Рішення № 53979550, 01.12.2015, Старовижівський районний суд Волинської області

Справа № 168/769/15-ц

Провадження № 2/168/257/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.12.2015 р. Старовижівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого-судді Хаврони О.Й.,

з участю секретаря Островерхої Т.С.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши в смт. Стара Вижівка в залі суду у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до СМП «Стара Вижваагробуд» про стягнення заборгованості за несвоєчасне виконання зобовязання,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся із позовом, в якому зазначає, що в грудні 2014 р. зборами колективу СМП «Стара Вижваагробуд» /далі Підприємство/ прийнято рішення про продаж йому приміщення контрольно-пропускного пункту, належного Підприємству. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, письмово договір мав бути укладеним після виготовлення відповідачем технічної документації на приміщення. Для виготовлення технічної документації він перерахував на рахунок Підприємства 15000 грн. Вважає, що за таких обставин між ним і відповідачем укладений договір купівлі-продажу. Перерахувавши кошти як аванс за договором, він виконав частково свої зобовязання. Відповідач відмовляється від виконання зобовязань, проте продовжує користуватись авансом. З огляду на наведене, просить стягнути з відповідача сплачений аванс 15000 грн., а також на підставі ст. 625 ЦК стягнути втрати від інфляції в розмірі 5567,02 грн., пеню за несвоєчасне виконання зобовязань 4299,04 грн., на підставі ст. 536 ЦК проценти за користування чужими грошовими коштами 335,34 грн., а всього 25201,40 грн. і судові витрати в справі.

У судовому засіданні позивач позов підтримав.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 пояснила, що позивач не знав про те, що рішення про продаж приміщення прийнято неправомочним органом, вважаючи договір укладеним, сплатив аванс в сумі 15000 грн., що підтверджується відповідною квитанцією. Проте, відповідач відмовився від укладення договору, не передає позивачу товар, не повертає кошти. Рішенням суду відмовлено в позові про визнання договору купівлі-продажу дійсним. Тому вважає, що відповідач є боржником за зобовязанням перед позивачем, користуючись його коштами в сумі 15000 грн. і відмовляється їх повернути. Позивач поніс втрати у зв'язку із інфляцією, він міг використати ці кошти на інші цілі. Тому просить стягнути з відповідача на підставі ст. 693 ЦК 15000 грн. як попередню оплату за договором, на підставі ч.2 ст. 625 ЦК 5567,02 грн. втрати від інфляції,на підставі ст. 549 ЦК 4299,04 грн. пеню, яку визначає в розмірі, встановленому Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», на підставі ст. 536 ЦК 335,34 грн. процента за користування чужими грошовими коштами, в розмірі, встановленому ч.2 ст. 625 ЦК, а саме 3% річних.

Розрахунок заборгованості визначає починаючи з моменту перерахування коштів з 13.02.2015 р.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні визнав позов частково. Зазначив, що кошти в сумі 15000 грн., що надійшли на рахунок підприємства, готові повернути, а також сплатити проценти за користування грошовими коштами 335,34 грн., частково сплатити витрати в зв'язку з інфляцією за період з червня 2015 р. (з моменту призначення його керівником) до жовтня, до звернення позивача до суду, і які визначає в розмірі 406,38 грн. Однак нарахування позивачем пені вважає безпідставним, оскільки розмір пені законом не встановлений, а жодний договір не був укладений. Тому розмір пені не встановлений в даному випадку. Крім того, позивач раніше не предявляв вимоги про повернення коштів.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що правочин між сторонами не відбувся, договір не укладений.

Суд, заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково з таких підстав.

Сторони визнають такі обставини.

Відповідно до рішення зборів колективу Підприємства вирішено продати позивачу шляхом укладення в майбутньому договору купівлі-продажу нерухоме майне, належне Підприємству, що зафіксовано в протоколі зборів, яким уповноважено голову ОСОБА_5, головного бухгалтера ОСОБА_6 після надходження коштів на рахунок оформити необхідну документацію на дане приміщення /а.с. 7/.

Для забезпечення виконання договору позивач, вважаючи договір таким, що укладений, перерахував на рахунок підприємства 15 000 грн. для покриття витрат на виготовлення технічної документації, як часткова попередня оплата за договором в рахунок майбутніх платежів /а.с.6/. Факт надходження цих коштів на рахунок підприємства сторони також визнають. Також визнають й те, що на час одержання коштів відповідач не мав технічної документації на нерухоме майно, договір мав бути укладеним після її виготовлення. Таким чином між сторонами лише досягнуто домовленості про укладення договору купівлі-продажу, перераховано аванс, однак письмово договір купівлі-продажу не укладався, рішенням суду дійсним не визнаний.

Згідно зі ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобовязання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобовязання може мати місце лише в разі наявності зобовязання, яке повинно було виникати на підставі договорів.

Оскільки договір купівлі-продажу нерухомого майна, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договір в майбутньому, передана позивачем відповідачу грошова сума в розмірі 15 000 грн. є авансом, який підлягає поверненню позивачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

При цьому, зобов'язання з безпідставного набуття (придбання) майна виникають за наявності трьох умов, а саме: має місце набуття або збереження майна; вказане набуття або збереження майна здійснено за рахунок іншої особи; має місце відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.

