Ухвала суду № 53975302, 25.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2015 року м. Київ К/800/52415/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «Енергоринок» на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 рокуу справі№ 2а-10051/11/2670 за позовомДержавного підприємства «Енергоринок»доСпеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податківпровизнання недійсним рішення,

в с т а н о в и в :

Державне підприємство «Енергоринок» (далі - ДП «Енергоринок») звернулось в суд з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі - СДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 4 липня 2011 року №0000674110.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2011 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 4 липня 2011 року № 0000674110 про нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 14 021,00 грн., та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3 505,00 грн., в частині донарахування суми грошового зобов'язання 13 996,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 3 442,5 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року апеляційну скаргу СДПІ задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2011 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ДП «Енергоринок» відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена планова виїзна перевірка ДП «Енергоринок» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 31 грудня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої складено акт перевірки від 16 червня 2011 року № 429/41-10/21515381 (далі - акт перевірки), згідно з яким позивачем порушено, зокрема, вимоги підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у зв'язку із заниженням податку на додану вартість на 14 021,00 грн. та завищення від'ємного значення на 1 658,00 грн.

Підставою для висновків, викладених в акті перевірки, про наявність порушень податкового законодавства позивачем, був встановлений в ході перевірки факт безпідставного відображення ДП «Енергорнок» у податковому обліку вартості послуг проживання у готелях «Шахтар» та «Дніпро», оскільки надання вказаних послуг не підтверджено відповідними первинними та обліковими документами.

На підставі зазначеного вище акта перевірки СДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення від 4 липня 2011 року № 0000674110, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 17 526, 00 грн., в тому числі: основний платіж - 14 021,00 грн., та штрафні (фінансові) санкції - 3 505,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, виходив із того, що оскільки витрати по наданню послуг проживання в готелях підтверджені касовими чеками, а на час надання послуг контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість, нарахування суми основного зобов'язання у розмірі 13 996,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3 442,5 грн. на підставі податкового повідомлення-рішення від платника від 4 липня 2011 року №0000674110 не ґрунтуються на положення чинного законодавства.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для формування позивачем податкового кредиту у період, що перевірявся, на підставі касових чеків, виданих ТОВ «Атлант» та ВАТ «Готель Дніпро», оскільки надання послуг проживання у готелях не підтверджено належними доказами.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Згідно з пунктом 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 наведеного Закону ).

Отже, господарська операція являє собою дію або подію, яка веде до змін у фінансовому стані підприємства.

Порядок формування податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин визначався положеннями Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 наведеної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Так, за змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статі 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної також є, зокрема: касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг), загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку на додану вартість).

Аналіз значених норм права дає підстави дійти висновку, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару.

Як вставлено судами попередніх інстанцій та свідчать матеріали справи, з метою документального підтвердження надання послуг проживання у готелях працівників позивачем надано лише касові чеки. Жодних інших доказів, як то документів про відрядження працівників, документів, що підтверджують наявність господарської мети придбання таких послуг, позивачем під час судового розгляду не надано.

Разом з тим, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат по сплаті податку на додану вартість первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму податку на додану вартість при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді обставини допущення порушень платником податків як підстави для нарахування податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Разом з тим, відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до принципу змагальності кожна зі сторін повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

З огляду на те, що позивачем під час розгляду справи не надано доказів, які б в сукупності підтвердили надання послуг проживання у готелях працівників, як і не надано пояснень щодо неможливості надання таких доказів, а відповідачем доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд апеляційної інстанції дійшов юридично правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Енергоринок» відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак