Ухвала суду № 53972344, 24.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2015 року м. Київ К/800/24063/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Іваненко Я.Л., Ліпського Д.В., Мойсюка М.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Державного підприємства «Антрацит» до Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області про скасування рішення про стягнення недоїмки зі сплати єдиного внеску, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року, -

у с т а н о в и л а :

У листопаді 2013 року Державне підприємство «Антрацит» (далі - ДП «Антрацит») звернулося з позовом, у якому просило скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області (далі - УПФ) № 987 від 13 травня 2013 року про застосування штрафних санкцій в розмірі 5958,70 грн. та нарахування пені в розмірі 1554,74 грн. за несвоєчасну сплату єдиного внеску за період з 28 лютого 2013 року до 3 квітня 2013 року (далі - спірне рішення; спірні санкції).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що спірні санкції застосовано за несвоєчасну сплату єдиного внеску за січень 2013 року в сумі 59587,05 грн., який ДП «Антрацит» 28 лютого 2013 року вчасно сплатило у повному обсязі. Тому посилаючись на вимоги частини 8 статті 9 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) позивач вважає спірне рішення про застосування санкцій незаконним і таким, що порушує його законні права та інтереси.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року позовні вимоги задоволено.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить їх рішення скасувати та відмовити в позові.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.

Як правильно встановлено судами та вбачається з матеріалів справи ДП «Антрацит» перебуває на обліку УПФ як платник єдиного внеску. Ухвалою Господарського суду Луганської області від 9 січня 2013 року порушено провадження у справі про банкрутство ДП «Антрацит» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Згідно рішення УПФ № 987 від 13 травня 2013 року, яке є предметом спору сторін, спірні санкції у вигляді 5958,70 грн. штрафу та 1554,74 грн. пені виникли внаслідок несвоєчасної сплати позивачем єдиного внеску за січень 2013 року в розмірі 59587,05 грн.

При цьому, згідно тверджень відповідача, сплата даного внеску відбулась 14 березня 2013 року, про що останній наводить відповідні розрахунки у спірному рішенні (зворотній бік сторінки).

Разом з цим, згідно картки особового рахунку платника єдиного внеску ДП «Антрацит» у період розрахунку з 1 січня по 31 березня 2013 року, сума в розмірі 59587,05 грн. несплаченого єдиного внеску, з якого утворились спірні штрафні санкції, сплачена станом на 28 лютого 2013 року у повному обсязі з переплатою у 3751,42 грн. Такі дані також підтверджені платіжними дорученнями №№ 88,93,94 від 14 лютого 2013 року та №№117, 118 від 28 лютого 2013 року на загальну суму 63338, 49 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що заборгованості зі сплати єдиного внеску за січень 2013 року ДП «Антрацит» сплатило вчасно у повному обсязі, а тому застосування спірних санкції УПФ за несвоєчасну сплати такого, є неправомірним.

Так, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом №2464-VI, за приписами пункту 1 частини 2 статті 6 якого платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця (частина 8 статті 9 Закону № 2464-VI).

У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу) (частини 11-12 Закону № 2464-VI).

За приписами частини 6 статті 25 Закону № 2464-VI за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Отже, в силу імперативності наведених норм закону, сплата з єдиного внеску здійснюється платниками в безумовному порядку, незалежно від його фінансового стану, а у разі наявності недоїмки, в подальшому сплачені суми єдиного внеску в першу чергу зараховуються у порядку календарної черговості її виникнення.

Згідно вимог абзацу 24 статті 1 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-ХІІ; в редакції спірного періоду), мораторій на задоволення вимог кредиторів це - зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;

не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) (частина 4 статті 12 Закону № 2343-ХІІ).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

Водночас, дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Відповідно до вимог абзаців 1, 3 частини 1, частин 2, 3 статті 14 Закону № 2343-ХІІ конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Копії зазначених заяв та доданих до них документів кредитори надсилають боржнику та розпоряднику майна. Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Боржник разом з розпорядником майна за наслідками розгляду зазначених вимог повністю або частково визнає їх або відхиляє, з обґрунтуванням підстав відхилення, про що розпорядник майна повідомляє письмово заявників і господарський суд. Рішення боржника про невизнання вимог може бути оскаржене до господарського суду, що порушив провадження у справі про банкрутство.

З нормативного підходу до розуміння зазначених норм права випливає, що критерієм поділу кредиторів на конкурсних та поточних є час виникнення вимоги щодо грошового зобов'язання боржника відносно рішення господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство. Якщо вимоги до боржника виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та їх вимога не забезпечена заставою майна боржника, такий кредитор набуває статусу конкурсного, якщо після - поточного. При цьому положення Закону № 2343-ХІІ не містять умов (підстав), за яких вид кредитора може змінитися залежно від певних обставин, зокрема за наявності адміністративного судового провадження, розпочатого боржником раніше - ще до порушення провадження у справі про банкрутство за заявою іншого (ініціюючого) кредитора, яке на час порушення справи про банкрутство тривало або було завершено, але судове рішення щодо вимог кредитора не набрало законної сили.

Оспорення боржником в окремому судовому провадженні вимоги кредитора, зокрема заборгованості зі сплати штрафних санкцій та нарахованої пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків, до порушення провадження у справі про банкрутство за заявою іншого (ініціюючого) кредитора (кредиторів), не звільняє кредитора, вимога якого оспорена, від обов'язку подати до господарського суду заяву про визнання і включення вимоги до реєстру вимог кредиторів.

Заявлення вимог конкурсних кредиторів після закінчення строку, встановленого для їх подання або незаявлення їх взагалі, тягне наслідки, передбачені частиною другою статті 14 Закону № 2343-ХІІ.

Вимога сплатити штрафні санкції та нараховану пеню за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків, яка була сформована і надіслана боржнику до порушення провадження у справі про банкрутство, визнається конкурсною і не змінює своєї юридичної природи на поточну незалежно від того, що боржник ще до порушення провадження у справі про його банкрутство за заявою іншого (ініціюючого) кредитора оскаржив її (вимогу) до адміністративного суду, судовий розгляд якої на дату порушення провадження у справі про банкрутство не був завершений ухваленням судового рішення, що набрало законної сили.

При цьому незалежно від того, що УПФ здійснювало погашення заборгованості зі сплати єдиного внеску за попередні періоди, слід враховувати, що недоїмка зі сплати єдиного внеску та штрафні санкції за несвоєчасну сплату такого, мають різну юридичну природу. Зокрема останні є видом забезпечення виконання зобов'язання вчасної сплати єдиного внеску, саме тому у разі якщо такий внесок сплачено у відповідності до законодавства, штрафні санкції не можуть застосовуватись до підприємства.

Тому враховуючи те, що ДП «Антрацит» є гірничим підприємством, строк для сплати внеску за січень 2013 року для останнього закінчувався 28 лютого 2013 року. Саме цією датою позивачем сплачено суму єдиного внеску, а тому нарахування спірних санкції на цю суму є протиправним.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо задоволення позовних вимог, їх рішення відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області відхилити, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

Д.В. Ліпський

М.І. Мойсюк