Ухвала суду № 53976754, 25.11.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/15268/15 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Петрик І.Й.

У Х В А Л А

Іменем України

25 листопада 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого суддіПетрика І.Й.СуддівБорисюк Л.П., Собківа Я.М.,При секретаріВаляєвій Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайлович на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_6 до державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 пред'явив позов до державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», реєстраційна служба Головного управління юстиції у місті Києві та служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 22356074 від 24 червня 2015 року 17:35:20, прийнятого відповідачем, про державну реєстрацію права власності за ТОВ «ФК «Вектор плюс» на об'єкт нерухомого майна: реєстраційний номер 666034180000, квартиру №76, об'єкт житлової нерухомості, загальною площею 69,5 кв.м., що розташована за адресою: місто Київ, вулиця Милославська, 23.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 вересня 2015 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким у задоволені позовних вимог позивачу відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ВАТ «Сведбанк», як банком, та позивачем, як позичальником, 15 серпня 2008 року укладено кредитний договір №2612/0808/71-007, за умовами якого банк має право надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 145000,00 доларів США на строк до 14 серпня 2038 року включно, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни, передбачені договором.

З метою належного виконання кредитного договору, 15 серпня 2008 року між банком, як іпотекодержателем, та позичальником, як іпотекодавцем, укладено іпотечний договір, за умовами якого на забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю квартиру №76, яка знаходиться у місті Києві, по вулиці Милославській, 23 та належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири від 15 серпня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорній Світланою Богданівною за №2766.

Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 25 квітня 2014 року у справі №754/2738/13-ц стягнено на користь ТОВ «ФК «Вектор плюс» із ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 1624480,43 грн.

Зі змісту наявної у матеріалах справи копії заочного рішення вбачається, що 28 листопада 2012 року банк, на підставі договору факторингу №15, відступив ТОВ «ФК «Вектор плюс» право вимоги за кредитним договором.

Тобто, ТОВ «ФК «Вектор плюс» стало новим кредитором відносно ОСОБА_6 та отримало відповідні права вимоги за кредитом.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 28 листопада 2012 року між банком та ТОВ «ФК «Вектор плюс» укладено договір про відступлення прав за іпотечними договорами, за умовами якого разом з відступленням прав вимоги заборгованостей за кредитними договорами від боржників, що здійснюється на підставі договору факторингу від 28 листопада 2012 року №15, одночасно відступаються права вимоги за іпотечними договорами, визначеними цим договором.

24 червня 2015 року відповідачем прийнято оскаржуване рішення про державну реєстрацію права приватної власності на квартиру за ТОВ «ФК «Вектор плюс».

Не погоджуючись із вказаним рішенням позивач звернувся із даним позовом до суду.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Із такою правовою позицією суду першої інстанції колегія суддів погоджується із огляду на наступне.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із ч.1 ст. 37 Закону, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене та обставини справи, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 12 договору іпотеки, за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеним шляхом здійснення застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке викладене у п. 12.3.1 та п. 12.3.2 пп. 12.3 п. 12 договору іпотеки.

Зокрема, згідно з п. 12.3.1, п. 12.3.2 пп. 12.3 п. 12 договору іпотеки, задоволення вимог здійснюється шляхом: а) передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку». У випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої у пп. 12.3 п. 12 договору іпотеки, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки; б) продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку», за ціною, встановленою відповідно до висновку незалежного експерта.

Відповідно до пп. 1 п. 1, п. 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до п. 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

З аналізу вище викладених норм вбачається, що третя ТОВ «ФК Вектор плюс» не мала права відчужувати квартиру, оскільки вона є предметом іпотеки за договором іпотеки, укладеним з метою виконання позивачем умов кредитного договору, тобто споживчого кредиту.

Тверджень апелянта про те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя не є одним із шляхів примусового стягнення предмета іпотеки, оскільки позивач добровільно підписав іпотечне застереження, а тому Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюється на задоволення вимог іпотекодержателя, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на вищевикладене та зазначає наступне.

Так згідно частини 3 статті 33 закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

В частині 2 статті 36 цього Закону також зазначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже Закон прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя направленою до іпотекодателя з метою задоволення своїх вимог. При цьому, до прийняття Закону про мораторій право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як в судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодателя, а залежало від наявності факту невиконання боржника.

В свою чергу Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

Таким чином, твердження відповідача про те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не розповсюджується на дії нотаріуса у разі звернення стягнення на предмет іпотеки за договором про задоволення вимог іпотекодержателя є помилковим.

Судом першої інстанції встановлено, що квартира використовується сім'єю позивача як місце постійного проживання, будь-якого іншого нерухомого житлового майна у власності позивача не знаходиться.

Крім того, у квартирі зареєстровані та проживають діти позивача, 2003 та 2009 року народження.

Згідно з ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

При цьому, будь-яких доказів, як б свідчили про дотримання порядку, встановленого нормами Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», відповідачем суду не надано.

Відповідно до п.п. 1.9, 1.10 глави 2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, з метою перевірки відсутності прав малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб на користування відчужуваними житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною нотаріус вимагає подачі йому довідки про склад сім'ї житлово-експлуатаційної організації, квартального комітету або іншого уповноваженого органу з питань реєстрації місця проживання.

У разі виявлення з поданих відчужувачем документів, що право власності або право користування відчужуваним житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною мають малолітні або неповнолітні діти або недієздатні чи обмежено дієздатні особи, нотаріус повинен витребувати у відчужувача дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такого правочину у формі витягу з рішення відповідної районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, відповідного виконавчого органу міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених ч. 9 ст. 15 цього Закону; 5-1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 5-2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених ст. 4-2 та ч. 9 ст. 15 цього Закону; 5-3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; 5-4) після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; 5-5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 5-6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; 6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

Отже, підсумовуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає, що оскаржуване рішення є протиправним.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайлович на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 вересня 2015 року залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Петрик І.Й.

Судді: Борисюк Л.П.

Собків Я.М.

.

Головуючий суддя Петрик І.Й.

Судді: Собків Я.М.

Борисюк Л.П.