Рішення № 53949016, 23.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.2015Справа № 904/8217/15

За позовом Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа»

до 1. Державної установи «Дніпропетровський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» в особі відокремленого структурного підрозділу «Криворізький міський відділ лабораторних досліджень Державної установи «Дніпропетровський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України»

2. Міністерства охорони здоров'я України

3. Державної санітарно-епідеміологічної служби України

про стягнення 92 626, 86 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Касьян І.В. за довіреністю № 5 від 30.12.2014 р.;

від відповідача-1: Василюха Т.О. за довіреністю № 083/15 від 02.09.2015 р.;

від відповідача-2: не з'явився;

від відповідача-3: Ткаченко С.С. за довіреністю № 99 від 30.09.2015 р.

В судовому засіданні присутній вільний слухач: ОСОБА_4

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство теплових мереж «Криворіжтепломережа» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Державної установи «Дніпропетровський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» в особі відокремленого структурного підрозділу «Криворізький міський відділ лабораторних досліджень Державної установи «Дніпропетровський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» (далі - відповідач-1), Міністерства охорони здоров'я України (далі - відповідач-2), Державної санітарно-епідеміологічної служби України (далі - відповідач-3) про стягнення 92 626, 86 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між ним та Інгулецькою районною санітарно-епідеміологічною станцією м. Кривого Рогу Договору № 1411 на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання та пару від 17.02.2010 р., у споживача за період з 01.02.2011 р. по 01.04.2012 р. утворився борг в сумі 92 626, 86 грн. Відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров'я України № 176-О від 21.09.2012 р. було ліквідовано державні заклади, установи та організації, що належали до сфери управління МОЗ та згідно з Наказом № 110 від 28.11.2012 р. утворено Державну установу «Дніпропетровський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України». Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 681 від 11.09.2013 р. «Деякі питання діяльності Міністерства охорони здоров'я та Державної санітарно-епідеміологічної служби» МОЗ як головному розпоряднику бюджетних коштів санітарно-епідеміологічних станцій перераховано залишки коштів на казначейських рахунках на кінець бюджетного періоду. Наказом Державної установи «Дніпропетровський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» № 213-од від 03.12.2013 р. на відокремлені структурні підрозділи покладено обов'язок погасити заборгованість, отриману від голів ліквідаційних комісій санітарно-епідеміологічних станцій. Як зазначає позивач, в травні 2015 року відокремлений структурний підрозділ Державної установи «Дніпропетровський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» звернувся до позивача з листом, в якому повідомив про отримання для погашення заборгованості по ліквідованим санепідемустановам згідно з Постановою КМУ № 681 від 11.09.2013 р. - 268 889, 06 грн., в тому числі 92 626, 86 грн. З урахуванням того, що в добровільному порядку погашення заборгованості не відбулось, позивач вирішив з даним позовом звернутись до суду.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2015 р. на підставі ст. ст. 15, 17 Господарського процесуального кодексу України передано за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.09.2015 р. порушено провадження у справі № 904/8217/15, її розгляд призначено на 07.10.2015 р.

07.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого він проти позову заперечує, посилаючись на те, що він не є правонаступником Інгулецької районної санітарно-епідеміологічної станції Кривого Рогу, яку було припинено як юридичну особу 05.01.2015 р. Також, він вказує на відсутність інформації про включення ліквідаційною комісією ДЗ «Інгулецька РСЕС» заборгованості перед позивачем до обсягу коштів, необхідних для його ліквідації та звертає увагу на приписи ст. 112 ЦК України, відповідно до якої невизнані ліквідаційною комісією вимоги, або які не задоволені через відсутність майна, вважаються погашеними.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.10.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 21.10.2015 р.

20.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-3 подано заперечення на позовну заяву, в якому викладено клопотання про застосування строків позовної давності. При цьому, він вказує на те, що не є правонаступником споживача за спірним Договором, а також звертає увагу на приписи ст. 112 ЦК України щодо погашення відповідних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні 21.10.2015 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 в судове засідання 21.10.2015 р. не з'явились, про причину неявки суд не повідомили.

В судовому засіданні 21.10.2015 р. представник відповідача-3 проти задоволення позову заперечив, підтримав викладене у запереченнях на позовну заяву клопотання про застосування строків позовної давності.

Суд відклав вирішення означеного клопотання до встановлення фактичних обставин у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.10.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 10.11.2015 р.

30.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшли письмові заперечення, в яких він вказує на те, що на виконання Постанови КМУ № 681 від 11.09.2013 р. на поточний рахунок відповідача-1 було перераховано кошти для погашення заборгованості й голови ліквідаційних комісій визначали потреби у обсягах коштів, необхідних для проведення ліквідації.

10.11.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 10.11.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи та клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 904/8217/15 на п'ятнадцять днів.

Представники відповідача-1 та відповідача-3 в судове засідання 10.11.2015 р. не з'явились, про причину неявки суд не повідомили.

Представник відповідача-2 в судове засідання 10.11.2015 р. не з'явився, проте 30.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи та заперечення проти позову, в яких просить суд розглянути справу без їх участі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.11.2015 р. було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 23.11.2015 р.

В судове засідання 23.11.2015 р. представник відповідача-2 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача-2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Так, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 23.11.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідачів 1 та 3, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.02.2010 р. між Комунальним підприємством теплових мереж «Криворіжтепломережа» та Державним закладом «Інгулецька районна санітарно-епідеміологічна станція м. Кривого Рогу» було укладено Договір на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання і пари № 1411, за умовами якого позивач зобов'язався відпускати, а Державний заклад «Інгулецька районна санітарно-епідеміологічна станція м. Кривого Рогу» оплачувати отриману теплову енергію за встановленими тарифами у строки, передбачені даним Договором.

Відповідно до п. 3.1. Договору було визначено, що оплата за відпущену теплову енергію проводиться відповідачем щомісяця самостійно до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Договір, відповідно до п. 6.1., діє з 01.02.2010 р. до 01.02.2011 р. і вважаться щороку продовженим у разі відсутності заяви однієї із сторін про відмову від договору або його перегляду.

Відповідно до пояснень позивача, внаслідок порушення споживачем зобов'язань з оплати поставленої теплової енергії за ним утворився борг за період з 01.02.2011 р. по 01.04.2012 р. в сумі 92 626, 86 грн.

При цьому, позивач зазначає, що наказом Міністерства охорони здоров'я України № 176-О від 21.09.2012 р. ліквідовані державні заклади, установи та організації, що належали до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України, в тому числі ДЗ «Інгулецька районна санітарно-епідеміологічна станція м. Кривого Рогу», а наказом № 110 від 28.11.2012 р. утворено Державну установу «Дніпропетровський обласний лабораторний центр держсанепідемслужби України» та відповідно до наказу Державної установи «Дніпропетровський обласний лабораторний центр держсанепідемслужби України» № 2 від 03.01.2013 р. створено відокремлені структурні підрозділи, які не є юридичними особами.

Заявляючи вимоги до відповідачів у даній справі, позивач відзначає, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 681 від 11.09.2013 р. Міністерству охорони здоров'я України, як головному розпоряднику бюджетних коштів санітарно-епідеміологічним станція перераховано залишки коштів на казначейських рахунках на кінець бюджетного періоду та наказом Державної установи «Дніпропетровський обласний лабораторний центр держсанепідемслужби України» від 03.12.2013 р. № 213-од на завідуючих відокремлених структурних підрозділів покладено обов'язок погасити заборгованість, отриману від голів ліквідаційних комісій санітарно-епідеміологічних станцій для проведення подальшого розрахунку створеної заборгованості.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою спірний Договір є договором енергопостачання.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

В силу приписів ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Заявлена до стягнення заборгованість підтверджена позивачем наданими до матеріалів справи договором, рахунками та їх реєстрами, підписаними сторонами Договору актами звірки, листуванням сторін.

Разом з тим, позивачем не представлено доказів правонаступництва будь-ким з відповідачів по відношенню до споживача за спірним Договором.

Так, частинами 1, 2 статті 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Як встановлено судом, наказом Міністерства охорони здоров'я України № 176-О від 21.09.2102 р. ліквідовані державні заклади, установи та організації, що належали до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України.

Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 110 від 28.11.2012 р. утворено Державну установу «Дніпропетровський обласний лабораторний центр держсанепідемслужби України».

Відповідно до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 681 від 11.09.2013 р. було вирішено дозволити Міністерству охорони здоров'я використання залишків бюджетних коштів спеціального фонду, які утворилися станом на 1 січня 2013 р. за бюджетною програмою 2301250 «Державний санітарно-епідеміологічний нагляд, дезінфекційні заходи та заходи по боротьбі з епідеміями» на спеціальних реєстраційних рахунках закладів та установ санітарно-епідеміологічної служби, що належать до сфери управління Міністерства та ліквідуються, та коштів, які надійшли після 1 січня 2013 р. на спеціальні реєстраційні рахунки закладів та установ, для проведення державними установами, що належать до сфери управління Державної санітарно-епідеміологічної служби і проводять лабораторні випробування та інструментальні дослідження, яким частково передані функції закладів та установ, розрахунків, пов'язаних із завершенням ліквідації закладів та установ.

При цьому, 4. Державній казначейській службі було доручено в установленому порядку забезпечити:

- перерахування на підставі платіжних доручень ліквідаційних комісій закладів та установ залишків коштів спеціального фонду, зазначеного у пункті 3 цієї постанови, на відповідний спеціальний реєстраційний рахунок, відкритий за бюджетною програмою 2304020 «Проведення лабораторних досліджень у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення і вжиття спеціальних заходів на локалізацію та ліквідацію спалахів та епідемій», для проведення розрахунків, пов'язаних із завершенням ліквідації закладів та установ;

- реєстрацію зобов'язань для проведення розрахунків, пов'язаних із завершенням ліквідації закладів та установ, за бюджетною програмою 2304020 «Проведення лабораторних досліджень у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення і вжиття спеціальних заходів на локалізацію та ліквідацію спалахів та епідемій».

Головам ліквідаційних комісій закладів та установ доручено забезпечити визначення потреби в обсягах коштів, необхідних для завершення їх ліквідації, та надання відповідної інформації Державній санітарно-епідеміологічній службі для проведення необхідних розрахунків.

Міністерству охорони здоров'я доручено разом з Державною санітарно-епідеміологічною службою забезпечити в установленому порядку цільове спрямування коштів на проведення розрахунків, пов'язаних із завершенням ліквідації закладів та установ, в межах визначеної ними потреби.

У відповідності до ч. 1 ст. 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Згідно зі ст. 111 Цивільного кодексу України з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо ліквідації юридичної особи ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов'язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується, та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи в установлені цим Кодексом строки.

За приписами ч. 3 ст. 112 Цивільного кодексу України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Відповідно до ч. 5 ст. 112 Цивільного кодексу України вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

Як встановлено судом, 05.01.2015 р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців внесено запис про припинення юридичної особи - Державного закладу «Інгулецька районна санітарно-епідеміологічна станція м. Кривого Рогу».

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

У відповідності до ч. 2 ст. 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів:

- правонаступництва відповідачами обов'язків ДЗ «Інгулецька районна санітарно-епідеміологічна станція Кривого Рогу»;

- звернення позивача до ліквідаційної комісії ДЗ «Інгулецька районна санітарно-епідеміологічна станція Кривого Рогу» з кредиторськими вимогами на спірну суму та їх включення до реєстру вимог кредиторів;

- реєстрації Державною казначейською службою зобов'язань боржника перед позивачем на спірну суму для проведення розрахунків, пов'язаних із завершенням ліквідації.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про безпідставність заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, судом встановлено необґрунтованість заявлених позивачем вимог, вони не підлягають задоволенню.

При цьому, суд залишає без задоволення клопотання відповідача-3 про застосування строків позовної давності, оскільки правила про позовну давність мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Так, відповідно до п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30.11.2015 р.

Суддя В.С. Ломака