Рішення № 53949231, 27.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2015Справа №910/26182/15

За позовом Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»

до Аграрного фонду

про стягнення 44 032,26 грн.

Суддя Селівон А.М.

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: Маковій В.Г. - представник, довіреність №663 від 01.09.2015;

Від відповідача: Авраменко В.Д. - представник, довіреність №516 від 09.09.2015;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Аграрного фонду про стягнення 44 032,26 грн., а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 218,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором складського зберігання зерна №186/11 від 05.05.11 р. в частині своєчасної оплати наданих зерновим складом послуг зі зберігання зерна, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 44032,26 грн..

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2015 р. порушено провадження у справі № 910/26182/15 та призначено до розгляду на 27.10.2015 р.

У судове засідання 27.10.2015 р. з'явились уповноважені представники сторін.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 27.10.2015 р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва представником позивача подані пояснення по справі б/н від 27.10.2015. Пояснення по справі б/н від 27.10.2015 долучено судом до матеріалів справи.

Також, судом повідомлено, що до початку судового засідання 27.10.2015 р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на позов б/н б/д , в якому відповідач визнає позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись при цьому як на підставу виникнення заборгованості на недостатність фінансування з державного бюджету Державної спеціалізованої бюджетної установи Аграрний фонд. Відзив на позов долучений судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 27.10.15 р. сторонами суду не надано.

Відповідно до п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судовому засіданні представників позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін в судовому засіданні повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками позивача та відповідача не заявлено.

У судовому засіданні 27.10.2015 р. представник позивача виклав та підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, відповів на питання суду.

У судовому засіданні 27.10.2015 р. представник відповідача проти позовних вимог викладених у позовній заяві не заперечив, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

05 травня 2011 року між Державним підприємством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (Зерновий склад за договором, позивач у справі) та Аграрним фондом (Поклажодавець за договором, відповідач у справі) укладено Договір складського зберігання зерна №186/11 (далі - Договір), відповідно до умов п.1.1 якого сторони погодили, що Поклажодавець зобов'язується передати на зберігання Зерновому складу зерно пшениці, жити, кукурудзи, ячменю (об'єктів державного цінового регулювання), якість яких відповідає діючим ДСТУ (далі - зерно), за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку Поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а Зерновий склад зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим Договором умовах і в установлений строк повернути його Поклажодавцеві або особі, зазначений ним як одержувач, у стані, передбаченому цим Договором та законодавством.

Розділами 2-6 Договору сторони погодили вимоги до якості зерна, права та обов'язки сторін, порядок взаєморозрахунків сторін, право на розпорядження зерном та відповідальність сторін тощо.

За умовами розділу 7 Договору строк зберігання зерна - до пред'явлення вимоги Поклажодавцем.

Згідно п. 8.1 Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками та діє до 31.12.2011 р., але у будь - якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань у повному обсязі. Дія цього Договору розповсюджується на відносини між сторонами, що виникли з 21.01.2011 р.

В подальшому до зазначеного договору сторонами були внесені зміни відповідними Додатковими угодами, якими строк дії зазначеного правочину продовжувався.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором зберігання, який підпадає під правове регулювання норм глави 66 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, правовідносини зі зберігання зерна регулюються нормами Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні".

У відповідності до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно зі ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Відповідно до частини 3 статті 957 Цивільного кодексу України письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

Згідно з пунктами 10, 24 статті 1 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зберігання зерна - це комплекс заходів, що включають приймання доробку, зберігання і відвантаження зерна; складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.

Статтею 43 вказаного Закону унормовано, що якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.

При цьому, згідно з пунктом 1 Порядку випуску бланків складських документів на зерно, їх передачі та продажу зерновим складам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 510 від 11.04.03 р., підставою для видачі складських документів на зерно є прийняття зерна зерновим складом на зберігання. Відповідно до пункту 1.1 Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики України №198 від 27.06.03 р. (далі - Положення), складськими документами на зерно є складська квитанція, просте та подвійне складські свідоцтва.

Пунктом 1.7 вказаного Положення визначено, що зерновий склад за бажанням поклажодавця зобов'язаний видати йому один із складських документів на зерно. При оформленні партії зерна складська квитанція виписується в обов'язковому порядку як первинний документ, що засвідчує кількість та якість прийнятого складом зерна.

