Рішення № 53949267, 24.11.2015, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.11.2015 р. Справа № 917/2056/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофілд", Пушкіна 40, кв. 3, м.Полтава, 36039

до Приватної агропромислової фірми "Воля", с.Білогорілка, Лохвицький район, Полтавська область, 37220

про стягнення 153 714,06грн.

Суддя Кльопов І.Г.

Представники:

від позивача:ОСОБА_1, (адвокат), посв. №560 від 22.11.2007р.

від відповідача: ОСОБА_2, дов. від 22.09.2014р.

У судовому засіданні 24.11.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст.85 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ: Розглядається позовна заява про стягнення з відповідача 153 714,06грн., у т.ч. 144246,22грн. - інфляційні нарахування, 9454,45грн. - 3% річних, 13,39грн. - пеня за неналежне виконання зобов"язань за Договором поставки №190505 від 19.05.2011р.

Відповідач у відзиві на позов суму боргу визнає частково, а саме: інфляційні нарахування у сумі - 71078,96грн., 3% річних у розмірі - 5098,94грн., пеню у розмірі - 7,40грн.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

19 травня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофілд" ( Позивач, Постачальник) і приватною агропромисловою фірмою "Воля" (Відповідач, Покупець) було укладено договір поставки №190505 (надалі Договір).

При цьому сторони узгодили наступне:

- в порядку, строки та на умовах, визначених Договором, Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця Товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його відповідно до умов Договору (додаткових угод та Специфікаціями до нього) (п. 11 Договору);

- найменування (асортимент) товару, його кількість та ціна наведені у Специфікаціях до Договору, які є невід'ємними його частинами. Ціна товару, що вказана у Специфікаціях, визначена на дату їх складання. Кожна наступна Специфікація після першої регулює окрему поставку товару в рамках цього Договору і не відміняє, не скасовує дію попередніх Специфікацій ні повністю, ні частково, якщо тільки інше не вказано в ній (п. 2.1 Договору);

-умови та місце поставки товару: СРТ (згідно Інкотермс у редакції 2000 року) - склад Покупця, що знаходиться за адресою, яка буде вказана у Специфікації, якщо інше не буде визначено у Специфікаціях (п. 4.1. Договору);

- Постачальник зобов'язується поставити Покупцю товар у строки, що визначені у Специфікаціях, при умові надходження на його поточний рахунок у строки, визначені у Специфікаціях, авансових платежів, тобто платежів до дати передачі товару, якщо такі передбачені Специфікаціями (п. 4.З. Договору);

- Покупець зобов'язується оплатити Продавцю товар у строки та в розмірах, що вказані у Специфікаціях (п. 5.1. Договору);.

- Покупець, здійснюючи оплату за товар, зобов'язаний вказувати в призначенні платежу номер і дату Договору в рамках якого здійснюється оплата та номер Специфікації по Договору. Якщо Покупець цього не дотримується, то Продавець має сам, на власний розсуд, визначити в рахунок якого Договору та/або Специфікації зарахувати платіж Покупця, належно від вказаного у платіжному документі призначення платежу (п. 5.5. Договору);

- у разі невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків за Договором, сторона, що порушила зобов'язання, відшкодовує іншій стороні заподіяні цим збитки (п. 7.1. Договору);

- за прострочення (порушення) строків виконання грошових зобов'язань Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі 0,05 % від простроченої суми грошового зобов'язання за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 30 календарних днів Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 30 % від вартості Договору за кожен факт порушення терміну платежу (п. 7.2.3. Договору);

-сторони домовилися, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за цим Договором здійснюється до моменту їх виконання (виключення з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України), а строк позовної давності по

цим вимогах складає 3 (три) роки (п. 7.4. Договору);

-Договір набуває чинності з моменту його підписанні Сторонами та діє протягом року з моменту його укладення. Закінчення строку дії договору не звільняє Покупця від виконання тих грошових зобов'язань за поставлений товар, які залишилися невиконаними ним (п. 8.1. Договору). Між сторонами були підписані наступні специфікації до Договору: №1 від 19.05.2011 на суму 38 545,20 грн. (за умовами специфікації поставка товару здійснюється до 20.05.2011); №2 від 19.05.2011 на суму 65 726,00 грн. (за умовами специфікації поставка товару здійснюється до 17.06.2011); №3 від 05.09.2011 на суму 18 960,00 грн., (за умовами специфікації поставка товару здійснюється до 23.09.2011); №4 від 14.12.2011 на суму 42 000,00 грн. (за умовами специфікації поставка товару здійснюється до 15.12.2011); №5 від 26.06.2012 на суму 2 350,00 грн. (за умовами специфікації поставка товару здійснюється до 30.06.2012).

На виконання умов Договору та підписаних до нього Специфікацій Позивачем було поставлено Відповідачеві товар, відповідно до видаткових накладних: -№193001 від 19.05.2011 на суму 38 545,20 грн.;№193002 від 17.06.2011 на суму 65 726,00 грн.; №419 від 23.09.2011 на суму 18 960,00 грн.; №453 від 14.12.2011 на суму 42 000,00 грн.; №337 від 26.06.2012 на суму 2 350,00 грн.

Товар був одержаний Відповідачем без жодних зауважень щодо якості та кількості на підставі відповідних довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей. Так, на оплату вказаного товару Позивачем були виставлені рахунки: №193001 від 19.05.2011 на суму 38 545,20 грн.; №193002 від 17.06.2011 на суму 65 726,00 грн.; №419 від 23.09.2011 на суму 18 960,00 грн.; №453 від 14.12.2011 на суму 42 000,00 грн.; №337 від 26.06.2012 на суму 2 350,00 грн.

Як зазначає позивач, в порушення умов Договору Відповідач взяті на себе зобов'язання виконав не в повному обсязі, оплативши лише вартість товару, поставленого за видатковою накладною №453 від 14.12.2011 на суму 42 000,00 грн. Товар, що був поставлений за іншими видатковими накладними оплачений Відповідачем не був.

В зв'язку з цим Позивач був вимушений звернутись до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до відповідача, про стягнення з Відповідача суми заборгованості та відповідних штрафних санкцій, передбачених вищезазначеного договору.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 24 квітня 2014 року по справі № 917/387/14 позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофілд" до приватної агропромислової фірми «Воля» - задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з Приватної агропромислової фірми "Воля" (с. Білогорілка, Лохвицький район, Полтавська область, 37220, код 32730636) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофілд" (Пушкіна 40, кв. 3, м. Полтава. Полтавська область, 36039, код 35295131) 125 581,20 грн. основного боргу, 48 375,37 грн. пені, 37 674,36 грн. штрафу, 1 345,99 грн. - інфляційних втрат, 9 895,85 грн. 3% річних та 4 457,46 грн. витрат по сплаті судового збору. Рішення набрало законної чинності.

Таким чином, загальна сума, що підлягає стягненню з Відповідача за даним рішенням становить 227330,23грн.

Як зазначає у Позивач та не заперечує відповідач борг, станом на 14 вересня 2015 року не сплачено.

У зв"язку з невиконанням Відповідачем рішення суду у добровільному порядку, Позивачем на суму боргу 227330,23грн. нараховано Відповідачу - 144246,22грн. - інфляційні нарахування за період з травня 2014р. по липень 2015р., 9454,45грн. - 3% річних за період з 24.04.2015р. по 11.09.2015р. та пеню у розмірі 13,39грн. за період з 11.09.2014р. по 23.10.2014р.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Згідно ст. 124 Конституції України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Пленуму Вищого Господарського Суду України №14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, зокрема в п. 7 визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.

За змістом положень статей 216, 218, 229, 230, 231 ГК України боржник несе господарсько-правову відповідальність за невиконання ним грошового зобов'язання шляхом застосування до нього господарських санкцій.

