Постанова № 53976558, 26.11.2015, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2015 року № 813/5374/15

Львівський окружний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Хоми О.П.,

судді Кравціва О.Р.,

судді Кузана Р.І.,

з участю секретаря судового засідання Павлішевського М.В.,

з участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Державної фіскальної служби України, треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України, Приватне акціонерне товариство «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» про визнання бездіяльності протиправною та стягнення страхової суми,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3, в інтересах якого діє ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору Державна казначейська служба України (далі Казначейство), Приватне акціонерне товариство «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (далі ПрАТ «УАСК «АСКА»), з вимогами визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неукладення договору страхування посадових осіб контролюючих органів протиправною та такою, що порушує його права; стягнути з відповідача страхову суму в розмірі 83811 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що працюючи з 1995 року в органах податкової служби, під час виконання своїх службових обовязків став інвалідом. Львівською обласною МСЕК №2 09.10.2012 року йому було встановлено ІІ групу інвалідності загального захворювання та визначено ступінь втрати професійної працездатності 70 %, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК (серія 10 ААВ№124441) та довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого (серія ЛВА-3 №013393) відповідно. З посиланням на норми статті 18 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», статті 347 Податкового кодексу України та ОСОБА_4 та умов обовязкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.1994 року №349, зазначає про наявність у позивача як посадової особи органів державної податкової служби, яка підлягала обовязковому державному особистому страхуванню за рахунок коштів державного бюджету на випадок інвалідності, яка сталася у звязку із виконанням службових обовязків, права на одержання страхової суми в розмірі 83811 грн. ПрАТ «УАСК «АСКА» не виплатило страхову суму та повернуло оригінали поданих документів у звязку із повним виконанням страховою компанією своїх зобовязань за Договором №3126676 від 29.10.2012 про надання послуг з страхування посадових осіб органів державної податкової служби України, який припинив свою дію та втратив чинність. Вважає, що ДФС України як правонаступник ДПС України не виконала своїх зобовязань за Договором №3126676 від 29.10.2012 та не уклала нового договору з страхування посадових осіб органів державної податкової служби України, чим порушила законне право позивача на отримання належної страхової суми.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, вказаних в позовній заяві. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позову не визнала з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву. Суть заперечень полягає у наступному. Згідно статті 347 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів підлягають обовязковому державному особистому страхуванню за рахунок коштів державного бюджету в разі поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися у звязку з виконанням службових обовязків, - у розмірі від шестимісячної до пятирічної заробітної плати за останньою посадою (залежно від ступеня втрати працездатності). У відповідності до статті 979 Цивільного кодексу України та статті3 Закону України «Про страхування» контролюючий орган виступає страхувальником, а застрахованою особою виступає посадова особа контролюючого органу. Відповідно до ОСОБА_4 та умов обовязкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.1994 року №349, таке страхування здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Обовязки посадових осіб контролюючих органів визначені у статті 21 Податкового кодексу України, серед яких відсутній обовязок по укладанню договору страхування із страховиками. Не передбачено такого обовязку і ОСОБА_4 №349. Тому вимога позивача визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неукладення договору на страхування посадових осіб контролюючих органів є безпідставною. Щодо позовної вимоги про стягнення страхової суми в розмірі в розмірі 83811 грн, то така, на думку відповідача, не підлягає задоволенню з огляду на положення пункту 5 ОСОБА_4 №349, згідно з яким страховик виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності в результаті поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися під час виконання службових обовязків. При вирішенні питання страхової виплати має бути встановлено, що інвалідність виникла саме внаслідок професійної діяльності застрахованої особи та зумовлена дією на організм виключно або переважно факторів виробництва, характерних для конкретної професії. Вказує про відсутність причинного звязку між встановленою ОСОБА_3 інвалідністю та тим, що така виникла у звязку із виконанням ним службових обовязків. Вважає, що ДПС України повністю виконала умови Договору №3126676 від 29.10.2012. Водночас, слід дослідити питання черговості виплати страхових сум ПрАТ «УАСК «АСКА», оскільки позивачем всі документи були оформлені під час дії вказаного договору. Зазначає про відсутність обґрунтування позовних вимог до ДФС України, яка не була стороною Договору №3126676 від 29.10.2012. Просила відмовити у задоволенні позову повністю.

Третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору Державна казначейська служба України, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, уповноваженого представника в судове засідання не направила, відношення до позову не висловила.

Третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору ПрАТ «УАСК «АСКА», будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечила. Направила клопотання про розгляд справи у відсутності свого представника та надала пояснення, суть яких полягає у такому. Між ПрАТ «УАСК «АСКА» та ДПС України було укладено Договір СТД №3126676 від 29.10.2012 про надання послуг з страхування посадових осіб органів державної податкової служби України, ціна якого становила 3768394 грн без ПДВ. З урахуванням передбаченої умовами Договору 6% премії страховика за послуги, що ним надавалися 226103,64 грн, загальний розмір страхових виплат не міг перевищувати 3 542 290,36 грн. Згідно з даними річного звіту щодо використання коштів станом на 31.12.2012 року ПрАТ «УАСК «АСКА» виплатило страхові виплати в повному обсязі ціни договору. Листом від 05.02.2013 року №1327-22/1 позивача було повідомлено про припинення дії договору у звязку з повним вичерпанням на спеціальному рахунку Страховика сплачених ДПС України страхових внесків. За таких обставин у ПрАТ «УАСК «АСКА» відсутні правові підстави для виплати страхового відшкодування позивачу. З посиланням на статтю 18 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», ОСОБА_4 та умови обовязкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.1994 року №349, та Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317, та подані позивачем документи вважає, що інвалідність позивача не перебуває в причинному звязку з проходженням служби в державній податковій службі, тому не має законних підстав для задоволення позовних вимог.

Суд, заслухавши доводи представника позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_3 29.12.1995 року був прийнятий на роботу на посаду старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу аудиту юридичних осіб державної податкової інспекції по Галицькому району м. Львова (наказ №132 «О» від 29.12.1995 р.) та звільнений з посади головного державного податкового ревізора-інспектора відділу податкового супроводження підприємств паливно-енергетичної галузі Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові ДПС 13.11.2012 року у звязку з виходом на пенсію по інвалідності (наказ від 13.11.2012 №137-О) (а.с.36, 99).

Згідно з довідкою Львівської обласної МСЕК №2 серії 10 ААВ №124441 від 09.10.2012 р., підтвердженою довідкою серія 10 ААБ №676450 від 22.10.2013 р., ОСОБА_3 до листопада 2015 року встановлена 2 група інвалідності загального захворювання (а.с.8,34).

ОСОБА_3 втратив 70% професійної працездатності, що підтверджуєтьсядовідкою Львівської обласної МСЕК№2 від 16.10.2012 р. (серія ЛВА-3 №013393) про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого (а.с.35).

29.10.2012 року Державна податкова служба України уклала з ПрАТ «УАСК «АСКА» Договір СТД№3126676 про надання послуг з страхування посадових осіб органів державної податкової служби України (а.с.67-70).

15.11.2012 року за вх.№448 ПрАТ «УАСК «АСКА» зареєстровано заяву на виплату страхової суми, подану ОСОБА_3 разом з відповідним документами за формою, яка є додатком №2 до ОСОБА_4 та умов обовязкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.1994 року №349 (а.с.33-41).

17.01.2013 року за вих. №149-22/19 ПрАТ «УАСК «АСКА» повідомило ОСОБА_3 про те, що станом на 28.12.2012 року страхові платежі, призначені для здійснення страхових виплат за Договором СТД №3126676 від 29.10.2012 року, повністю використані, у звязку з чим страхова компанія змушена відмовити йому у страховій виплаті.

ПрАТ «УАСК «АСКА» листом від 26.02.2013 року вих. № 712-22/19 повідомило ДПС України про повне використання сплаченого страхового платежу та здійснення страхових виплат застрахованим особам та виконання страховою компанією своїх зобовязань за Договором №3126676 від 29.10.2012 про надання послуг з страхування посадових осіб органів державної податкової служби України, який у звязку з цим припинив свою дію та втратив чинність. Одночасно ПрАТ «УАСК «АСКА» повідомило про повернення справ, по яким не було здійснено страхових виплат. У додатку до цього листа значиться 58 осіб, під номер 5 серед яких є і ОСОБА_3

Позивач в позовній заяві вказав, що ПрАТ «УАСК «АСКА» повернуло йому оригінали документів 05.02.2013 року листом за №1327-22/1, однак у матеріалах справи цей лист відсутній. Факт повернення документів позивачу страховою компанією сторонами не оспорюється.