Відповідно до пунктів 1.19, 1.20 цього ж Положення, після заповнення реквізитів складського документа на зерно, реєстрації його у Реєстрі складських документів на зерно з присвоєнням порядкового номера, один примірник оригіналу заповненого бланка складського документа передається поклажодавцеві або уповноваженій ним особі, а другий залишається на складі. Поклажодавець чи уповноважена ним особа на підтвердження отримання складського документа ставить власний підпис у Реєстрі складських документів на зерно, що ведеться зерновим складом. Зі змісту підпункту 2.1. пункту 2 розділу V Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України № 661 від 13.10.08 р. переоформлення зерна від одного власника іншому проводиться в їх присутності або в присутності уповноважених ними осіб згідно із заявою власника про переоформлення.

Пунктом 3.1.5 Договору визначено, що Зерновий склад зобов'язаний видати складські документи на зерно не пізніше наступного робочого дня після прийняття його до зберігання. У разі видачі простого або подвійного складського свідоцтва Зерновий склад здійснює страхування зерна від ризиків випадкової загибелі, знищення, нестачі, пошкодження та втрат за дорученням і за рахунок коштів Поклажодавця.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що заборгованість у відповідача виникла за отримані послуги по зберіганню зерна пшениці 3-го класу врожаю 2012 р. у кількості 3 000 т, яке було надано відповідачем на зберігання у період з 01.01.2014 року по 26.01.2014 року.

Так, на підтвердження прийняття зерна від відповідача Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» була видана складська квитанція на зерно серії АФ№280268 №189 від 12.07.2012 р., копія якої долучена до матеріалів справи, яка відповідно до п. 24 ст. 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», розділу 3 Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 27.06.2003 р. № 198, є товаророзпорядчим документом, що видається зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу. Підставою для видачі складської квитанції на зерно є угода про зберігання зерна, укладена між зерновим складом та поклажодавцем, та факт прийняття зерна на зберігання.

Як встановлено судом, у матеріалах справи міститься акт виконаних робіт від 31.01.14 року до Договору складського зберігання зерна на суму 44032,26 грн., який не підписаний з боку відповідача. При цьому матеріали справи містять докази надсилання вказаного акту на адресу відповідача лише разом з вимогою № 130-2-12/3497 від 13.07.15 р., що підтверджується фіскальним чеком № 2602 від 14.07.15 р., описом вкладення в цінний лист від 14.07.15 р. та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0101905881699, згідно якого вказана вимога отримана відповідачем 20.07.15 р..

Доказів повернення відповідачем зазначеного акту виконаних робіт позивачу з мотивованою відмовою від його підписання щодо кількості та/або якості наданих послуг сторонами також суду не надано.

В свою чергу, заперечень щодо факту отримання та обсягу наданих послуг, а також повного та належного виконання Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" умов Договору в частині надання послуг зі зберігання зерна відповідачем суду не надано.

За таких обставин суд приходить до висновку, що Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання зі зберігання зерна Аграрному фонду, а відповідачем, у свою чергу, прийняті ці послуги без будь - яких зауважень. Факт надання послуг ПАТ "ДПЗКУ" належним чином підтверджено матеріалами справи.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання зі зберігання зерна Аграрному фонду, а відповідачем, у свою чергу, прийняті ці послуги без будь - яких зауважень. Факт надання послуг Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» належним чином підтверджено матеріалами справи.

Відповідно до п. 4.4 Договору поклажодавець відшкодовує витрати із зберігання зерна з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу, на підставі актів наданих послуг та розрахунку обсягів коштів зберігання зерна як об'єкту державного цінового регулювання.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як визначено ч.ч. 1 статті 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

При цьому оскільки умовами договору сторонами не було погоджено строку, протягом якого відповідач повинен відшкодувати витрати із зберігання зерна, то застосуванню підлягають приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

14.07.2015 р. позивач на адресу відповідача надіслав письмову Вимогу за вих. №130-2-12/3497 від 13.07.2015, в якій поставлено питання, зокрема, про перерахування у семиденний термін на розрахунковий рахунок Публічному акціонерному товариству «Державна продовольчо-зернова корпорація України» заборгованості за надані послуги по Договору за січень 2014 р. на суму 44 032,26 грн.

