Ухвала суду № 53975345, 09.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2015 року м. Київ К/800/9458/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15.03.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014

у справі №2а-1274/11/1270

за позовом Публічного акціонерного товариства «Стахановський вагонобудівний завод»

до 1. Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів;

2. Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області

про визнання бездіяльності протиправною, стягнення бюджетного відшкодування податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 15.03.2011 позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську щодо ненадання органу державного казначейства висновку про відшкодування позивачу податку на додану вартість за жовтень 2010 року в сумі 31244632 грн.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014 у зв'язку з прийняттям часткової відмови від позову постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15.03.2011 в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську щодо ненадання органу державного казначейства висновку про відшкодування позивачу податку на додану вартість за жовтень 2010 року в сумі 13115352 грн. визнано нечинною та закрито провадження у справі в цій частині. У решті постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15.03.2011 залишено без змін.

СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п.п. 1.3, 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ст. 129 Конституції України, ч. 1 ст. 71, ст.ст. 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Позивачем подано податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2010 року, в якій задекларовано до бюджетного відшкодування податок на додану вартість в сумі 31244632 грн. До податкової декларації додано заяву про бюджетне відшкодування та розрахунок.

За результатами виїзної позапланової документальної перевірки з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень та жовтень 2010 року СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську складено довідку від 29.12.2010 № 1584/08-3/00210890, якою:

підтверджено заявлене бюджетне відшкодування за жовтень 2010 року в сумі 2102478 грн.;

не підтверджено заявлене бюджетне відшкодування за вересень 2010 року в сумі 11205591 грн. та за жовтень 2010 року в сумі 29142154 грн. через неможливість проведення зустрічних звірок по постачальникам позивача.

Довідкою відповідача частково підтверджено відшкодування позивачу податку на додану вартість в сумі 13115352 грн. та сформовано висновок від 29.05.2012 № 43 на бюджетне відшкодування.

Залишок невідшкодованої суми подану на додану вартість за жовтень 2010 року склав 18129280 грн.

Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що податковий орган як орган владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість та правомірністю бюджетного відшкодування, зобов'язаний був діяти у спосіб, передбачений законом. Відповідно, суди правильно застосували Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 №168/97-ВР, зокрема п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), який зобов'язує податковий орган у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Позиція податкового органу полягає у тому, що у позивача відсутнє право на відшкодування з бюджету податку на додану вартість внаслідок не підтвердження факту сплати контрагентами позивача податку на додану вартість.

Суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо помилковості такої позиції податкового органу, оскільки останній не враховує, що за умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), відсутністю з боку платника порушення вимог п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 при формуванні податкового кредиту, порушення вимог п.п. 7.7.1-7.7.3 п. 7.7 ст. 7 при обчисленні від'ємного значення та заявленні його до бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на бюджетне відшкодування.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що податковим органом було складено податкове повідомлення-рішення від 21.03.2011 № 0001038013/0 про зменшення позивачеві бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 283636179 грн., однак це податкове повідомлення-рішення визнано недійсним та скасовано постановою Луганського окружного адміністративного суду від 26.04.2011 у адміністративній справі № 2а-2486/11/1270, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011. Вказані судові рішення, своєю чергою, залишені без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.12.2013. Цими судовими рішеннями встановлено обставини щодо правомірності заявлення позивачем до бюджетного відшкодування за жовтень 2010 року податку на додану вартість в сумі 31244632 грн.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд касаційної інстанції також виходить з того, що Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування залежно від проведення перевірки щодо підтвердження факту сплати податку на додану вартість постачальниками товару (робіт, послуг).

Така позиція підтверджена також Верховним Судом України. Зокрема у постанові від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у подібних правовідносинах Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит залежно від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Відповідно до ч. 1 ст. 2442 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Враховуючи викладене, підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15.03.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун