Рішення № 53949512, 26.11.2015, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2015 р. Справа № 917/2147/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомонтажвентиляція", вул.Центральна, 14, корп.В, с.Матяші, Кам"янка-Бузький район, Львівська область, 80411

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метхімінвест", вул.Леніна, 13, оф.303, м.Полтава, 36005

про стягнення грошових коштів у сумі 17999,86 грн.

Суддя Гетя Н.Г.

Представники:

від позивача: відсутні

від відповідача: відсутні

Після виходу з нарадчої кімнати, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення та повідомив дату складання повного рішення.

Суть справи: розглядається позовна заява про стягнення 17999,86 грн. заборгованості по договору №091/09-13 від 02.09.2013 р. з яких: 13875,43 грн. основного боргу, 3871,25 грн. інфляційних втрат за період з березня 2015 р. по вересень 2015 р. та 253,18 грн. 3% річних за період з 12.03.2015 р. по 19.10.2015 р.).

Від позивача на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи без його представника.

Відповідач явку представника у засідання не забезпечив. Ухвали суду від 08.10.2015 р. та 12.11.2015 р. направлялися відповідачу за адресою, вказаною у позові та на веб-сайті Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та повернулися до суду з відмітками поштової установи: “ За даною адресою не проживає”.

Таким чином, відповідно до пп. 3.5.10 Інструкції з діловодства в господарських судах України та пп. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" відповідач вважається належним чином та завчасно повідомлений про дату, час і місце проведення судових засідань та про покладені на нього обов'язки. Судом відкладався розгляд справи для належного повідомлення відповідача про час та місце судового розгляду та надання можливості надати пояснення стосовно спору.

Згідно ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. В даному випадку цей строк закінчується, а тому суд не може більше відкладати розгляд справи.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, закінчення встановленого ст. 69 ГПК України строку вирішення спору, спір розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані сторонами докази, суд встановив:

02 вересня 2013 року між сторонами було укладено Договір № 091/09-13 (надалі –Договір, а.с – 10-11), згідно з яким відповідач (постачальник) зобов'язувався передати у власність позивача (покупця) металопродукцію (надалі - Товар) в строк і на умовах, визначених у Договорі, а покупець зобов'язувався оплатити вартість товару і прийняти його у відповідності з умовами Договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору, ціна, загальна кількість, асортимент, сортамент і номенклатура Товару, який постачається - згідно доданих видаткових накладних, які є невід'ємною частиною Договору.

Згідно з п. 2.2. Договору, поставка Товару здійснюється впродовж 3 (трьох) банківських днів з дати зарахування передоплати на рахунок Постачальника, шляхом відвантаження товару автотранспортом зі складу Постачальника у відповідності з умовами поставки, погодженими Сторонами.

Пунктами 3.1-3.4., 3.5. Договору встановлено, що загальна сума Договору на момент його укладення становить 1 000 000,00 грн. з ПДВ. Загальна сума цього Договору складає загальну вартість поставленого Товару, яка вказана у всіх видаткових накладних, що були підписаними Сторонами. Оплата проводиться у наступному порядку: Покупець зобов'язується провести передоплату у розмірі 100%. З моменту зарахування на поточний рахунок Постачальника 100% оплати за поставлений Товар, чи за Товар, який має бути поставлений, ціна на Товар не підлягає зміні.

Як вбачається з позовної заяви, на виконання взятих на себе зобов'язань за Договором та на підставі наданого постачальником рахунку на оплату № 3 від 03 вересня 2013 року (а.с. -13), позивачем 04 вересня 2013 року було перераховано на користь відповідача 80 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 04.09.2013 року (а.с. -12).

Однак, як зазначає позивач, відповідачем 06 вересня 2013 року поставлено позивачу товар на суму 66 124,57 грн., що відображено у видатковій накладній № 1 від 06 вересня 2013 року (а.с. – 14).

Позивач посилається на те, що враховуючи неповну поставку товару, 19.02.2015 року він направив на адресу відповідача претензію на суму 13 875,43 грн. Оскільки вказана претензія була отримана Відповідачем 27.02.2015 року, однак повернення коштів не було здійснено, 11.03.2015 року Позивач надіслав відповідачу вимогу про повернення коштів на адресу Відповідача, яка повернулась за терміном зберігання.

Таким чином, за даними позивача, відповідач, в порушення умов Договору № 091/09-13 від 02.09.2013 року, не поставив Товариству з обмеженою відповідальністю «Енергомонтажвентиляція» товар на суму 13 875,43 грн., а відтак сума не погашеної основної заборгованості Відповідача перед Позивачем становить 13 875,43 грн.

Крім того, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України 3871,25 грн. інфляційних втрат за період з березня 2015 р. по вересень 2015 р. та 253,18 грн. 3% річних за період з 12.03.2015 р. по 19.10.2015 р. (в редакції заяви про зменшення позовних вимог).

Таким чином, загальна сума заявлена до стягнення, становить 17999,86 грн.

При винесенні рішення, суд виходить з наступного:

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Правова природа договору поставки визначена частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 2 вищевказаної статті, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як вже зазначено вище, позивач згідно банківської виписки 04.09.2013 р. здійснив передплату за товар, який визначений в рахунку №3 від 03.09.2013 р. Таким чином, суд встановив, що за даними позивача, відповідач гроші отримав, однак поставку товару у відповідності з умовами договору здійснив лише на суму 66124,57 грн., у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем на суму 13875,43 грн. Позивач зазначає, що 19.02.2015 року він направив на адресу відповідача претензію на суму 13 875,43 грн., але доказів такого направлення суду не надав.

Зі змісту ч. 2 ст. 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов’язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред’явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі – формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов’язком особи, яка потребує такого захисту.

Така ж правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 28.11.2011р. справа № 43/308-10, що прийнята на підставі п.1 ч.1 ст. 11116 ГПК України за результатом перегляду судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Відповідно до ст.11128 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

У ч. 3 ст. 82 ГПК України зазначено, що при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 13875,43 грн. попередньої оплати за товар підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому суд дійшов висновку щодо їх задоволення.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, то вони не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Так, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В даному випадку стягнення з Відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, а є поверненням сплаченого авансу за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Вказана правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 16.09.2014р. у справі №3-90гс14 та в постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 р. (п.5.2 ) .

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 ЦК України).

Умовами договору, укладеного між сторонами, розмір процентів за користування продавцем чужими грошовими коштами не встановлено.

За даних обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3871,25 грн. інфляційних втрат за період з березня 2015 р. по вересень 2015 р. та 253,18 грн. 3% річних за період з 12.03.2015 р. по 19.10.2015 р.)

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Позивач надав належні докази обґрунтованості та правомірності позовних вимог. Відповідач наданими йому правами не скористався, факт наявності заборгованості та її розмір не спростував.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з’ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог. Судовий збір, сплачений позивачем, підлягає відшкодуванню йому за рахунок відповідача (ст.49 ГПК України) пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 32,33,43,49,75,82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Метхімінвест" (вул.Леніна, 13, оф.303, м.Полтава, 36005, код ЄДРПОУ 38719178) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомонтажвентиляція" (вул.Центральна, 14, корп.В, с.Матяші, Кам"янка-Бузький район, Львівська область, 80411, код ЄДРПОУ 30648990) 13875,43 грн. попередньої оплати та 938,91 грн. судового збору.

3. В іншій частині позову – відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили

Повне рішення складено 30.11.2015р.

Суддя Н.Г. Гетя