на даний час не порушуються. Одночасно позивачу розяснюються права на звернення до суду в разі подальшої невиплати грошових коштів та порушення прав останньої.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 11 КАС України суд не може виходити за межі позовних вимог, однак має право з метою захисту прав збільшити термін, про який просила задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1, обмежившись датою розгляду справи судом.

Оскільки позивач оплатив судовий збір, а рішення виноситься на його користь, розмір такого збору, відповідно до ст. 94 КАС України, в сумі 1 гривні 70 копійок, підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 11, 71, 86, 94, 102, 128, 158-163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України у Бориспільському районі Київської області щодо неперерахування та виплати ОСОБА_1, як дитині війни щомісячної соціальної допомоги в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 24.11.2004 року за період з 01.06.2010 по 20.12.2010 року.

Зобовязати управління Пенсійного фонду України у Бориспільському районі Київської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1, як дитині війни щомісячну соціальну допомогу в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 24.11.2004 року за період з 01.06.2010 по 20.12.2010 року, виходячи з розміру визначеного ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування", з урахуванням раніше виплачених сум допомоги.

У задоволенні іншої частини адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Судовий збір в розмірі 1 (одна) гривня 70 копійок стягнути на користь ОСОБА_1 з управління Пенсійного фонду України у Бориспільському районі Київської області (м. Бориспіль Київської області, вул. Головатого, 4, ідентифікаційний код 19422946).

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Бориспільський міськрайонний суд Київської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня складання постанови у повному обсязі та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 20.12.2010 року.

Суддя Бориспільського міськрайонного суду

Київської області ОСОБА_2