Рішення № 53948902, 24.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.11.2015Справа №910/27242/15За позовом Державного підприємства «Завод «Електроважмаш»

до Публічного акціонерного товариства «Центренерго»

про стягнення 91 691,33 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Ходарєва К.Г. (представник за довіреністю №248-1124 від 23.12.2014р.);

від відповідача: Мокрецький О.В. (представник за довіреністю №611/22 від 09.09.2015р.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство завод «Електроважмаш» (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (надалі також - відповідач) суми в розмірі 91 691,33 грн., а саме, основної суми боргу в розмірі 56 299,20 грн., суми пені в розмірі 13 455,50 грн., суми 3% річних в розмірі 1 105,93 грн. та суми інфляційних втрат в розмірі 20 830,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання за Договором №206/170СО-15/104 від 17.03.2014р., та не здійснив оплату наданих позивачем послуг у встановлені Договором строки.

Під час перебування справи в провадженні позивачем було подано заяву про уточнення (зменшення) позовних вимог у зв'язку зі сплатою основної суми боргу відповідачем. У зв'язку зі зменшенням до стягнення з відповідача позивачем заявлено суму пені в розмірі 13 455,50 грн., суму 3% річних в розмірі 1 105,93 грн. та суму інфляційних втрат в розмірі 20 830,70 грн.

У відповідності до положень статті 22 Господарського процесуального кодексу України судом було прийнято до провадження уточнені позовні вимоги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2015р. суддею Морозовим С.М. порушено провадження у справі №910/27242/15 та призначено її до розгляду на 24.11.2015р.

В судовому засіданні 24.11.2015р. представником позивача також було заявлено клопотання про зміну назви позивача, про що надано відповідні докази до матеріалів справи.

Ухвалою від 24.11.2015р. судом було задоволено клопотання позивача та здійснено заміну назви позивача з Державного підприємства заводу «Електроважмаш» на Державне підприємство «Завод «Електроважмаш».

Відповідачем надано до матеріалів справи відзив на позовну заяву, в якому він проти задоволення позовних вимог щодо стягнення з нього суми пені, 3% річних та інфляції заперечує в повному обсязі, посилаючись при цьому на те, що Господарським судом міста Києва порушено справу про банкрутство відповідача, а п. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Щодо стягнення з відповідача основної суми заборгованості, то відповідачем подано до суду заяву про розстрочку виконання рішення суду протягом трьох місяців шляхом сплати заборгованості щомісячними платежами рівними частинами.

Клопотання обґрунтоване скрутним матеріальним становищем відповідача і тим, що у відношенні відповідача порушено справу про банкрутство.

Згідно із ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Розстрочка означає виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Вивчивши заяву відповідача про розстрочку рішення суду в частині сплати основної суми боргу, судом встановлено, що суму основної заборгованості відповідачем вже сплачено і позивач, в зв'язку з цим, уточнив позовні вимоги та відмовився від вимоги в цій частині.

Таким чином, враховуючи викладене, заява відповідача не є актуальною та задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні 24 листопада 2015 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17 березня 2014 року між позивачем (виконавець за Договором) та відповідачем (замовник за Договором) було укладено Договір №206/170СО-15/104 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого, в порядку та на умовах визначених цим Договором позивач зобов'язується за завданням відповідача надати послуги, передбачені Договором, для потреб його відокремленого підрозділу Зміївська ТЕС, а відповідач - прийняти і оплатити надані послуги.

Найменування послуг: «Послуги інженерні» (код ДК-71.12.1), а саме: діагностування генератора ТГВ-200, ТГВ-300 (шеф нагляд (спеціальний технічний нагляд зі сторони позивача при виконанні відповідачем обстеження технічного стану вузлів та ремонту генераторів блоків ст. №2, 8 Зміївської ТЕС). (п. 1.2. Договору).

Перелік (обсяг) послуг, визначається технічним завданням, яке є невід'ємною частиною цього Договору (Додаток 1). (п. 1.3. Договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору загальна вартість послуг становить 119 743,20 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 19 915,20 грн.

Оплата наданих послуг здійснюється відповідачем на рахунок позивача, вказаний в цьому Договорі, протягом 45 календарних днів від дати підписання сторонами акта приймання передачі наданих послуг. (п. 3.1. Договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2014р., а в частині оплати наданих послуг - до повного розрахунку за Договором. (п. 9.1. Договору).

Додатком №1 та Додатком №2 до Договору сторони погодили технічне завдання та розрахунок на надання послуг.

Як встановлюється матеріалами справи, позивачем на виконання вимог Договору було надано відповідачу послуги на загальну суму в розмірі 56 599,20 грн., що підтверджується Актом виконаних послуг по Договору №1 від 25.12.2014р., підписаним та погодженим обома сторонами.

Як зазначено позивачем, відповідач, в порушення передбачених п. 3.1. Договору строків, було здійснено оплату вказаних вище послуг 19.11.2014р., вже під час перебування даної справи в провадженні, в той час як кінцевою датою, за твердженнями позивача, для проведення відповідачем розрахунків, було 08.02.2015р.

У зв'язку з невчасним проведенням відповідачем розрахунку згідно умов та строків Договору, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 11, 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Виконавець повинен надати послугу особисто. (ч. 1 ст. 902 ЦК України).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, та відповідно до ст. 629 ЦК України договір, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, що вбачається з матеріалів справи, відповідачем порушено передбачений Договором строк оплати вартості наданих позивачем послуг, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму пені в розмірі 13 455,50 грн., суму 3% річних в розмірі 1 105,93 грн. та суму інфляційних втрат в розмірі 20 830,70 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 7.3. Договору у випадку несвоєчасної оплати наданих послуг відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,1% вартості невиконаних зобов'язань, з яких допущено прострочення за кожен день прострочення.

Водночас судом встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2004р. порушено провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Центренерго» та накладено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на момент порушення провадження у справі про банкрутство) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Разом із тим, норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначають, що конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Частиною 4 статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.

Таким чином, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання.

Згідно з абзацом 2 частини 4 статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто, вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу, пені та інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому неустойка та інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на ненараховану неустойку та інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки та інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань боржнику, щодо якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.

Виходячи із змісту Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня, штраф та інші санкції за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Аналогічну правову позицію про те, що протягом здійснення провадження у справі про банкрутство встановлюється заборона на нарахування боржнику, щодо якого порушено справу про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, неустойки (штрафу, пені), а також інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань викладено у постановах Вищого господарського суду України від 15 грудня 2010 року у справі №34/201-10, від 18 травня 2011 року у справі № 20/281-10 та від 12 березня 2013 року у справі № 3-71гс12.

З огляду на вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за неналежне виконання зобов'язань за Договором щодо оплати послуг у розмірі 13 455,50 грн., інфляційних втрат у розмірі 20 830,70 грн. та 3 % річних у розмірі 1 105,93 грн. визнаються судом необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/27242/15 задоволенню не підлягають.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір позивача в розмірі 1 375,38 грн., покладається на останнього.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про судовий збір», Цивільного кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30.11.2015р.

Суддя С.М. Морозов