Ухвала суду № 53971736, 24.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" листопада 2015 р. м. Київ К/800/63538/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря: Іванова Д.О.

представників:

позивача: Іваненко В.Л.

відповідача: Вершиніна К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія перспективного розвитку»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 року

у справі № 826/10587/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія перспективного розвитку»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення, скасування податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія перспективного розвитку» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Компанія перспективного розвитку») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення, скасування податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.09.2014 року адміністративний позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.09.2014 року. Прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позову.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В запереченні на касаційну скаргу ДПІ посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ТОВ «Компанія перспективного розвитку» залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено камеральну перевірку TOB «Компанія перспективного розвитку» щодо податкової звітності з податку на додану вартість за жовтень 2013 року, за результатами складено акт від 05.12.2013 року № 232/15-01-61/338770383.

В акті перевірки зокрема зазначено порушення позивачем пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), підпунктів 4.6.4, 4.6.5 пункту 4.6 розділу V, підпункту 14.2 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 року № 1492, внаслідок чого завищено суму бюджетного відшкодування в частині декларування бюджетного відшкодування на суму 1 670 872,00 грн. за жовтень 2013 року.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.12.2013 року № 000032150122, яким TOB «Компанія перспективного розвитку» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2013 року в сумі 1 670 872,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 417 718,00 грн.

Таким чином, станом на 13.06.2014 року у ТОВ «Компанія перспективного розвитку» обліковувався податковий борг з податку на додану вартість в сумі 390 743,50 грн.

З урахуванням викладеного, податковим органом направлено позивачу податкову вимогу від 12.02.2014 року № 264-25 на суму 390 743,50 грн. та прийнято рішення про опис майна у податкову заставу від 13.02.2014 року № 8/26-59-25-01-14, яким вирішено здійснити опис майна, що перебуває у власності позивача.

Колегія суду не може погодитись з висновком суду апеляційної інстанції, вважаючи його передчасним та таким, що винесений з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 200.3 статті 200 ПК України визначено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За змістом пункту 200.4 статті 200 ПК України вбачається, що якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Пунктом 200.6 статті 200 ПК України передбачено, що платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем подано до ДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2013 року, в якій відображено дані податкового обліку, а також TOB «Компанія перспективного розвитку» подано додатки 2 «Довідка про залишок суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (Д2)» та додаток 3 «Розрахунок суми бюджетного відшкодування (Д3)». У вказаному додатку 2 позивачем допущено помилки.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем подано до контролюючого органу уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок у додатку.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що підставою для надсилання позивачу спірної податкової вимоги є несплата штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням від 25.12.2013 року №000032150122, протиправність якого, визнано Окружним адміністративним судом м. Києва.

За змістом частин 4, 5 статті 11 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції переглядаючи рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.09.2014 року, не надав оцінку зазначеним обставинам справи, не вказав у чому, відповідно до вимог статей 202, 206 КАС України полягає незаконність чи необґрунтованість цього рішення.

Отже, колегія суду приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції не розглянув належним чином докази, що містяться в матеріалах справи, не надав належну оцінку обставинам справи та не врахував вимоги статей 202, 206 КАС України.

Викладене свідчить про порушення судом вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною 2 статті 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що на підставі частини 2 статті 227 КАС України ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, як така, що прийнята з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, дослідити на підставі належних доказів питання спірних операцій, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до вказаних правовідносин, та прийняти обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до вищевикладеного, касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія перспективного розвитку» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак Ю.І. Цвіркун