20.07.2015 р. відповідач отримав вищезазначену вимогу від позивача про сплату боргу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, описом вкладення та фіскальним чеком, копії яких додані до матеріалів справи.

Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо сплати Публічному акціонерному товариству «Державна продовольчо-зернова корпорація України» грошових коштів в сумі 44 032,23 грн. всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Аграрного фонду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору складського зберігання зерна №186/11 від 05.05.2011 суду не надано.

Так, майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст.179 ЦК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 ЦК України).

Слід зазначити, що відповідно до письмового відзиву на позов Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», який долучений судом до матеріалів справи, відповідач не заперечує щодо суми основної заборгованості за Договором в розмірі 44 032,26 грн., однак зазначає, що відповідно до статті 9 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" Аграрний фонд є державною спеціалізованою установою, уповноваженою Кабінетом Міністрів України проводити цінову політику в агропромисловій галузі економіки України. Аграрний фонд є бюджетною організацією, має свій кошторис, рахунки та здійснює неприбуткову діяльність в межах, визначених цим Законом. Аграрний фонд підпорядковується, є підзвітним та підконтрольним центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну аграрну політику, політики у сфері сільського господарства.

Крім того, пунктом 15 Положення про Аграрний фонд, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2005 № 543 передбачено, що Аграрний фонд утримується за рахунок коштів державного бюджету у межах кошторису, затвердженого Міністром аграрної політики та продовольства та погоджено з Мінфіном.

Отже, відповідач звертає увагу суду, що оскільки має місце певна неузгодженість норм Бюджетного кодексу України із нормами Закону України «Про здійснення державних закупівель», у нього відсутня можливість щодо розрахунків по зобов'язанням в загальному порядку у зв'язку з відсутністю правового механізму урегулювання питання взаєморозрахунків за договорами укладеними в період 2010-2014 років.

Однак, суд вважає за необхідне зазначити, що бюджетні установи, для свого нормального функціонування і здійснення передбаченої установчими документами діяльності, укладають договори, оплата за якими здійснюється за рахунок бюджетних коштів.

При цьому, незважаючи на залучення до відносин між бюджетними установами бюджетних коштів, зазначені відносини є не бюджетними, а господарсько-правовими.

Статтею 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, отже для таких господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, в тому числі й державних підприємств, організацій та установ, заснованих на державній власності.

Згідно частини першої ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Суд зазначає, що ні Господарський кодекс України, ні Цивільний кодекс України при визначенні відповідальності за укладеним договором не виділяють в окрему категорію осіб "бюджетні установи" і не встановлюють окремі правила для них. Тобто, бюджетна установа, як отримувач і розпорядник бюджетних коштів, не має будь-яких привілей чи пільг у рамках виконання своїх зобов'язань за такими договорами.

Тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність покупця та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином.

Аналогічна позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 15 травня 2012 р. у справі № 3-28гс12, від 13.10.09 р. (судової палати в адміністративних справах), від 15.05.12 р. у справі № 11/446 (судової палати у господарських справах).

Таким чином, посилання відповідача щодо відсутності бюджетного фінансування за відсутності вини відповідача не звільняє останнього від виконання взятого на себе договірного зобов'язання щодо перерахування оплати за надані послуги зі зберігання зерна.

Окрім того, відповідно до ч. 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України, згідно якої зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів, взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства, витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються, оскільки між сторонами у справі виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України), що регулюються актами цивільного законодавства України.

Зважаючи на те, що Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (ст. 1 Бюджетного кодексу України), за висновками суду у зв'язку з цим застосування бюджетного законодавства до відносин юридично рівних учасників є неприпустимим. А тому відсутність у відповідача необхідних бюджетних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання за договором, яке не припинилось відповідно до приписів глави 50 Цивільного кодексу України.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з боргу в сумі 44 032,26 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Аграрного фонду (01001, м. Київ, вул. Грінченка, 1, код 33642855) на користь Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1; код 37243279) 44 032,26 (сорок чотири тисячі тридцять дві гривні сорок вісім копійок) та судовий збір у розмірі 1 218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень сімнадцять копійок).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 30 листопада 2015 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М.Селівон