За даними Звіту про використання коштів, перерахованих ДПА України ПрАТ «УАСК «АСКА» станом на 31.12.2012 року в розрізі регіональних відділень, з отриманих страховою компанією 3 768 394 грн, виплачено за період з 29.10.2012 року по 28.12.2012 року - 3 542 290,36 грн. ОСОБА_3 у цьому звіті відсутній. (а.с.70-71).

Вказане зумовило звернення ОСОБА_3 в квітні 2013 року до суду за захистом свого права на одержання страхової виплати в порядку цивільного судочинства.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 13.11.2013 року у справі № №464/3627/13-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 02.06.2014 року, частково задоволено позов ОСОБА_3 та стягнуто на його користь страхові виплати в розмірі 83811 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.02.2015 року рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовано, провадження у справі закрито у звязку з тим, що спір належить до адміністративної юрисдикції, тому його розгляд повинен здійснюватися в порядку, передбаченому нормами КАС України, а не ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду України від 25.05.2015 року відмовлено у допуску справи до провадження Верховного Суду України.

Судові рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховного Суду України зумовили звернення ОСОБА_3 у вересні 2015 року до суду за захистом свого права на одержання страхової виплати в порядку адміністративного судочинства.

Щодо питання належного відповідача у даній справі суд керувався таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України, систему яких складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади визначає Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 року № 3166-VI (далі Закон № 3166-VI).

Відповідно до частини першої статті 4 цього Закону міністерства є юридичними особами публічного права та набувають статусу юридичної особи з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи.

ОСОБА_4 утворення, реорганізації та ліквідації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади врегульовано статтею 5 Закону № 3166-VI, частиною першою якої передбачалося, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Президентом України за поданням Премєр-міністра України.

Законом №795-VII від 27.02.2014 до статті 5 Закону № 3166-VI було внесено зміни, відповідно до яких міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Премєр-міністра України.

Утворення, реорганізація та ліквідація міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади здійснюються з урахуванням завдань Кабінету Міністрів України, а також з урахуванням необхідності забезпечення здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання повноважень.

Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох центральних органів виконавчої влади.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, щодо яких набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про їх припинення, продовжують здійснювати повноваження та функції у визначених сферах компетенції до завершення здійснення заходів з утворення міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, до якого переходять повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що припиняється, та можливості забезпечення здійснення ним цих функцій і повноважень, про що видається відповідний акт Кабінету Міністрів України.

ОСОБА_4 здійснення заходів, повязаних з утворенням, реорганізацією чи ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, визначається КабінетомМіністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 р. №1074 (з урахуванням змін згідно з Постановою КМУ№ 249 від 09.07.2014) затверджено ОСОБА_4 здійснення заходів, повязаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - ОСОБА_4 №1074 ).

Згідно з пунктом 6 вказаного ОСОБА_4 права та обовязки органів виконавчої влади у разі перетворення органу виконавчої влади переходять до утвореного органу виконавчої влади.

Системний аналіз вказаних норм дає підстави стверджувати про забезпечення безперервного виконання функцій органів виконавчої влади, в тому числі виконання функцій держави щодо податкової політики, політики у сфері державної митної справи, політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Указом Президента України №726/2012 від 24.12.2012 шляхом реорганізації Державної митної служби України та Державної податкової служби України утворено Міністерство доходів і зборів України, а Указом Президента України від 18.03.2013 року №141/2013 затверджено Положення про Міністерство доходів і зборів України, відповідно до якого Міністерство доходів і зборів України є правонаступником Державної податкової служби України та Державної митної служби України, що реорганізуються.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 року №160 утворено Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 року №236 (з урахуванням змін, внесених згідно з Постановою КМУ № 153 від 31.03.2015) затверджено Положення про Державну фіскальну службу України та установлено, що до прийняття законодавчих та інших нормативно-правових актівза посадовими особами органів державної фіскальної служби та особами рядового і начальницького складу податкової міліції, які переходять на службу до Державної фіскальної служби та її територіальних органів, членами їх сімей зберігаються умови матеріального забезпечення, пільги та інші соціальні гарантії (у тому числі медичне обслуговування, санаторно-курортне та пенсійне забезпечення), встановлені відповідно до законодавства для посадових осіб органів доходів і зборів та осіб рядового і начальницького складу податкової міліції та членів їх сімей.

Беручи до уваги вище викладене, ДФС України є належним відповідачем у даній справі (як правонаступник Міністерства доходів і зборів України, яке в свою чергу було правонаступником Державної податкової служби України), до якого перейшли всі права та обовязки його попередників.

Вирішуючи даний спір, суд виходив із такого.

Україна проголошена демократичною, правовою державою, в якій права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість її діяльності; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави (стаття 1, частина друга статті 3 Конституції України).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша, друга статті 8 Основного Закону України).

Згідно з Основним Законом України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади,органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга статті 55).

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний судовий захист закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року (стаття 2) та в Конвенції про захист прав людлюдини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) (стаття 13).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Такий правовий висновок міститься у рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) та відповідає загальній практики Європейського суду з прав людини.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов переконання, що звернення ОСОБА_3 за захистом порушеного права на одержання страхової виплати спочатку до суду цивільної юрисдикції і скасування судом касаційної інстанції позитивного для позивача рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили і мало бути виконаним, не може бути перешкодою для захисту такого права судом адміністративної юрисдикції, оскільки це не відповідатиме сутті правосуддя.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повно важення надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 347 Податкового кодексу України (далі Податковий кодекс), чинної на момент виникнення спірних правовідносин, посадові особи контролюючих органів підлягають обовязковому державному особистому страхуванню за рахунок коштів державного бюджету на випадок загибелі або смерті на суму десятирічної заробітної плати за останньою посадою, а в разі поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися у звязку з виконанням службових обовязків, - у розмірі від шестимісячної до пятирічної заробітної плати за останньою посадою (залежно від ступеня втрати працездатності).

ОСОБА_4 та умови страхування посадових осіб контролюючих органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1, 2Порядку та умов обовязкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.1994 р. № 349 (далі ОСОБА_4 №349) обовязкове державне особисте страхування (далі - обовязкове страхування) посадових осіб органів державної податкової служби здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Обовязковому державному особистому страхуванню підлягають посадові особи органів державної податкової служби (далі - застраховані).

У відповідності до пункту 3 ОСОБА_4 №349 страхові платежі сплачуються Державною податковою службою (далі - страхувальник) до 25 числа кожного місяця у розмірі 0,25 відсотків фонду оплати праці, включаючи встановлені чинним законодавством доплати та надбавки застрахованих минулого місяця. Облік надходжень страхових платежів і виплат страхових сум повинен вестися окремо від надходжень і виплат за іншими видами страхування. Витрати страховика на здійснення страхування становлять не більше 6 відсотків платежів.

Максимальний обсяг відповідальності страховика встановлюється у розмірі десятирічної заробітної плати посадової особи за її останньою посадою.

Пунктом 4Порядку №349передбачено, що страхові платежі, не використані в поточному році на виплату страхових сум, зараховуються до чергових платежів, а кошти, яких не вистачає на виплату страхових сум, доплачуються страхувальником.

Тобто, положення пунктів 3 та 4 вказаного ОСОБА_4 визначають щомісячну (а не одноразову) сплату ДПС України як страхувальником страхових платежів та встановлюють порядок їх використання, який полягає у можливості зарахування невикористаних страхових платежів у поточному році до чергових платежів наступного року та доплати страхувальником (ДПС України) коштів у разі недостатності таких для виплати страхових сум.

Пунктом 5 цього ж ОСОБА_4 визначено підстави та розмір страхових сум, які виплачує Страховик:

а) у разі загибелі або смерті застрахованого під час виконання службових обовязків його спадкоємцям - у розмірі десятирічної заробітної плати застрахованого за останньою посадою, яку він займав;

б) у разі втрати застрахованим працездатності в результаті поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, щосталися під час виконання службових обовязків, - у розмірі, що залежить від ступеня втрати працездатності, який визначається у відсотковому відношенні до суми пятирічної заробітної плати за останньою посадою, яку він займав до встановлення втрати працездатності, але не може бути меншим шестимісячної заробітної плати за зазначеною посадою.

