Постанова № 53976783, 02.12.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/22169/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В.

Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 грудня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Борисюк Л.П.,

Петрика І.Й.

за участю секретаря Шевчук К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправною бездіяльності,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Генеральної прокуратури України про визнання протиправною бездіяльності Генеральної прокуратури України щодо перегляду його заяви про надання інформації від 27.07.2015 і ненадання обґрунтованої відповіді у встановлений законом строк та зобов'язання Генеральної прокуратури України об'єктивно та всебічно перевірити його заяву про надання інформації від 27.07.2015, письмово повідомити про результати перевірки заяви.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що Генеральною прокуратурою України в порушення положень статті 19 Закону України «Про звернення громадян» не розглянуто заяву ОСОБА_3 про надання інформації від 27.07.2015 і не надано йому відповіді у встановлений для цього Законом України «Про звернення громадян» строк.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 жовтня 2015 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та судом при вирішенні справи порушено норми матеріального права. Зокрема, апелянт посилається на помилкове застосування судом першої інстанції норм статті 7 Закону України «Про звернення громадян» замість статті 15 зазначеного Закону, яка, на його думку, підлягає застосуванню.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вислухавши думку позивача та представника відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.198, п.п.1, 4 ч. 1 ст.202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано судом обставин, що мають значення для справи, допущено порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем правомірно, у межах передбачених положеннями частини 3 статті 7 Закону України «Про звернення громадян» повноважень, здійснено пересилання заяви позивача про надання інформації від 27.07.2015 за належністю прокуратурі міста Києва, про що останнього повідомлено листом від 31.07.2015 №06/1-6457-03, а тому підстав для задоволення позовних вимог суд першої інстанції не знайшов.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, при цьому звертає увагу на таке.

Судом з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_3 звернувся до Генерального прокурора України із заявою про надання інформації від 27.07.2015, яка отримана відповідачем 27.07.2015 за №31, про що свідчить відбиток штампу вхідної кореспонденції на копії даної заяви, яка міститься у матеріалах справи (а.с.5).

Зі змісту вказаної заяви вбачається, що позивач з посиланням на статті 18 та 19 Закону України «Про звернення громадян» , просив письмово повідомити про кримінальні провадження, відкриті Генеральною прокуратурою України на виконання ухвал Печерського районного суду м. Києва за його заявами про вчинені кримінальні правопорушення, дати відкриття кримінальних проваджень, попередню правову кваліфікацію кримінальних правопорушень, дати подання його заяв про вчинені злочини та їх вхідні номери та посади і прізвища осіб, вказаних у його заявах про вчинені злочини, коли і куди були направлені відкриті кримінальні провадження для проведення досудового розслідування.

Генеральна прокуратура України листом від 31.07.2015 №06/1-6457-03, адресованого заступнику прокурора міста Києва та ОСОБА_3, повідомлено про направлення заяви ОСОБА_3 про надання інформації у кримінальних провадженнях, розпочатих за його заявами, та інших питань, а також запропоновано організувати розгляд звернення згідно з вимогами чинного законодавства, про результати чого повідомити автора в установленому порядку (а.с.15).

Позивач стверджує, що листа Генеральної прокуратури України від 31.07.2015 №06/1-6457-03 він не отримував, відповідачем зворотного не доведено.

В подальшому листом від 17.08.2015 №15/1-19739-14 прокуратура міста Києва за дорученням Генеральної прокуратури України повідомила позивача про здійснення досудового розслідування у кримінальних справах згідно переліку (а.с.16-17).

ОСОБА_3, вважаючи , що Генеральною прокуратурою України не розглянуто його заяву від 27.07.2015 та не надано на неї обґрунтованої відповіді у встановлений для цього строк, з метою захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів, звернувся з позовом до суду.

Даючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до 40 Конституції України держава гарантує, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Статтею 1 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Статтею 15 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Статтею 19 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів (частина перша статті 20 Закону України «Про звернення громадян»).

Згідно із статтею 19 Закону України «Про звернення громадян», запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Аналіз зазначених норм законодавства у взаємозв'язку із встановленими обставинами, дає апеляційному суду підстави для висновку, що відповідачем Генеральною прокуратурою України відповідь у вставлений Законом України «Про звернення громадян» строк на заяву ОСОБА_3 про надання інформації від 27 липня 2015 року не було надано, чим допущено протиправну бездіяльність.

Суд апеляційної інстанції не може розцінити як надання відповіді на заяву позивача від 27.07.2015 лист Генеральної прокуратури України від 31.07.2015 №06/1-6457-03, оскільки вказаними листом заява позивача не розглядалася по суті.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність зобов'язання Генеральної прокуратури України розглянути заяву ОСОБА_3 про надання інформації від 27 липня 2015 року та надати ОСОБА_3 письмову відповідь у відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян».

Щодо вимог позивача в частині визнання дій відповідача протиправними щодо ненадання обґрунтованої відповіді, колегія суддів вважає, що такі не можуть бути задоволені судом в силу того, що відповіді по суті на заяву про надання інформації від 27 липня 2015 року ОСОБА_3 не отримував взагалі, а тому судом не може вирішуватися питання щодо її обґрунтованості та повноти викладеній в ній інформації.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даній справі не виконано.

Враховуючи викладене колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову, були порушені норми матеріального права, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно із частиною 10 статті 183-2 КАС України, у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції по такій справі є остаточним і оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 203, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 жовтня 2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо не розгляду заяви ОСОБА_3 про надання інформації від 27 липня 2015 року та ненадання у встановлений Законом України «Про звернення громадян» строк відповіді на заяву ОСОБА_3 про надання інформації від 27 липня 2015 року.

Зобов'язати Генеральну прокуратуру України розглянути заяву ОСОБА_3 про надання інформації від 27 липня 2015 року та надати ОСОБА_3 письмову відповідь у відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян».

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до п. 10 ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено та підписано 02.12.2015.

Головуючий суддя: В.Ю. Ключкович

Судді: Л.П. Борисюк

І.Й. Петрик

Головуючий суддя Ключкович В.Ю.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.