У даній справі такі умови існують, зокрема, має місце набуття або збереження майна - отримання відповідачем грошових коштів; набуття або збереження здійснено за рахунок іншої особи - має місце наявність квитанції про отримання відповідачем саме від позивача 15000 грн., відсутні підстави для набуття або збереження майна - у матеріалах справи відсутні відомості, що договір купівлі-продажу був укладений, під час розгляду справи встановлено, що такий договір не укладався у зв'язку з відсутністю технічної документації і правовстановлюючих документів у відповідача. Рішенням суду відмовлено у визнанні договору купівлі-продажу дійсним.

За таких обставин суд дійшов висновку про застосування вказаної норми до спірних правовідносин і стягнення з відповідача 15 000 грн., набутих та збережених без достатньої правової підстави, а не на підставі ст. 693 ЦК, про застосування якої покликається позивач.

Разом з тим, інші вимоги (пеня, інфляція, проценти за користування коштами) не підлягають задоволенню з таких підстав.

Так, позивач просить стягнути з відповідача кошти на підставі ст.625 ЦК, вважаючи, що відповідач виступає перед ним як боржник в зобовязанні.

Ст.625 ЦК встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма передбачає стягнення коштів за невиконання саме грошового зобовязання. Проте, дана норма не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки між сторонами грошового зобовязання не виникло. Стягнення з відповідача суми авансу не є наслідком порушення ним грошового зобовязання, оскільки такі дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобовязань, а з інших підстав повернення сплаченого авансу за договором, який не укладений.

Пеня неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК). Позивач просить стягнути пеню - 4299,04 грн., розмір пені визначає на підставі ст. 549 ЦК і Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань». Разом з тим, вказані норми права регулюють грошові зобовязання. Застосувати до вимоги про стягнення пені ст. 625 ЦК неможливо, оскільки вона також регулює правовідносини, що виникли з грошового зобовязання.

Таким чином, стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК (втрати від інфляції, три проценти річних) є не обґрунтованим. За своєю суттю обовязок повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, або аванс не можна розцінювати як грошове зобовязання в розумінні ст. 625 ЦК. На вказану суму можуть нараховуватись лише проценти, передбачені ст. 536 ЦК.

До того ж ст.625 ЦК не застосовується, якщо застосування ст.536 ЦК передбачено за прямою вказівкою в законі як спеціальна міра відповідальності за порушення грошового зобовязання (наприклад в ст. 693 ЦК, про застосування якої покликається позивач).

Відповідно до ч.2 ст.1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно зі ст.536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Разом з тим, ст. 536 ЦК, законом розмір процентів не встановлений, а договір, де б міг бути такий розмір визначений, сторонами не був укладений.

Отже, за обставин, на які посилається позивач, договором, законом або іншим актом цивільного законодавства розмір процентів за користування грошима не передбачено.

Суд не може погодитись з доводами позивача про визначення розміру таких процентів, передбачених ст. 536 ЦК, в розмірі, встановленому ст. 625 ЦК (3% річних) та Законом «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», оскільки ці норми матеріального права регулюють грошові зобовязання, а між сторонами грошового зобовязання не виникло.

Підстав для застосування аналогії закону немає.

Також слід врахувати, що відповідно до ст.693 ЦК (на застосування якої посилається позивач) проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договір, де передбачено момент передачі товару, сплати коштів за товар, сторонами не укладений.

З урахуванням викладеного, в позовних вимогах про стягнення на підставі ст. 536 ЦК процентів за користування чужими грошовими коштами слід відмовити.

Визнання частини позовних вимоги відповідачем не впливає на висновок суду, оскільки таке визнання суперечить закону. Разом з тим, відповідач не позбавлений можливості задовольнити такі вимоги позивача добровільно.

Згідно зі ст.10, ст.11 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін.

З урахуванням того, що позивач просить стягнути кошти на підставі норм матеріального права, які регулюють правовідносини щодо грошового зобовязання, але ці норми не можуть бути застосовані в даній справі, оскільки грошового зобовязання між сторонами немає, підстав для застосування інших норм права не встановлено, суд приходить до висновку, що підлягає задоволенню лише вимога позивача про стягнення 15000 грн., в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 88 ЦК судові витрати понесені позивачем слід задовольнити пропорційно до задоволених вимог, а саме в розмірі 59,52% (25201,40 грн. х 100 % : 15 000 грн.), що становить 289,98 грн. (487,20 грн. х 59,52 % : 100 %).

Керуючись ст.ст. 536, 549, 625, 670, 693, 1212, 1214 ЦК України, ст.ст.10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_7 до СМП «Стара Вижваагробуд» про стягнення заборгованості за несвоєчасне виконання зобовязання задовольнити частково.

Стягнути з СМП «Стара Вижваагробуд» на користь ОСОБА_7 15000 /п'ятнадцять тисяч/ грн.

У решті позову відмовити.

Стягнути з СМП «Стара Вижваагробуд» на користь ОСОБА_7 289 /двісті вісімдесят дев'ять/грн. 98 коп. судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Старовижівський районний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя ОСОБА_8