Відповідно до пункту 6Порядку №349 з вимогою про виплату страхової суми застрахований або його спадкоємці можуть звернутися до страховика протягом трьох років з дня настання страхової події.

Пунктом 7 цього ОСОБА_4 визначено, що виплата страхових сум провадиться у семиденний термін з дня одержання страховиком всіх необхіднихдокументів від застрахованого або його спадкоємців.

У разі відмови у виплаті страхової суми страховик усемиденний термін письмово повідомляє про це застрахованого або його спадкоємців у відповідний орган державної податкової служби із зазначенням причини відмови.

Водночас, пункт 9Порядку №349 містить вичерпний перелік обставин, за яких страхові суми не виплачуються, а саме, якщо страхова подія:а) настала у звязку з вчиненням застрахованим навмисного злочину або є наслідком вчинення застрахованим дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного спяніння;б) є наслідком навмисно вчинених особі застрахованим тілесних ушкоджень.

Проведення обовязкового страхування здійснюється страховиком, який одержав відповідну ліцензію в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг і визначений за погодженням з страхувальником.

ОСОБА_4 №349, чинного як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судом, кореспондуються із нормами статті 347 Податкового кодексу (чинними до виключення цієї статті Законом № 1200-VII від 10.04.2014).

Системний аналіз вищевказаних норм дає підстави стверджувати про те, що на момент виникнення спірних правовідносин (2012 рік) ОСОБА_3 як посадова особа органів державної податкової служби підлягав обовязковому державному особистому страхуванню за рахунок коштів державного бюджету на випадок інвалідності, яка сталася у звязку із виконанням ним службових обовязків.

Як встановлено судом, на час звернення ОСОБА_3 15.11.2012 року до ПрАТ «УАСК «АСКА» з заявою (вх.№448) про виплату страхової суми, діяв Договір СТД№3126676 від 29.10.2012 року про надання послуг з страхування посадових осіб органів державної податкової служби України.

Відповідно до вимог пункту 7 ОСОБА_4 №349 та пункту 6.3.6 Договору СТД№3126676 від 29.10.2012, страхова виплата повинна була бути виплачена ОСОБА_3 протягом семи днів, тобто до 22.11.2012 року.

Проте у передбачений чинним законодавством і умовами договору строк позивач не одержав належну йому страхову виплату.

Натомість, як видно зі Звіту про використання коштів, перерахованих ДПА України ПрАТ «УАСК «АСКА»станом на 31.12.2012 року в розрізі регіональних відділень, страхові виплати одержали особи, заяви яких були зареєстровані страховою компанією пізніше, ніж заява позивача: (№8)ОСОБА_5 05.12.2012; (№31) ОСОБА_6 22.11.2012; (№35) ОСОБА_7 04.12.2012 (а.с.70-71).

Наявні в матеріалах цивільної справи №464/3627/13-ц, яка була предметом дослідження в судовому засіданні під час розгляду даної справи, копії платіжних доручень по перерахуванню ПрАТ «УАСК «АСКА» страхових виплат відповідним особам датовані 10-28 грудня 2012 року (т.1 а.с.62-79).

Таким чином, дані вказаних Звіту та платіжних доручень свідчать про те, що на дату звернення ОСОБА_3В з заявою на виплату страхової суми з пакетом належним чином оформлених документів 15.11.2012, у ПрАТ «УАСК «АСКА» були кошти для здійснення такої виплати саме позивачу. Але за відсутності контролю з боку ДПС України щодо надання страховою компанією послуг у строки, встановлені Договором СТД№3126676 від 29.10.2012, як це передбачено пунктом 6.2.2 цього Договору, позивач не одержав належної йому страхової суми і документи були йому повернуті ПрАТ «УАСК «АСКА» без виконання.

Відмова ПрАТ «УАСК «АСКА» у виплаті ОСОБА_3 страхової суми за Договором СТД№3126676 від 29.10.2012 по причині відсутності коштів суперечить вимогам пункту 4 ОСОБА_4 №349,яким визначено, що кошти, яких не вистачає на виплату страхових сум, доплачуються страхувальником.

Судом встановлено, що всупереч положень статті 347 Податкового кодексу,у 2013 та 2014 роках не укладалися договори страхування посадових осіб органів державної податкової служби України.

