Постанова № 53976545, 07.10.2015, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

07 жовтня 2015 рокум. Ужгород№ 807/3664/14

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Луцович М.М.

при секретарі судового засідання Симканич Ю.В.

за участю сторін:

сторони не зявилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача 1 - Ужгородського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, відповідача 2 - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області про стягнення компенсації за невикористану відпустку та виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ужгородського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області про стягнення компенсації за невикористану відпустку та виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

09.12.2014 року ухвалою суду, що занесена до журналу судового засідання, залучено в якості відповідача -2 Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач працював на посаді старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції в Ужгородському районному відділі УМВС України в Закарпатській області. Наказом Управління МВС України в Закарпатській області № 186 о/с від 18.09.2014 року з 23.09.2014 року звільнений з роботи. На день його звільнення відповідачем 1 не проведена виплата всіх сум, що належала йому при звільненні, а саме: не проведено розрахунок під час звільнення позивача з органів внутрішніх справ, не виплачено грошової компенсації за час невикористаної відпустки при звільненні, що є порушенням ст.24 Закону України «Про відпустки» та не виплачено вихідну допомогу при звільненні. За таких обставин, просить суд зобовязати відповідача -1 виплатити йому компенсацію за невикористану щорічну відпустку та провести виплату всіх сум, що належать йому при звільненні та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 24.09.2014 року по дату постановлення судового рішення.

В ході судового розгляду справи позивач надав суду письмові пояснення на заперечення проти позову, в яких вказав, що у відповідності до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться у день звільнення. Згідно довідок Ужгородського РВ УМВС в Закарпатській області за період з 01.09.2007 року по 31.12.2007 року позивачем не використано 10 днів чергової відпустки, за 2009 рік не використано 17 днів, та за 2011 рік 5 діб. Загальна кількість невикористаних днів відпустки складає 32 дні.

В судове засідання позивач не зявився, однак надіслав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач -1 подав заперечення проти позову, в яких вказав, що врегулювання правовідносин за участю осіб, які працюють (проходять або проходили службу) в органах внутрішніх справ, у тому числі із питань надання відпусток та оплати праці здійснюється на підставі спеціальних нормативно-правових актів. Оскільки позивач скористався правом на чергову відпустку за 2014 рік в повному обсязі, то відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ від 29.07.1991 року № 114 компенсація за невикористану відпустку за минулі роки не передбачена. Крім того, згідно довідки Ужгородського РВУ МВС України в Закарпатській області № 81 від 18.12.2014 року позивачу виплачено 20.11.2014 році вихідну допомогу у розмірі 10450,47 грн. Таким чином позовні вимоги є не обґрунтованими та задоволенню не підлягають. (а.с. 101-103)

Відповідач -2 проти позову заперечив та просив суд відмовити в його задоволенні, надав до суду письмові заперечення (а.с. 27-29; 131-133), в яких крім іншого вказав, що спірні правовідносини регулюються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, тому положення Кодексу законів про працю України про норми оплати праці та порядок вирішення спорів в даному випадку на позивача не поширюються.

Відповідач -1 та відповідач-2 у судове засідання не зявилися, однак надали суду заяви про розгляд справи без їхньої участі на підставі поданих заперечень на позовну заяву та доданих до них документів.

Розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював в органах внутрішніх справ з 01.09.2003 року (а.с. 14).

Наказом Управління МВС України в Закарпатській області від 18.09.2014 року № 186 о/с звільнено з органів внутрішніх справ у запас (із поставленням на військовий облік) за п. 64 «ж» (за власним бажанням) капітана міліції ОСОБА_1, старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Ужгородського районного відділу УМВС України в Закарпатській області, з 23 вересня 2014 року (а.с. 6).

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про міліцію» від 20.12.1990 року № 565, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджений постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення №114).

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Будь-яка публічна служба є державною службою.

Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України від 16.12.1993 № 3723 «Про державну службу».

Згідно зі статтями 9 і 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.

Спеціальним законодавством врегульовані питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням). До таких законодавчих актів належать, зокрема, Закон України від 20.12.1990 № 565 «Про міліцію» (далі - Закон №565) та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114.

Щодо позовної вимоги виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог п.10 Постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Як встановлено судом, вислуга років позивача на день звільнення в органах внутрішніх справ у календарному обчисленні складає 11 років 00 місяців 22 дні.

Крім того, судом встановлено, що 16.10.2014 року з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся з заявою до Ужгородського РВ УМВС України в Закарпатській області про надання інформації та проведення повного розрахунку щодо належних позивачу коштів при звільненні, в тому числі вихідної допомоги при звільненні (а.с. 7)

Листом № 38/10351 від 27.10.2014 року Ужгородського РВУ МВС України в Закарпатській області позивача повідомлено, зокрема про те, що йому нарахована грошова допомога при звільненні з органів внутрішніх справ в сумі 10450,47 грн., але кошти для виплати відсутні (а.с.8).

