Ухвала суду № 53964970, 30.11.2015, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :

головуючого - судді : Оніпко О.В., суддів : Хилевича С.В., Максимчук З.М.

секретар Демчук Ю.Ю.

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 07 жовтня 2015 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця відділу ДВС Рівненського МУЮ ОСОБА_3

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з"явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів , -

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Рівненського міського суду від 07.10.2015 р. у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця ВДВС Рівненського МУЮ ОСОБА_3 відмовлено.

В поданій на ухвалу апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_2П вважає її незаконною щодо відмови судом у задоволенні скарги в частині визнання неправомірними дій державного виконавця по нарахуванню заборгованості по аліментах. Зазначає, що вказаний розрахунок заборгованості, що виникла станом на 31.05.2015 року , не досліджувався судом при розгляді інших справ, тому висновок суду щодо цього ґрунтується виключно на припущеннях. Вказує, що станом на 31.05.2015р. ОСОБА_1 працював, однак перебуваючи у соціальній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не мав доходу. Проте, встановивши вказаний факт, суд 1-ї інстанції не наводить мотивів неврахування ним положень ч.1 ст. 195 СК України та ч.3 ст. 74 ЗУ "Про виконавче провадження", яким передбачено, що розрахунок проводиться виключно в порядку встановленому положеннями СК України, а не іншими нормативно-правовими актами. Просить скасувати ухвалу в частині відмови в задоволенні скарги щодо визнання дії державного виконавця ВДВС Рівненського МУЮ ОСОБА_3, які виявились у складанні розрахунку заборгованості по аліментах станом на 31.05.2015р. неправомірними та визнання недійсним вказаного розрахунку та постановити нову ухвалу якою зазначені вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Проте, відповідно до вимог частини 3 вказаної статті, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є

__________________

Головуючий у 1-й інст. - Харечко С.П.

Провадження № 22ц/787/22362015 Доповідач - Оніпко О.В.

обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно зі ст. 383 ЦПК УКраїни, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

08.07.2015 р. ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця відділу ДВС Рівненського МУЮ ОСОБА_3 щодо нарахування ним заборгованості по аліментах за період з 01.09.2013 р. по 31.05.2015 року у сумі 20439,61 грн. та щодо винесення ним постанови від 22.05.2015р. про арешт майна боржника та заборони на його відчуження, просив поновити строк для звернення зі скаргою, визнати такі дії неправомірними та скасувати постанову.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Рокитнівського районного суду від 09.12.2004 р. стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання доньки ОСОБА_5, 08.03.2002р. народження в розмірі 1/3 частки заробітку (доходу), але не менше неоподаткованого мінімуму доходів громадян, починаючи з 23 листопада 2004 року до досягнення дитиною повноліття (а.с.10).

Виконавчий лист, виданий на підставі вказаного рішення суду, був пред'явлений стягувачем та перебував на виконанні у ВДВС Рівненського міського управління юстиції, стягнення за яким проводилось, виходячи з визначеної судовим рішенням 1/3 частини від заробітку (доходу) платника, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, згідно із змінами до ч. 2 ст. 182 СК України, внесеними Законом України № 2901 від 22.09.2005 р.

Відповідно до розрахунку державного виконавця ВДВС Рівненського МУЮ ОСОБА_3, загальна заборгованість по аліментам у платника ОСОБА_1 за період з 01.09.2013р. до 31.05.2015 р. станом на 31.05.2015 р. складає 20 439,61 грн. (а.с.8).

Державним виконавцем також зазначено, що розрахунок вказаної заборгованості ним виготовлено відповідно до ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" та п.7.13.1 "Інструкції з організації примусового виконання рішень", згідно з якими, якщо боржник не працював за час, протягом якого стягнення не проводилося, заборгованість визначається виходячи з середньомісячної заробітної плати для даної місцевості.

22.05.2015р., при примусовому виконанні вказаного виконавчого листа, державним виконавцем відділу ДВС Рівненського МУЮ винесено постанову про арешт майна боржника та заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 в межах суми боргу (а.с.7).

Також, у постанові державного виконавця від 08.06.2015р. про закінчення виконавчого провадження на підставі п.10 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено про відсутність у боржника будь-якого іншого майна та рахунків у банківських установах, окрім нерухомого майна житлового будинку № 7 по вул. Жовтневій у смт. Рокитно Рівненської області та земельної ділянки за вказаною адресою. Зазначено суму боргу станом на 31.05.2015 р. - 20439,61 грн. (а.с. 25). Копія постанови направлена сторонам та ВДВС Рокитнівського РУЮ за належністю, разом з виконавчим листом ( а.с. 24).

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні скарги, місцевий суд прийшов до висновку про правомірність дій державного виконавця та відповідність їх вимогам закону як щодо проведення ним розрахунку заборгованості по аліментах, що виникла у скаржника в період з 01.09.2013 р. по 31.05.2015 р., так і щодо винесення постанови від 22.05.2015 р.

Проте, з вказаними висновками місцевого суду не погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Колегією суддів встановлено, що при проведенні розрахунку заборгованості за період з 01.09.2013 р. по 31.05.2015 р. у сумі 20439,61 грн., державний виконавець посилався на вимоги ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» та вимоги п.7.13.1 "Інструкції з організації примусового виконання рішень" (надаліІнструкції), затвердженої наказом Міністерства юстиції України№ 512/5 від 02.04.2012 р.

Відповідно до п.7.13 вказаної Інструкції, державний виконавець у разі надходження виконавчого документа про стягнення аліментів у день відкриття виконавчого провадження повинен підрахувати розмір заборгованості зі сплати аліментів та разом з постановою про відкриття виконавчого провадження повідомити про нього стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості повинен бути помісячним і містити суму заробітної плати та інших доходів боржника, що залишилася після утримання податків, відсоток або частку заробітку (доходу), визначений виконавчим документом, загальну суму заборгованості.

Згідно з п.7.13.1 Інструкції, якщо боржник не працює або відсутня інформація про отримання боржником доходів, державний виконавець розраховує заборгованість у такому самому порядку, виходячи із середньомісячної заробітної плати для відповідної місцевості. Після отримання достовірної інформації про джерела доходів боржника та їх розмір державний виконавець здійснює перерахунок заборгованості та повідомляє про нього стягувача і боржника.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» розмір заборгованості зі сплати аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. У разі визначення суми заборгованості у частці від заробітку (доходу) розмір аліментів не може бути менше встановленого Сімейним кодексом ( ч.2 ст. 182 СК України ). Підстави складання державним виконавцем розрахунку заборгованості визначені у частині 4 вказаної статті Закону.

Статтею 195 вказаного Кодексу встановлено, що у разі стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) боржника сума боргу визначається, виходячи з фактично отриманої боржником заробітної плати (після утримання обов'язкових зборів та податків) за час, протягом якого не провадилося їх стягнення. Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості, але працює на час визначення її розміру, заборгованість визначається із заробітку (доходу), який він одержує.

Якщо боржник не працював на час виникнення заборгованості і не працює на час визначення її розміру, борг обчислюється у відповідній частці від середньостатистичної заробітної плати у місцевості, де проживає боржник. Проте, і в цьому разі розмір аліментів не може бути менше встановленого Кодексом.

Також, частиною 7 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) боржника на підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи, фізичної особи - підприємця відрахування здійснюються з фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови державного виконавця. При цьому розмір аліментів у разі їх стягнення у частці від заробітку (доходу) не може бути менше встановленого Сімейним кодексом України. У разі якщо стягнути аліменти в зазначеному розмірі неможливо, адміністрація підприємства, установи, організації, фізична особа, фізична особа - підприємець, які проводили відрахування, нараховують боржнику заборгованість із сплати аліментів.

Колегією суддів встановлено, що згідно з довідками ПАТ «Рівнеобленерго» від 25.11.2014 р. за № 26-2313 та за № 22-22/2748 від 14.05.2015 р. ОСОБА_1 з 20.11.1998 року працює в ПАТ «Рівнеобленерго» , на даний час - на посаді майстра з експлуатації та ремонту машин і механізмів Групи спеціального транспорту Рокитнівського району електричних мереж і згідно з наказом від 14.08.2013 року № 8/60-к-13, перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. В період з 01.09.2013 р. по 28.02.2015 р. (у лютому 2014 р.) з ОСОБА_1 було стягнуто аліменти у сумі 404,24 грн. на підставі виконавчого листа від 09.12.2004 р. № 2-740 ( а.с. 9, 15 ).

Відповідно до п.п.12 пункту 12 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 року № 146 (з подальшими змінами), утримання аліментів не провадиться з допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (підпункт 12 пункту 12 в редакції Постанов КМ N 135 від 24.01.2000, N 869 від 01.07.2002 ) .

Згідно з поясненнями, наданими апеляційному суду державним виконавцем Левчуком Ю.С., розрахунок заборгованості по аліментах, що утворилася у ОСОБА_1 станом на 31.05.2015 р. він проводив у зв»язку із зверненням до нього у жовтні 2014р. стягувача ОСОБА_4 з питання неотримання нею аліментів. Для з»ясування причин припинення відрахувань аліментів із заробітної плати на користь ОСОБА_4, державний виконавець із запитами за місцем роботи платника не звертався. Вважає, що розрахунок ним проведено правильно та у відповідності до вимог закону, оскільки боржник фактично з серпня 2013 року не працював та доходу не отримував.

У судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтвердив, що він перебуває з 14.08.2013 р. по даний час у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та протягом одного року до серпня 2014 р. отримував соціальну допомогу у зв»язку з цим, інших доходів не мав. На даний час будь-яких виплат не отримує та доходів не має. Крім того зазначив, що у добровільному порядку у цей період сплачував ОСОБА_4 аліменти у розмірі 30% від встановленого прожиткового мінімуму, що державним виконавцем враховано не було.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 працює з 1998 року, крім того, з 14.08.2013 року і по даний час перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та протягом року отримував соціальну допомогу у зв»язку з цим (аліменти на яку не нараховуються та виплата якої на даний час не провадиться), жодних інших доходів не має, а також з врахуванням вищенаведених норм закону, колегія суддів приходить до висновку про те, що у державного виконавця були відсутні підстави для нарахування заборгованості у ОСОБА_1 за період з 01.09.2013 р. по 31.05.2015 року у відповідності до норм п.7.13.1 Інструкції та ст. 195 СК України у зв»язку з тим, що боржник не працює або відсутня інформація про отримання боржником доходів.

За наведених обставин, є безпідставним висновок місцевого суду про правомірність дій державного виконавця щодо проведення ним оскаржуваного розрахунку та нарахування ним заборгованості у ОСОБА_1 по аліментах за період з 01.09.2013 року по 31.05.2015 р.в сумі 20 439,61 грн.

Відповідно, є такими, що суперечать вимогам закону і дії державного виконавця щодо винесення ним постанови від 22.05.2015р. про арешт майна боржника та заборони на його відчуження, а також постанови від 08.06.2015р. про закінчення виконавчого провадження на підставі п.10 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», а тому в порядку вимог ч. 3 ст. 303 ЦПК України, останні також підлягають скасуванню.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 07 жовтня 2015 року скасувати.

Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати дії державного виконавця відділу ДВС Рівненського МУЮ ОСОБА_3 щодо нарахування заборгованості по аліментах, що виникла у ОСОБА_1 за період з 01.09.2013 р. по 31.05.2015 року у сумі 20439,61 грн. та щодо винесення постанов від 22.05.2015р. про арешт майна боржника та заборони на його відчуження та від 08.06.2015 р. про закінчення виконавчого провадження на підставі п.10 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» неправомірними, вказані постанови скасувати.

Стягнути з відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції на користь ОСОБА_1 витрати, понесені ним на сплату судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 243 грн. 60 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий

Судді: