Постанова № 53976407, 30.11.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"30" листопада 2015 р. Справа № 903/859/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Маціщук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Волинської області від 06.10.2015 р.

у справі № 903/859/15 (суддя Слупко В.Л.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача Державного комунального підприємство "Луцьктепло"

про стягнення 747719,22 грн.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1;

відповідача: ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 06.10.2015 р. у справі №903/859/15 позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Державного комунального підприємство "Луцьктепло" про стягнення 747719,22 грн задоволено частково, стягнуто з Держаного комунального підприємства "Луцьктепло" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 184 660,74 грн, в тому числі: 131 566,11 грн інфляційних втрат, 33 623,20 грн 3% річних та 19 471,43 грн пені, а також витрат по судовому збору в сумі 7 198,07 грн, в решті позову було відмовлено.

При прийнятті вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання умов договору купівлі-продажу природного газу від 26.12.2013р. №823/14-БО-2 та додаткових до нього угод позивач протягом січня-грудня 2014р. поставив відповідачу природний газ для використання виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами на загальну суму 40 742 041, 50 грн. Однак, як зясовано в судових засіданнях відповідач не завжди вчасно проводив оплату отриманого газу.

При вирішенні спірних правовідносин, судом першої інстанції було враховано відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України, а також розяснення, наведені у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань".

Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості по відсотках та інфляційних втратах, суд першої інстанції встановив, що правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача: 33 623,20 грн - 3% річних та 131 566,11 грн втрат від інфляційних процесів за весь час прострочення. Також зауважив, що передбачена договором пеня із врахуванням дат проплат та періодів прострочення становить 194 714,32 грн замість заявлених до стягнення 204 578,43 грн.

Стосовно заяви відповідача про зменшення розміру нарахованої до стягнення пені та стягнення 10% від заявленої суми, то суд першої інстанції урахував те, що розрахунки за отриманий газ відповідачем повністю проведені, періоди прострочення платежів є незначними, крім пені за прострочку виконання грошових зобовязань нараховано інфляційні та відсотки річних, що в загальній сумі становить 165 189, 31 грн, які підлягають до стягнення з відповідача і зазначена сума покриває збитки позивача понесені через несвоєчасні розрахунки за газ. При зменшенні суми пені, суд враховує фінансовий стан ДКП Луцьктепло, який характеризується збитками у 2014р. в сумі 37 656 тис. грн.

З огляду на майновий стан сторні, особливий статус відповідача, відсутність доказів щодо спричинення збитків компанії відповідним простроченням чи настання негативних наслідків, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені та стягнути її в сумі 19 471, 32 грн, що становить 10% від заявленої суми.

Ураховуючи встановлені обставини у даній справі та положення діючого законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 131 566, 11 грн інфляційних втрат, 33 623,20 грн 3% річних та 19 471, 43 грн пені.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Волинської області від 06.10.2015 р. у справі №903/859/15 скасувати в частині відмови у стягненні пені - 175 243 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача пеню у зазначеному розмірі.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує, зокрема, на таке:

- господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення неустойки повинен був обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, причини неналежного виконання або невиконання зобовязання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення. Ураховуючи положення ст. 42 Господарського кодексу України, при здійсненні підприємницької діяльності відповідач повинен самостійно нести всі ризики як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобовязань, та є таким, що погодився з умовами щодо порядку і строків виконання грошових зобовязань, а також погодився з умовами договору щодо відповідальності за порушення грошових зобовязань;

- відповідно до ст. 617 ЦК України, відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобовязань. Ст. 218 ГК України зазначає, що єдиною підставою звільнення від господарсько-правової відповідальності є дія непереборної сили, тобто надзвичайні та невідворотні обставини, що унеможливили належне виконання зобовязання. Не є підставами, зокрема, порушення зобовязань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобовязання товарів, відсутність у боржника потрібних коштів;

- в звязку з тим, що відповідач прострочив виконання грошового зобовязання, чим порушив умови Договору, Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» правомірно нарахувала пеню та штраф;

- Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом. Тобто, Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» як підприємство державного сектору економіки є обєктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави. За спірним договором постачався імпортований природний газ, який Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» закуповує за зовнішньоекономічними контрактами, якими встановлені чіткі строки розрахунків за поставлений газ, а також жорсткі санкції за порушення цих строків, аж до припинення постачання природного газу на територію України, що майже і сталося 01 січня 2006 року та відбулося 01 січня 2009 року та 16 червня 2014 року;

- бюджетом України та фінансовим планом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», який затверджений Кабінетом Міністрів України, не передбачені фінансові можливості для кредитування споживачів природного газу. Внаслідок недоотримання та несвоєчасного проведення розрахунків за спожитий природний газ позивач змушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками, що складають 20-24% річних. Єдиним джерелом часткової компенсації понесених Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» втрат є стягнення з боржників пені у розмірі передбаченої умовами Договорів. У відповідності до звіту про фінансові результати за 2014 року за невиконання зобовязань контрагентами, в даному випадку таких як підприємство відповідача, чистий збиток компанії складає більше 85 мільярдів гривень. Загальна сума заявлених пені, 3% річних та інфляційних не компенсує повністю збитків від сплати відсотків за комерційними кредитами;

- як закупівля, так і постачання природного газу споживачам ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» відбувається за цінами, що встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. Позивач жодним чином не має можливості змінити встановлені тарифи;

- позивач є гарантованим постачальником та не може відмовитись від постачання природного газу споживачам, а отже законодавчо зобовязаний надавати споживачам природний газ, незалежно від свого фінансового становища, наявності чи відсутності заборгованості контрагентів. Водночас, у свою чергу несе обовязок щодо своєчасного розрахунку з газодобувними підприємствами за договорами. Несвоєчасність розрахунків за поставлений природний газ споживачів, як наслідок - нестача коштів, тягне за собою заборгованість перед газодобувними підприємствами відповідно до договорів, які передбачають жорсткі санкції за прострочення оплат;

- у постановах, долучених до апеляційної скарги, Вищий господарський суд України в постановах, зазначених в апеляційній скарзі, дійшов висновку, що не зазначення судами першої та другої інстанцій обґрунтованих доказів, на підставі яких прийнято рішення про зменшення розміру стягуваної суми неустойки, є порушенням вимог процесуального та матеріального права. Крім того, застосування п. 3 ст. 83 ГПК України передбачає принаймні дослідження усіх істотних обставин справи та дійсних належних доказів наявності виняткових обставин.

З огляду на викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, позивач (скаржник) вважає, що судом першої інстанції було зменшено розмір пені на 90 % за відсутності на те визначених законом підстав, у звязку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині слід скасувати та прийняти нове, яким задоволити позов стосовно позовних вимог про стягнення пені в повному обсязі.

Від відповідача - Державного комунального підприємство "Луцьктепло" надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, відповідно до якого просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

В обгрунтування своєї правової позиції, відповідач вказує на те, що системний аналіз норм чинного законодавства вбачається, що як необхідність використання права на зменшення розміру фінансових санкцій, так і розмір їх зменшення закон відносить на розсуд суду.

При цьому, судом першої інстанції, вирішуючи питання про зменшення розміру нарахованої пені до 10% по даній справі було прийнято до уваги наступні обставини:

- ступінь виконання боржником зобовязання (розрахунки за отриманий газ відповідачем повністю проведені задовго до подання позову);

- наслідки порушення зобов'язання, невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам (порушення зобовязання не потягнуло за собою значних збитків для позивача. Останній не довів належними та допустимими доказами наявність причинно-наслідкового звязку між несвоєчасним виконанням грошового зобовязання відповідачем та виникненням значних збитків (фінансових втрат) позивача, крім тих, які зумовлені знеціненням національної валюти внаслідок інфляційних процесів у державі; крім суми пені, за несвоєчасне виконання грошового зобовязання з відповідача стягнуто в користь позивача інфляційні збитки в сумі 131 566,11 грн та 3% річних в сумі 33 623,20 грн і зазначена сума покриває збитки позивача, понесені через несвоєчасні розрахунки за газ; періоди прострочення виконання зобовязання є незначними (не більше двох місяців, в більшості випадків терміни прострочення не перевищували 30 днів));

- майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні (важке фінансове становище відповідача, яке характеризується значними збитками, що підтверджується наданою місцевому господарському суду копією балансу (звіту про фінансовий стан) за 2014 рік; позивач не надав суду першої інстанції належних доказів на підтвердження свого важкого фінансового становища).

За таких обставин, процесуальний опонент скаржника стверджує, що місцевий господарський суд, дослідивши надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про існування вищевказаних обставин, що мають істотне значення для справи і з якими закон повязує можливість зменшення розміру штрафних санкцій. Рішення суду є достатньо мотивованим. Наведені вище обставини відображені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Твердження скаржника про те, що суд має право зменшувати розмір неустойки лише у випадках невиконання або неналежного виконання зобовязання з вини обох сторін, або якщо кредитор умисно чи з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, є некоректними, оскільки наявність зазначених обставин є умовою для застосування зовсім інших норм матеріального права, а не тих які застосовувались судами при прийнятті оскаржених рішень, а саме ст. 616 ЦК України та ст. 219 ГК України.