У відповідності до ст.ст. 546, 549, 550 ЦК України зобов"язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штрафом або пенею) - грошовою сумою або іншим майном, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов"язання.

Таким чином, суд погоджується з позивачем у тому, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Як вбачається з розрахунку, позивачем заявлено до стягнення 144246,37грн. - інфляційних нарахувань за період з травня 2014р. по липень 2015р., 9454,45грн. - 3% річних за період з 24.04.2015р. по 11.09.2015р. та пеню у розмірі 13,39грн. за період з 11.09.2014р. по 23.10.2014р., що нараховані на загальну суму боргу у розмірі 227330,23грн.

При цьому суд не погоджується з розрахунком позивача з огляду на таке:

Відповідно до п.п.1.3 п.1 Постанови Пленуму "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року N 14 - з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до п.1.14. Постанови Пленуму "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року N 14 - вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, й відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 ЦК України.

Згідно п. 2.6. Постанови Пленуму "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року N 14 - проценти на суму неустойки не нараховуються в силу прямої заборони законом такого нарахування (частина друга статті 550 ЦК України), тому що неустойка не є коштами, за користування якими здійснюється нарахування процентів річних згідно із законом.

На суму інфляційних нарахувань не нараховуються проценти - п.п.3.3 п.3 Постанови Пленуму "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року N 14.

З врахуванням вищевикладено, нарахування інфляційних витрат, 3% річних та пені слід розраховувати на суму основного боргу у розмірі 125 581,20грн.

Згідно п.п.7.1 п.7 Постанови Пленуму "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року N 14 - у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Відповідно до ст.85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Частиною 1 ст.93 ГПК України передбачено, що апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення господарського суду Полтавської області по справі №917/387/14 прийнято 24.04.2014 року.

Враховуючи приписи ст.93 ГПК України строк закінчення подання апеляційної скарги припадає на 04.05.2014р., а оскільки 04.05.2014р. - вихідний день, то останнім днем подачі апеляційної скарги є 05.05.2014р. Оскільки апеляційна скарга на рішення по справі №917/387/14 сторонами не подавалася, то відповідно рішення набрало законної сили 06.05.2014р.

Таким чином, нарахування з% річних слід розраховувати не з 24.04.2014р., а з 06.05.2014р.

Згідно Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного суду України №62-97 від 03.04.1997р., слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця , а в середньому на місяць, тому умовно необхідно вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується як за даний місяць, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок посинається з наступного місяця.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку позовних вимог щодо стягнення з відповідача 144246,22грн. інфляційних втрат 9454,45рн. 3% річних та 13,39грн. пені, суд прийшов до висновку, що останні підлягають частковому задоволенню, а саме : в частині стягнення з відповідача 71078,96грн. інфляційних нарахувань, 5098,94грн. 3% річних та 7,40грн. пені.

В іншій частині вимоги позивача відхиляються судом як необґрунтовані з підстав, зазначених вище.

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За викладеного, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 71078,96грн.- інфляційних нарахувань, 5098,94грн. - 3% річних та 7,40грн. пені підтверджені документально та нормами матеріального права, а тому у цій частині підлягають задоволенню. В іншій частині позову слід відмовити.

Понесені позивачем при зверненні з даним позовом судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст.49 ГПК України..

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватної агропромислової фірми "Воля", с.Білогорілка, Лохвицький район, Полтавська область, 37220 (код ЄДРПОУ 32730636) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофілд", Пушкіна 40, кв. 3, м.Полтава, 36039 (код ЄДРПОУ 35295131) інфляційні втрати в розмірі 71078,96грн. 3% річних в розмірі 5098,94грн. пеню у розмірі 7,40грн., а також 1142,78 грн. судового збору

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині - відмовити.

Повний текст рішення складено: 26.11.2015р.

Суддя Кльопов І.Г.