Ухвала суду № 53972126, 26.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2015 року м. Київ К/800/38911/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

суддівОстровича С.Е. Степашка О.І. Федорова М.О.секретар судового засідання Мартиненко Г. В.

представник позивача Буйвол Д. І.

представник відповідача Борисов І. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Пластик Карта» до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Пластик Карта» (далі - ТОВ «Підприємство «Пластик Карта») звернулось до суду з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - Вишгородська ОДПІ) в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2015 року позовні вимоги ТОВ «Підприємство «Пластик Карта» задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2015 року апеляційну скаргу Вишгородської ОДПІ залишено без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2015 року - залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Вишгородська ОДПІ подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2015 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ «Підприємство «Пластик Карта».

ТОВ «Підприємство «Пластик Карта» подало до суду письмові заперечення на касаційну скаргу Вишгородська ОДПІ.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Вишгородською ОДПІ у період з 10 вересня 2014 року по 21 жовтня 2014 року проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року. За результатами перевірки складено акт №2254/10-08-22-01/30049820 від 28 жовтня 2014 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: пп.14.1.27, 14.1.36, п. 14.1. статті 14, п. 137.1 ст. 137, пп. 138.2, 138.4 ст. 138 підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що виявилося у безпідставному завищенні позивачем валових витрат на суму 9027261,00 грн., та призвело до заниження податку на прибуток на суму 6364890,00 грн., та пп. 185.1 ст. 185, пп. 198.1, 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198, пп. 199.1, 199.2 ст. 199 та п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, що виявилося у завищенні податкового кредиту по податку на додану вартість на суму 1789170,00 грн. за період з травня по серпень 2012 року і з лютого по грудень 2013 року та призвело до донарахування позивачеві податку на додану вартість у розмірі 1675070,00 грн. і завищенні суми податку, яка підлягає бюджетному відшкодуванню за квітень 2012 року у розмірі 114100,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки Вишгородською ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення:

№0003942201 від 18 листопада 2014 року, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем "податок на прибуток" у розмірі 7956113,00 грн. (за основним платежем - 6364890,00 грн. та за штрафними санкціями - 1591223,00 грн.);

№0003962201 від 18 листопада 2014 року, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 2512609,00 грн. (за основним платежем - 1675070,00 грн. та за штрафними санкціями - 837539,00 грн.);

№0003952201 від 18 листопада 2014 року, за яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2012 року на суму 114100,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом 2011-2013 років позивачем було укладено ряд договорів із ТОВ "Компанія Т СВ" та фізичними особами-підприємцями: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, СПД-ФО ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19. Факт здійснення господарських операцій підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, спричинили реальні зміни у майновому стані сторін, є економічно виправданими та відповідають основним видам господарської діяльності позивача. Крім того, податковим органом не надано жодного судового рішення щодо визнання нікчемними (недійсними) укладених між позивачем та зазначеними вище контрагентами угод.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 ст. 9 Закону Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачені вимоги до первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Підприємство «Пластик Карта» підтверджено здійснення господарських операцій відповідними податковими накладними та іншими документами що за своєю формою та змістом відповідають ст. 201 ПК України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та містять всі обов'язкові реквізити.

Крім того, невиконання контрагентами платника своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету має негативні наслідки лише щодо цієї особи і платник податку не може бути позбавлений права на податковий кредит та відшкодування сум податку на додану вартість у разі, якщо він виконав усі вимоги чинного законодавства та має документальні підтвердження розміру податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що твердження податкового органу щодо собівартості персоналізації карт в розмірі 0,01 грн., є необгрутнованими, оскільки такі висновки перевіряючих щодо завищення позивачем собівартості продукції замовленої у контрагентів, зроблені без врахування будь-яких первинних документів, відповідачем не наведено жодних нормативно-правових обґрунтувань та розрахунків з приводу вищевказаного порушення, як і не вказано конкретних норм податкового законодавства, що порушені позивачем у даному випадку, а отже висновки відповідача є суб'єктивним припущенням перевіряючих, оскільки зроблені без дослідження належних документів, які необхідно складати залежно від певного виду господарської операції.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про те, що позивач підтвердив доводи про реальність господарських операцій вказаними вище документами, тому не визнання податковим органом права на податковий кредит та твердження про завищення валових витрат є безпідставними.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення, постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко М.О. Федоров