В той же час, як зазначає відповідач, є поширеною судова практика, за якою в подібних спорах Вищий господарський суд України визнавав обґрунтованим зменшення господарськими судами розміру нарахованої пені до 10% і навіть до 1%. При цьому, береться до уваги співрозмірність нарахованих штрафних санкцій наслідкам невиконання зобовязання, майновий стан боржника, наявність обєктивних причин несвоєчасного виконання рішення, тощо.

На підтвердження наведеного, посилається, зокрема, на постанову ВГСУ від 21.01.2015р. усправі № 903/682/14 за позовом ПАТ «НАК «Нафтогаз України» до ДКП «Луцьктепло» про стягнення суми, якою відмовлено у задоволення касаційної скарги ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та залишено без змін рішення місцевого господарського суду та постанову Рівненського апеляційного господарського суду по справі про зменшення розміру пені до 10% від нарахованої суми. При цьому, Вищий господарський суд України зазначив, що: надавши належну правову оцінку усім наявним в матеріалах справи документам та доводам сторін, взявши до уваги їх майновий стан, особливий статус відповідача (забезпечує теплопостачанням населення), відсутність доказів щодо спричинення збитків компанії відповідним простроченням чи настання негативних наслідків, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правомірно зменшив пеню до 20 446,18 грн.

30 листопада 2015 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі. Додатково пояснив, що зменшення штрафних санкцій призводить до несвоєчасного проведення розрахунків за поставлений газ. Окірм того, зменшення пені на 90 % зумовить складне фінансове становище позивача. З огляду на вказане, просить суд рішення господарського суду Волинської області від 06.10.2015 р. у справі №903/859/15 скасувати в частині зменшення розміру пені, а в решті рішення залишити без мін.

Представник відповідача - Державного комунального підприємство "Луцьктепло" в судовому засіданні заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржене рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. Зауважив, що втрати, які поніс позивач, внаслідок невчасного проведення розрахунку, є компенсованими за рахунок стягнення інфляційний, 3 % річних та 10 % пені. Тому позивач не зазнав значних збитків. Окрім того, проведення розрахунку відповідача з позивачем не перевищує 30 днів. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи, 26.12.2013р. ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Державним комунальним підприємством "Луцьктепло" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 823/14-БО-2, за умовами п.1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець - прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2. Договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями, та іншими споживачами.

Пунктом 3.3. Договору визначено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

У п. 3.4. Договору сторони погодили, що акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Пунктом 6.1. Договору визначено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У пункті 7.2. Договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він зобовязується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

За умовами пункту 9.3. Договору сторони узгодили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (пять) років.

Згідно з п. 11.1. Договору цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині поставки газу до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

На виконання умов договору купівлі-продажу природного газу від 26.12.2013р. №823/14-БО-2 та додаткових до нього угод позивач протягом січня-грудня 2014р. поставив відповідачу природний газ для використання виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами на загальну суму 40 742 041, 50 грн.

Наведений факт стверджується щомісячними актами приймання-передачі, підписаними сторонами (а.с. 30-41).

У судових засіданнях суду першої інстанції та як стверджується протоколами судових засідань від 14.09.2015р. та від 06.10.2015р. у даній справі, представник відповідача не заперечує, що не завжди вчасно проводив оплату отриманого газу, чим фактично порушував взяті на себе за Договором зобовязання.

ПАТ "НАК"Нафтогаз України" просить стягнути з ДКП"Луцьктепло" 747 719,22 грн, в тому числі: 507 808,29 грн інфляційних втрат, 35 332,50 грн 3% річних та 204 578,43 грн пені.

Згідно контррозрахунків відповідача інфляційні втрати становлять 131 566,11 грн, 3% річних 33 623,20 грн, пеня 194 714,32 грн.

Аналізуючи встановлені обставини у даній справі та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції враховує наступні норми чинного законодавства.

Згідно статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт прострочення виконання зобовязання відповідачем.

Так, відповідно до частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання згідно договору було виконано несвоєчасно.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційний втрат, заявлена на підставі статті 625 ЦК України, відповідає вимогам законодавства.

Відповідно, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України є обґрунтованим.

Відповідно до пунктів 3.1, 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 р. інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З урахуванням того факту, що в даному випадку має місце прострочення виконання відповідачем договірного зобовязання, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про правомірність позовних вимог в частині стягнення інфляційних та відсотків річних за визначені позивачем періоди прострочення.

При цьому, перевіривши відповідні розрахунки, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо їх правильності, відповідності фактичним обставинам, умовам договору та нормам чинного законодавства в частині стягнення з відповідача 3% річних на суму 33623,20 грн та втрат від інфляційних процесів за весь час прострочення на суму 131566,11 грн.

Крім того, правильність рішення господарського суду першої інстанції в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зазначених сумах позивачем (скаржником) в апеляційному порядку не оскаржується.

За наведених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних на суму 33 623, 20 грн та втрат від інфляційних процесів за весь час прострочення на суму 131 566, 11 грн як таким, що узгоджується із нормами діючого законодавства та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Зясовуючи питання про наявність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 204 578, 43 грн, то колегія суддів з урахуванням проведеної перевірки розрахунку пені погоджується із висновком суду першої інстанції, що правильним є нарахування пені в сумі 194 714,32 грн, при цьому зважає на таке.

Статтями 193, 199 ГК України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Заходи відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій передбачено ч. 1 ст. 546 ЦК України.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У пункті 7.2. Договору сторони обумовили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього Договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Згідно з п. 3 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру нарахованої пені до 10%.

Для визначення відсотка ставки, в межах якої господарський суд уповноважений зменшити розмір пені, заявленої позивачем до стягнення, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 2 ст. 233 ГК України передбачено, що якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з врахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з п.3.17.4 Постанови Пленум Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Разом з тим, вказана процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв`язку з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки, а саме частиною 3 ст. 551 ЦК України і ст. 233 ГК України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв`язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав, їх розмір не може бути зменшено судом.

Належить зазначити, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, зазначене питання вирішується господарським судом за власним переконанням.

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України та ч.ч.1-2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З матеріалів справи, колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що основна заборгованість міського комунального підприємства "Луцьктепло" перед ПАТ "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України" була погашена в повному обсязі та ще до звернення позивача з позовом до суду, що свідчить про виконання зобов`язання по оплаті отриманого газу відповідачем в добровільному порядку. Окрім того, періоди прострочення платежів є незначними, крім пені за прострочку виконання грошових зобовязань нараховано інфляційні та відсотки річних, що в загальній сумі становить 165 189,31 грн, та які підлягають до стягнення з відповідача. За таких умов, збитки позивача, понесені через несвоєчасні розрахунки за газ, не є співрозмірними із сумою пені, яка заявлена до стягнення.

Також варто відзначити, що населення, яке є кінцевим споживачем природного газу, невчасно та не в повному об'ємі сплачує відповідачу за газ грошові кошти, у зв'язку із чим відповідач неспроможний вчасно розрахуватись з позивачем за отриманий природний газ в порядку і строки, передбачені договором.

При цьому, зі змісту наведених вище норм права вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

У постанові Вищого господарського суду України від 21.01.2015р. у справі №903/682/14 наведено правову позицію, згідно якої взявши до уваги майновий стан сторін, особливий статус відповідача (забезпечує газопостачанням населення), відсутність доказів щодо спричинення збитків компанії відповідним простроченням чи настання негативних наслідків, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правомірно зменшив пеню до 20 446,18 грн.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з тим, що в даному випадку, зменшивши розмір пені до 10 % від заявленої позивачем суми, судом першої інстанції було дотримано баланс інтересів сторін та правомірно зменшено розмір неустойки у вказаному розмірі.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

При цьому, доводи скаржника про необґрунтоване зменшення судом першої інстанції розміру пені, що підлягає стягненню за порушення строків оплати за природний газ є такими, що не можуть бути прийнятті до уваги колегією суддів, оскільки судом першої інстанції, при вирішенні даного питання було досліджено ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні та інші фактори, які вплинули на можливість своєчасної оплати відповідачем вартості поставленого природного газу.

В той же час, посилання скаржника на постанови Вищого господарського суду України в аналогічних справах за 2013 - 2014 роки, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки зі змісту п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 вбачається, що питання про зменшення неустойки (штрафу, пені) вирішується господарським судом в кожному окремому випадку з врахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, що також підтверджується практикою Вищого господарського суду України за 2014 рік, зокрема, постановами у справі №23/5014/1705/2012 від 8 травня 2014 року, у справі № 918/1330/13 від 5 лютого 2014 року, у справі №903/782/13 від 12.02.2014р.

Отже, враховуючи наведене вище, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що висновок суду першої інстанції щодо зменшення розміру пені до 10 % від заявленої позивачем до стягнення суми є належним чином обгрунтованим.

Суд апеляційної інстанції вважає, що під час розгляду справи №903/859/15 фактичні її обставини встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і обєктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у звязку з чим підстави для скасування оскарженого рішення відсутні, а тому останнє слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України"- без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Волинської області 06.10.2015 р. у справі №903/859/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України" - без задоволення.

2. Справу №903/859/15 повернути в господарський суд Волинської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Маціщук А.В.