Рішення № 53954303, 27.11.2015, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 404/7342/15-ц

Номер провадження 2/404/4061/15

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2015 року Кіровський районний суд м. Кіровограда у складі:

головуючого судді Галагана О.В.,

при секретарі Голенко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» про визнання недійсним правочину та стягнення сплачених коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом, відповідно до якого просив:

-визнати недійсним договір № 001897 фінансового лізингу від 29.06.2015 року;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» на його користь суму в розмірі 42360 грн. та 423, 60 грн. сплачених в оплату цього договору;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» на свою користь шкоду в сумі 40000 грн. та судові витрати.

На обґрунтування у позові вказано, що позивач маючи бажання придбати автомобіль марки «Renault Duster 1,6» через Інтернет дізнався, що на сайті відповідача було вказано, що продаж здійснює його філія в м. Хмельницькому за низькою ціною.

В телефонній розмови 28.06.2015 року йому було повідомлено, що якщо він заплатить на перед 20 % від вартості автомобіля, то в триденний термін вище вказаний автомобіль буде доставлений йому із м. Харкова до м. Кіровограда.

29.06.2015 року приїхавши разом із свідками до м. Хмельницького на адресу відповідача, що зазначена на його сайті, де представник відповідача пояснив позивачу, що продаж автомобіля буде здійснюватися по договору лізингу. Відповідно до якого потрібно внести попередню часткову оплату вартості автомобіля в сумі 42360 грн., що становить 20 % вартості автомобіля та після доставки йому автомобіля до м. Кіровограда буде проведено повний розрахунок.

29.06.2015 року між сторонами було підписано договір фінансового лізингу № 001897. По приїзду додому позивачем встановлено певні відмінності від зразка, що йому було надано для ознайомлення до укладення відповідного договору.

В телефонній розмові ОСОБА_1 було повідомлено, що відповідач не може виконати умови договору, оскільки придбаний ним автомобіль знаходиться в стані непридатному для продажу. Та було запропоновано придбати інший автомобіль, але за значною вищою оцінкою, або розірвати договір.

Позивачем, також зазначено, що зміст договору він не перевіряв, оскільки довіряв представникам відповідача, які переконали його в тому, що цей договір є ідентичним договору з яким він ознайомився перед проведенням оплати. В звязку з цим позивач не мав наміру укладати договір в наявній редакції, тобто таке укладення не відповідало його внутрішній волі. Саме факт внесення коштів ним відповідачу свідчить про те, що він вважає, що після першого внеску, йому буде передано предмет договору автомобіль.

В наслідок неправомірних дій відповідача, позивач пережив моральні страждання, оскільки вважає себе ошуканим відповідачем, його здоровя різко погіршився і він вимушений був звернутися за систематичною медичною допомогою. Тому, свою моральну шкоду він оцінює в суму 40000 грн.

Представник позивача та позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити посилаючись на обставини викладенні в позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не зявився про розгляд справи повідомлений належним чином.

Вислухавши пояснення представника позивача та позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 29.06.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» уклало з ОСОБА_1 договір фінансового лізингу № 001897, за яким предметом лізингу був автомобіль марки «Renault Duster 1,6» (а.с. 6-11)

У той же день ОСОБА_1 сплатив на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» 42360 грн. першого авансового внеску за вище вказаним договором (а.с. 13).

04.07.2015 року позивач звернувся з листом до відповідача, відповідно до якого просив припинити дію вище вказаного договору, повернути сплачені ним кошти в сумі 42360 грн., дати пояснення про причини неможливості виконання умов договору, пояснити хто відповідальний за недбале неналежне проведення роботи по підписання договору (а.с. 14).

Листом від 30.07.2015 року за вих. № 375 Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» повідомив позивача, що відповідно до договору від 29.06.2015 року ним було сплачено адміністративний платіж в розмірі 33181,30 грн. та аванс 9178,70 грн., а відповідно до ст. 12 п. 12.1 договору вказаний адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає, тому авансовий платіж буде повернутий у розмірі 5507,22 грн. Також, повідомлено, що на підставі його заяви договір лізингу № 001897 від 29.06.2015 року вважається розірваним з 08.07.2015 року (а.с. 15).

Згідно з частинами 1, 2 нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до положень ч. 1 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Умови договору, які можуть бути несправедливими визначено у ч. 3 ст. 18 цього закону.

Таким чином, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. З ст. 509 ІІК України): умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до частини 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг».

У ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України, сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Нормами статей Цивільного кодексу України; нормативно-правовим актом № 435-IV від 16.01.2003 року, ст. 627 ЦК України закріплено, що правочин є чинним, якщо його зміст не суперечить цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, волевиявлення учасників є вільним і відповідає їхній волі та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст.3 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг», істотними умовами договору лізингу є: - предмет лізингу; - строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); - розмір лізингових платежів; - інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Умови спірного договору фінансового лізингу містять 16 самостійних розділів, які регулюють різні за своїм змістом права та обов'язки як відповідача, так і позивача.

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Слід звернути увагу на те, що кожен аркуш спірного договору підписано сторонами, що свідчить про досягнення між сторонами усіх істотних умов, що в ньому викладені.

Вказані обставини також свідчать про те, що позивач погодився з усіма умовами, підписавши спірний договір.

За таких обставин, суд не знаходить підстав вважати, що права позивача, як споживача є порушеними, чи укладання спірного договору порушують умови чинного законодавства.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 4000 грн., то вони також не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Крім того, згідно з п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, по-перше, в чому полягає ця шкода, по-друге, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, по-третє, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та по-четверте, якими доказами це підтверджується.

Позивачем не надано належних доказів порушення відповідачем вимог чинного законодавства України та/або умов укладених з відповідачем договорів, не доведено неправомірність дій відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача і спричиненою шкодою - не доведено наявності підстав для стягнення з відповідача коштів у заявленому розмірі.

Позивач не зазначив, якими доказами підтверджується факт заподіяння йому моральної шкоди і не обґрунтував її розмір та не надав суду жодних належних та допустимих доказів спричинення йому моральної шкоди.

За вказаного, позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, судові витрати, понесені позивачем не підлягають стягненню з відповідача тому судові витрати залишаються по фактично понесеним.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» про визнання недійсним правочину та стягнення сплачених коштів відмовити в повному обсязі.

Судові витрати вважати фактично понесеними позивачем.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Кіровоградської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Кіровського О. В. Галаган

районного суду

м.Кіровограда