Рішення № 53956770, 04.11.2015, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/6607/15-ц

Провадження №2/442/2306/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2015 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі:

головуючого - судді Івасівки А.П.

при секретарі - Нестір А.В..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 чоловічого монастиря Української Автокефальної Православної Церкви до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком, зняття осіб з реєстраційного обліку та виселення з житлового будинку, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просить усунути перешкоди у користуванні житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5, 04.06.1997 року з житлового будинку №30, що по вул. Івасюка с. Модричі Дрогобицького району Львівської області. В обґрунтування позову, покликається на те, що йому належить житловий будинок №30, по вул. Івасюка, у с. Модричі Дрогобицького району Львівської області на підставі договору дарування житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріусом Самбірського районного округу Львівської області 10.07.2015 року, р. №1263. Він, ОСОБА_6, представник позивача, проживає та зареєстрований у даному житловому будинку разом з своєю дружиною ОСОБА_7. Разом з тим, у будинку зареєстровані дочка : ОСОБА_3, внучка ОСОБА_4 та внук ОСОБА_5, протягом останніх років життя фактично проживають у м. Львові. Однак, внуки протягом останніх років життя фактично проживають у м. Львові, де навчаються і працюють. Також проживання з відповідачами в одному будинку є неможливим, так як вони часто влаштовують сварки і бійки, принижують їх перед сусідами та родичами. Їм неодноразово доводилось викликати міліцію аби захиститись від їх нападів, що підтверджується повідомленням з Дрогобицького МВ ГУМВС України у Львівській області. Зазначають, що відповідачі не приймають участі в утриманні будинку, його ремонті, оплаті послуг за електроенергію та газ, чим завдають матеріальних збитків, а вони позбавлені можливості оформити субсидію. Наголошують, що будинок є власністю вищевказаного монастиря, де найближчий час будуть переведені для праці і проживання монахи для заснування Монастирського Скиту на честь Галицьких святих і Подвижників Благочестя.

Вони неодноразово, усно вимагали звільнити будинок, але відповідачі не бажають та не намагаються звільнити його. Договір найму з відповідачами не укладався.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_6, будучи допитаним в якості свідка, позовні вимоги підтримав та дав пояснення, які по суті, змісту і мотивам відповідають викладеному в позовній заяві. Додатково пояснив, що з відповідачами перебуває у дуже поганих відносинах, спільне проживання є неможливим, оскільки відповідачі роблять різні пакості. Разом з тим, власник будинку змінився, як і змінилось його цільове призначення, тому таке виключає проживання відповідачів у ньому.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відносно задоволення позову заперечили з мотивів, викладених письмово. Зокрема з тих підстав, що ОСОБА_3 постійно проживала проживає у спірному будинку. Де також проживає ОСОБА_5, так як навчається у м. Дрогобичі. ОСОБА_4 дійсно навчалася та працює у м. Львові, однак весь свій час проводила саме у спірному будинку, також в такому містяться всі її особисті речі. Щодо неможливості спірного проживання, то вважають, що такий факт в деякій мірі наявний через дії ОСОБА_6 та ОСОБА_7 по відношенню до них. Щодо сплати комунальних послуг, то оскільки рахунки були відкриті на ОСОБА_6, то відповідно оплата таких проводилась на його ім.»я. Звернення ОСОБА_6 в правоохоронні органи мало місце після укладення договору дарування будинку, тому припускають, що були здійсненні у звязку з необхідність предявлення даного позову. Позивачі не вимагали їх ні усно ні письмово покинути спірний будинок. Просили у позові відмовити.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з»явився, однак подав письмове заперечення проти позову, де просив в такому відмовити з підстав, що й інші відповідачі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.

Як вбачається з копії договору дарування житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу ОСОБА_8 від 10.07.2015 року, за реєстраційним номером №1263, позивач ОСОБА_1 ОСОБА_2 чоловічий монастир Українсько-Автокефальної Православної Церкви є власником житлового будинку №30, що по вул. В. Івасюка с. Модричі Дрогобицького району Львівської області, який отримав в дар такий від ОСОБА_7 ( а.с. 6-7).

Відповідно до копії будинкової книги у зазначеному вище будинку є зареєстрованими, зокрема, відповідачі : ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, записи про реєстрацію останніх здійснені в той час, коли будинок перебував у володінні попереднього власника ОСОБА_7, матері для ОСОБА_3 та відповідно баби для ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.11-12).

Суд критично ставиться до показів свідка ОСОБА_7, оскільки така пояснила, що перебуває з відповідачами, які є її родичами, а саме ОСОБА_3 є її донькою, а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 внуками, у не приязних відносинах. Тому не бере їх до уваги, оскільки такі лише будуються на їхніх відносинах.

Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України і гарантуючи захист права власності, закон надає власнику вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднанні з позбавленням володіння.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

Із зазначеного слід дійти висновку, що виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак - припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком.

Отже, права членів сім'ї власника будинку на об'єкт власності є похідними від прав самого власника.

Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири) на відміну від договору найму (оренди) житла - ст. ст. 810, 814 ЦК України.

Частина ж 4 ст. 156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

Зазначені висновки не суперечать нормам ст. 47 Конституції України, ст. 9 ЖК України, ст. 311 ЦК України, враховуючи, що право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи.

Чинним законодавством не передбачено перехід прав та обовязків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сімї колишнього власника у випадку зміни власника.

Такі висновки також містяться в ухвалах у справах №№6-10723св08, 6-2778св08, 6-55662св10 Верховного суду України.

Враховуючи, що позивач не набув самостійного права на житло з підстав, передбачених законом (найм, оренда, вселення наймачем чи на підставі ордера тощо - ст. 810 ЦК України, ст. ст. 61, 64 ЖК України), суд приходить до висновку, що з припиненням права власності особи, тобто ОСОБА_7 на жиле приміщення члени її сім'ї також втрачають право користування цим приміщенням і підлягають виселенню за позовом нового власника.

Отже, у зв'язку з відсутністю договірних відносин з власником будинку та припиненням права власності ОСОБА_7 на будинок відповідач втратив право користування цим будинком, оскільки їх права похідні від прав колишнього власника будинку, тому позовні вимоги є підставними відповідачів слід виселити зі спірного жилого приміщення.

Що стосується вимог зняття з реєстрації, то відповідно до ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть. Тому в частині таких вимог слід відмовити.

Згідно ст. 88 ЦПК України судові витрати підлягають відшкодуванню позивачу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме 1218 грн., виходячи також із сплаченого судового збору в розмірі 2436 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215, 224, 226 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ :

Позов задоволити частково.

Усунути перешкоди у користуванні житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5, 04.06.1997 року з житлового будинку №30, що по вул. Івасюка с. Модричі Дрогобицького району Львівської області.

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_3, ОСОБА_4, та ОСОБА_5 1218 грн. судового збору в користь ОСОБА_1 ОСОБА_2 чоловічого монастиря Української Автокефальної Православної Церкви.

В решті позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення з дня отримання такого.

Суддя А.П. Івасівка

Повний текст рішення виготовлено та підписано 04.11.2015 року.