Ухвала суду № 53971326, 18.11.2015, Вищий адміністративний суд України

Дата ухвалення
18.11.2015
Номер справи
826/9670/13-а
Номер документу
53971326
Форма судочинства
Адміністративне
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2015 року м. Київ К/800/16278/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Інспекція)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2014

у справі № 826/9670/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтерстарч Україна" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 12.03.2013 № 0000422250, згідно з яким Товариству визначено суму завищення від'ємного значення ПДВ у загальному розмірі 671 518 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2013 у позові відмовлено з посиланням на фіктивний характер правочинів, укладених позивачем та задекларованими контрагентами, а також на відсутність підтвердженого належними первинними документами факту сплати постачальниками ПДВ до бюджету.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2014 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено. У прийнятті цієї постанови суд виходив з того, що реальність виконання операцій з придбання сільськогосподарської продукції із залученням комісіонера - товариства з обмеженою відповідальністю «Ферріт Д» - підтверджується документально, а викладені в актах зустрічних перевірок обставини не спростовують реальних фактів господарської діяльності, засвідчених первинними документами.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків апеляційного суду, покладених в основу прийняття рішень та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято Інспекцією за наслідками проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питання правильності формування податку на прибуток в рамках експортних операцій за період з 01.08.2012 по 31.09.2012 та з питання правильності формування ПДВ за період з 01.09.2011 по 30.11.2012, оформленої актом від 25.01.2013 № 307/22-522-37847777.

Під час перевірки Інспекцією зроблено висновок про фіктивний характер правовідносин позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «Ферріт Д», товариством з обмеженою відповідальністю «Інтербізнесконсалтінг» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Інвест Плюс», що виключає правомірність формування платником податкового кредиту за операціями з цими контрагентами.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналізовані законодавчі положення пов'язують податкові наслідки у вигляді права платника на податковий кредит з реальним виконанням господарської операції та з наявністю первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі її виконання.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні даного позову, суд першої інстанції визнав належним підтвердженням доводів Інспекції про безтоварний характер спірних операцій обставини, установлені в ході проведення зустрічних перевірок (звірок) названих постачальників, а саме - їх відсутність за місцезнаходженням, неможливість виконати спірні поставки в силу браку майна, основних фондів та трудових ресурсів, які є об'єктивно необхідними для досягнення результатів господарської діяльності.

Втім перелічені обставини є лише зовнішніми ознаками безтоварності господарської операції та самі по собі є недостатніми для висновку про недобросовісність податкової вигоди платника податків - покупця. Адже така недобросовісність виникає не в силу наявності ознак номінального суб'єкта господарювання у діяльності контрагента, а у разі впливу цих ознак на умови та/або економічні результати господарської операції та діяльність учасників господарського обороту. А тому необґрунтованість податкової вигоди характеризується відсутністю у господарської операції самостійної ділової мети, фіктивністю господарської операції, її обліком не у відповідності з дійсним економічним змістом, обізнаністю платника про невиконання його контрагентом податкових обов'язків тощо.

Наведене у світлі обставин даної справи вимагало перевірку фактичних взаємовідносин платника із заявленими контрагентами, дослідження дійсного руху активів у процесі виконання задекларованих операцій та наявність фактичних змін майнового стану учасників розглядуваних операцій.

Втім судом першої інстанції взагалі не досліджувався зміст господарських операцій, за якими Інспекція не визнала право платника на податковий кредит, та порядок їх відображення у податковому обліку платника. Фактично суд послався на обставини, установлені відносно названих контрагентів в актах про зустрічні перевірки (неможливість проведення зустрічних звірок), складених контролюючими органами. І хоча податковий орган вправі посилатися на акти, складені іншими суб'єктами владних повноважень у межах їх компетенції, на обґрунтування своєї позиції по справі, втім такі акти, маючи процесуальну силу доказів у розумінні частини першої статті 69 КАС, повинні оцінюватися судом у сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами зі справи за правилами статті 86 КАС.

У даному разі зі змісту постанови суду першої інстанції з даної справи не вбачається мотивів, з яких суд відхилив як докази подані платником первинні документи на підтвердження товарності спірних операцій, надавши перевагу актам зустрічних перевірок (звірок) контрагентів платника.

Апеляційний суд, скасовуючи зазначену постанову суду першої інстанції, встановив, що правовідносини позивача та товариства з обмеженою відповідальністю «Ферріт Д» засновувалися на договорах комісії від 24.09.2013 № ИС-34, № ИС-35, у рамках виконання яких названий контрагент (комісіонер) зобов'язався вчинити правочини з придбання сільськогосподарської продукції від свого імені та за рахунок комітента (позивача у справі).У рамках виконання своїх договірних зобов'язань ТОВ «Ферріт Д» уклав договір купівлі-продажу від 24.09.2012 № 39 та договір купівлі-продажу від 24.09.2012 № 2419 із сільськогосподарськими товаровиробниками - публічним акціонерним товариством «Іскра» та з приватним підприємством «Великобагачанський комбікормовий завод», відповідно.

Фактичне виконання поставок позивачеві у рамках розглядуваних правовідносин засвідчено заявками позивача на придбання товару, протоколом узгодження вартості послуг комісіонера, звітами комісіонера, товарно-транспортними накладними про транспортування продукції у процесі її доставки, податковими накладними, платіжними дорученнями про оплату позивачем придбаного товару в безготівковому порядку.

Втім вказані первинні документи безпідставно були проігноровані Інспекцію при оцінці податкових наслідків розглядуваних операцій.

Доводи Інспекції про відсутність у платника доказів сертифікації сільськогосподарської продукції не є свідченням безтоварності розглядуваних операцій. Адже сертифікаційні документи на товар, які не містять відомостей про учасників та умови господарської операції з поставки, не можуть слугувати підтвердженням або спростуванням реальності господарської операції; сертифікати якості не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку, що фіксують рух активів. А тому їх відсутність не має вирішального значення для встановлення переміщення активів у процесі виконання поставок.

Оцінюючи правовідносини позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Інвест Плюс» у рамках виконання договору перевезення від 01.04.2014 № 2, апеляційний суд встановив, що фактичне здійснення операцій засвідчено товарно-транспортними накладними, актами здачі-приймання виконаних послуг, що містять необхідні для цілей оподаткування відомості про вантаж, місце його відвантаження та розвантаження, маршрут перевезення тощо.

За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого і неспростовуваного доводами касаційної скарги висновку про недоведеність податковим органом недобросовісності платника в силу оформлення фіктивних операцій та правомірно задовольнив позов, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2014 у справі № 826/9670/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько

Попередній документ : 53971322
Наступний документ : 53971327