Така бездіяльність відповідача унеможливила отримання позивачем належної йому страхової виплати.

Стосовно заперечення відповідача та ПрАТ «УАСК «АСКА» причинно-наслідкового звязку між встановленою ОСОБА_3 інвалідністю та одержанням такої під час проходження служби в державній податковій службі, суд зазначає таке.

Обовязкове державне особисте страхування посадових осіб органів державної податкової служби за рахунок коштів державного бюджету у разі інвалідності, що сталися у звязку з виконанням службових обовязків (залежно від ступеня втрати працездатності) передбачалося положеннями статті 347 Податкового кодексу (чинними до виключення цієї статті Законом № 1200-VII від 10.04.2014) та чинним ОСОБА_4 та умовами страхування посадових осіб контролюючих органів, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 03.06.1994 р. № 349.

Як вже зазначалося судом, пункт 9 ОСОБА_4 №349 містить вичерпний перелік обставин, за яких страхові суми не виплачуються, а саме, якщо страхова подія: а) настала у звязку з вчиненням застрахованим навмисного злочину або є наслідком вчинення застрахованим дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного спяніння;б) є наслідком навмисно вчинених особі застрахованим тілесних ушкоджень.

Оскільки інвалідність ОСОБА_3 виникла не внаслідок вказаних обставин, у відповідача відсутні правові підстави ставити під сумнів та заперечувати причинно-наслідковий звязок між встановленою позивачу інвалідністю та одержанням такої під час проходження служби в державній податковій службі.

Більше того, заява ОСОБА_3 на виплату страхової суми від 19.10.2012 року оформлена на бланку типової форми, яка є додатком №2 до ОСОБА_4 №349, підписана начальником та головним бухгалтером СДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Львові ДПС, скріплена гербовою печаткою і містить відмітку про те, що страхова подія настала під час виконання службових обовязків.

Відомості про повернення вказаної заяви страховою компанією відповідачу з підстав неналежного оформлення у матеріалах справи відсутні.

Пунктом 5 ОСОБА_4 № 349 встановлено, що розмір страхової суми у разі інвалідності, що сталася під час виконання службових обовязків, залежить від ступеня втрати працездатності, який визначається у відсотковому відношенні до суми пятирічної заробітної плати за останньою посадою, яку він займав до встановлення втрати працездатності, але не може бути меншим шестимісячної заробітної плати за зазначеною посадою.

Тому сума страхової виплати визначається виходячи із заробітної плати позивача за останньою займаною посадою, яка становила 1995,50 грн, що підтверджується довідкою від 15.11.2012 року №13283/05-0033/280 (а.с. 37) та з урахуванням 70% втрати працездатності: 1995,50 грн х12 місяців х 5 років х 70% = 83811грн.

Таким чином, розмір страхової виплати, що підлягає стягненню з відповідача за рахунок коштів державного бюджету, становить 83811грн.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач вказаного обовязку не виконав, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази щодо правомірності оскаржуваної позивачем бездіяльності.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та встановлені фактичні обставини, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо неукладення у 2013-2014 роках договору на страхування посадових осіб органів державної податкової служби України суперечить вимогам чинного законодавства та не відповідає критеріям, наведеним у частині третій статті 2 КАС України, тому її слід визнати протиправною, задовольнивши першу позовну вимогу.

Оскільки протиправна бездіяльність відповідача зумовила неможливість отримання ОСОБА_3 страхових коштів у розмірі 83811грн, то позовна вимога про стягнення цих коштів з відповідача є обґрунтованою і також підлягає до задоволення шляхом стягнення 83811грнз Державної фіскальної служби України за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до положень пункту 9 частинипершої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, тому немаєпідстав для відшкодування судових витрат відповідно до положень статті 94 КАС України .

Керуючись ст. ст. 7-14,69-71,86,87,94,159,160-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо неукладення у 2013-2014 роках договору на страхування посадових осіб органів державної податкової служби України.

Стягнути з Державної фіскальної служби України за рахунок коштів державного бюджету на користь ОСОБА_3 страхову суму у розмірі 83811 (вісімдесят три тисячі вісімсот одинадцять) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий суддя Хома О.П.

Суддя Кравців О.Р.

Суддя Кузан Р.І.