Відповідно до п. 1.6 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 р. N 499, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Оскільки відповідач-1 є бюджетною установою і здійснює фактичні витрати на заробітну плату (грошове утримання), включаючи витрати на премії та інші види заохочень, матеріальну допомогу, тільки у межах фонду заробітної плати (грошового утримання), він був позбавлений можливості вчасної виплати позивачу суми одноразової грошової допомоги

У звязку з вищенаведеним, вихідна допомога в розмірі 10450,47 грн. була виплачена позивачу в повному обсязі 20 листопада 2014 року, що підтверджується довідкою Ужгородського РВУ МВС України в Закарпатській області № 81 від 18.12.2014 року (а.с. 137).

Таким чином, у звязку з повною виплатою позивачеві вихідної допомоги при звільненні, відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про її виплату..

Щодо позовної вимоги виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 24.09.2014 року по дату постановлення судового рішення виходячи з середньоденного грошового забезпечення у розмірі 125 грн. 83 коп. суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 19 Закону України "Про міліцію" передбачено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року №499 (далі по тексту - Інструкція).

Суд звертає увагу на те, що Інструкцією, будь-якими іншими спеціальними законами, положеннями та інструкціями не передбачено умов та порядку стягнення відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні регулюється статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" встановлено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Як встановлено судом вище, капітана міліції ОСОБА_1, старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Ужгородського районного відділу УМВС України в Закарпатській області Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас .

Таким чином, враховуючи, що положення Кодексу законів про працю України застосуванню до спірних правовідносин не підлягають, а спеціальним законодавством, яке регулює дані правовідносини, не передбачено стягнення відшкодування за затримку розрахунку при звільненні, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вказано позовної вимоги.

Щодо позовної вимоги про компенсацію за невикористану щорічну відпустку, суд зазначає наступне.

Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2011-XII) виникнення спірних відносин, дія якого відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 3 поширюється на військовослужбовців правоохоронних органів, зокрема встановлено:

ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2);

військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами (стаття 1-2).

Абзацами 1-3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено: військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки у рік звільнення виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Зазначена норма не містить особливостей регулювання грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки особами, які звільняються за власним бажанням, порівняно, зокрема, зі статтею 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року № 504/96-ВР, до якого у деяких випадках прямо відсилає стаття 10-1 Закону № 2011-XII.

Преамбулою Закону України «Про відпустки» встановлено, що цей Закон встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Відповідно до частини першої статті 24 вищезазначеного Закону у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. Зазначене положення дублюється у частині першій статті 83 КЗпП.

При застосуванні законодавства його тлумачення має здійснюватися з урахуванням змісту норм, що є ієрархічно вищими.

Абзацом першим пункту 56 цього Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ було встановлено, що особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 зазначеного Положення. Абзацом другим цього пункту передбачено, що особам рядового і начальницького склад, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Аналіз зазначених норм матеріального права у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, дає суду підстави для висновку, що особи середнього начальницького складу органів внутрішніх справ, у випадку звільнення із органів внутрішніх справ за власним бажанням, як такі, що не підпадали під дію абзацу першого пункту 56 Положення, мали право на грошову компенсацію за невикористану у році звільнення відпустку.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду України у постанові від 14.10.2014 року по справ № 2а-413а14.

Відповідно до частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обовязковими для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Разом з тим, як вбачається з довідки Ужгородського РВ УМВС України в Закарпатській області № 38/11419 від 11.12.2014 року позивач ОСОБА_1 перебував у черговій відпустці за 2014 рік 38 діб з 31.07.2014 року по 06.09.2014 року (а.с. 135-136).

Відповідно до п.51 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від вислуги років(у календарному обчисленні), обчисленої в порядку передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ, і передбачається тим, які мають вислугу: зокрема від 10 до 15 років -35 діб щорічно.

Як вже було встановлено судом, вислуга років на день звільнення позивача у календарному обчисленні складає 11 років 00 місяців 22 дні.

Таким, чином, оскільки позивач скористався правом на чергову відпустку за 2014 рік в повному обсязі, та оскільки компенсація за невикористану відпустку за минулі роки не передбачена чинним законодавством, що регулює спірні відносини, вимога про її виплату не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача необґрунтовані, тому в задоволенні адміністративного позову належить відмовити.

Керуючись статтями 11, 70, 86, 160-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до відповідача 1 - Ужгородського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, відповідача 2 - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області про стягнення компенсації за невикористану відпустку та виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні- відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

СуддяОСОБА_2