Рішення № 53969284, 19.11.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/9410/15-ц

№2/760/4489/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2015 року Солом'янський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді Коробенка С.В.

при се кретарі Семененко А.Д.

розглянувши у відкритому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання,

В С Т А Н О В И В :

В травні 2015 року Позивач звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до Міністерства оборони України і просив стягнути з Відповідача штрафні санкції, передбачені ст. 625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов'язання, яке виникло у Відповідача перед ним на підставі рішення суду.

Свої вимоги Позивач мотивує наступним.

Позивач зазначає, що постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 25 листопада 2013 року, яка набрала чинності 28 січня 2014 року, було зобов'язано Міністерство оборони України провести призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги відповідно до статей 9 та 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 30-місячного грошового забезпечення з урахуванням усіх отримуваних за останньою посадою на військовій службі видів грошового забезпечення, які мають постійний характер. Таким чином, на переконання Позивача, у Відповідача виникло перед ним грошове зобов'язання в розмірі 103742,50 гривень.

Позивач вказує, що зазначене грошове зобов'язання було виконане Відповідачем лише 01 липня 2014 року. Позивач, посилаючись на ст. 625 ЦК України вказує, що він має право на відшкодування йому втрат пов'язаних з інфляцією та 3% річних за період прострочення виконання Відповідачем своїх зобов'язань, який визначений ОСОБА_2 датами з 14 березня 2014 року по 30 червня 2014 року

Сума штрафних санкцій за розрахунком Позивача складає 11079,91 гривень втрат від інфляції та 929,42 гривень 3% річних.

У судовому засіданні представник Позивача позов підтримав, просив суд задовольнити вимоги. На уточнююче запитання суду не зміг зазначити з посиланням на положення статті 530 Цивільного кодексу України, з якої дати слід вважати грошове зобов'язання Відповідача простроченим, і чому в якості початку періоду прострочення ним обрана дата 14 березня 2014 року, проте звертав увагу суду на практику судів апеляційної та вищої інстанції, яка зводиться до визнання наявним цивільного грошового зобов'язання у Міністерства оборони України, яке виникло внаслідок ухвалення судового рішення.

Представник Відповідача звертав увагу суду на неможливість застосування до відносин між сторонами цивільного законодавства, оскільки відносини між ними мають публічний характер, зазначаючи при цьому, що судова практика з цього питання є різною.

Заслухавши пояснення Позивача, представників Позивача та Відповідача, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення вимог Позивача, виходячи з наступного.

Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 25 листопада 2013 року за позовом ОСОБА_2. було визнано неправомірною бездіяльність Міністерства оборони України щодо невиплати Позивачу одноразової грошової допомоги у разі інвалідності, зобов'язано Відповідача призначити та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу в разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі 30-місячного грошового забезпечення, виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на день встановлення інвалідності.

Зазначена постанова набрала чинності 28 січня 2014 року на підставі ухвали Апеляційного адміністративного суду м. Києва.

Встановлено, що на виконання зазначеного судового рішення сума в розмірі 103742,50 гривень була перерахована Відповідачем на користь Київського військового комісаріату 22 червня 2014 року (а.с. 48). Безпосередньо Позивачу зазначена сума була перерахована 01.07.2014р. (а.с. 12)

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Відповідно до ч.5 ст.11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

В той же час з матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли правовідносини, пов'язані із відшкодуванням Позивачу шкоди у зв'язку настанням інвалідності внаслідок виконання ним обов'язків військової служби. Дані відносини не є цивільно-правовими, оскільки в них відсутня така характерна ознака як юридична рівність сторін. Відносини між сторонами пов'язані з проходженням Позивачем військової служби, а тому мають публічно-правовий характер, підтвердженням чого є розгляд справи за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити призначити та виплатити допомогу саме в порядку адміністративного судочинства.

Так, постановою Солом'янського районного суду м. Києва (як місцевого адміністративного суду) зобов'язано Відповідача виконати делеговані державною повноваження щодо реалізації державної політики у сфері військової служби, передбачені Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб». Зазначена постанова Кабінету Міністрів України не відноситься до джерел цивільного права.

Частина 2 статті 1 Цивільного кодексу України роз'яснює, що майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Вирішуючи дану справу, суд вважає, що між сторонами спору не виникало цивільних правовідносин ані на підставі постанови Кабінету Міністрів України №499 від 28.05.2008р., а ні на підставі постанови Солом'янського районного суду м. Києва від 25 листопада 2013 року, оскільки навіть після ухвалення зазначеного судового рішення суть правовідносин між сторонами не змінилась, нові зобов'язання у Міністерства оборони України не виникли, а були лише підтверджені ті зобов'язання з виплати одноразової грошової допомоги, які існували і до рішення.

Таким чином, до правовідносин між сторонами не можуть бути застосовані положення Цивільного кодексу України як щодо визначення поняття грошового зобов'язання, так і щодо відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошових зобов'язань, передбачені статтею 625 ЦК України.

В даному випадку суд звертає увагу Позивача на те, що Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» визначена спеціальна відповідальність державних органів у випадку затримки більше ніж на три місяці перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів у вигляді виплати стягувачу компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми (стаття 5).

За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 1, 11, 16, 530, 625 ЦК України, ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: