Ухвала суду № 53948063, 26.11.2015, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 125/1062/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Переверзєв С.В.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

26 листопада 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Марцісь Ю.А.,

представника позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Барського районного суду Вінницької області від 01 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Барської міської ради Вінницької області про скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

В травні 2015 року позивач - ОСОБА_4 звернувся до Барського районного суду Вінницької області з позовом до Барської міської ради Вінницької області про скасування рішення 59 сесії 6 скликання від 17 березня 2015 року.

Барський районний суд Вінницької області постановою від 01.10.2015 року у задоволенні вказаного позову відмовити.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги в повному обсязі, решта осіб в судове засідання не з'явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що позивач є жителем м. Бар , що підтверджується його паспортом НОМЕР_1, виданим Барським РВ УМВС 14.06.2012 року.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га в м.Бар з земель Барської міської ради.

Рішенням 59 сесії 6 скликання від 17 березня 2015 року Барської міської ради було відмовлено у зв'язку з недостатністю земель запасу м.Бар для задоволення потреб жителів міста, перебування в стадії розроблення проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва гаражів та те, що Генеральним планом міста не передбаченні земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Позивач вважаючи, що зазначеним рішення відповідача було порушено його право передбачене ст.14 Конституції України та посилаючись на ст.121 Земельного кодексу України звернувся до суду з позовом його скасування.

За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись положеннями Земельного кодексу України, прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Згідно з статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно стаття 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Згідно статті 2 ЗК України У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Відповідно ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 121 ЗК України, встановлено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам.

Так, згідно з ч.1 громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Отже, відповідно до зазначеного, особа може звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про надання їй у користування певної земельної ділянки відповідно до статі 121 ЗК України.

Разом з тим, положення ЗК встановлюють певний порядок такого звернення особи щодо надання земельної ділянки у користування.

Статтею 123 ЗК України, встановлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, особа звертаючись до відповідного органу із заявою про надання земельної ділянки у користування повинен зазначити, встановлену у вказаній статті інформацію про земельну ділянку, яку особа хоче отримати у користування.

Згідно з матеріалами справи, позивачем при звернення до відповідача із заявою не було вказано всієї необхідної інформації, а саме не було зазначено місце розташування земельної ділянки та її орієнтовний розмір.

Крім того, як зазначалося вище, підставою для відмови у наданні земельної ділянки у користування є невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам генеральних планів населених пунктів.

Згідно з матеріалами справи, підставою для відмови слугувало те, що відповідно до діючого Генерального плану міста земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах міста Бар не передбачені.

Отже, Барська міська рада Вінницької області, відмовила ОСОБА_4 у наданні земельної ділянки у зв'язку із відсутністю на той момент, враховуючи генеральний план міста, земельної ділянки відповідного призначення, що на думку колегії суддів відповідає вимогам статті 123 ЗК України.

Сама наявність права у позивача на отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, не породжує протиправності в діях Барської міської ради Вінницької області у разі не надання йому такої ділянки у зв'язку із відсутністю такої земельної ділянки відповідно до генерального плану, оскільки така причина для відмови чітко встановлена чинним законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 3 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності протиправності в діях Барської міської ради Вінницької області при винесенні оскаржуваного рішення, та як наслідок відсутності підстав для його скасування.

З урахуванням вищевикладених норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини сторін, та встановлених обставин даної справи, колегія суддів дійшла висновку про необгрунтованість заявлених позивачем вимог, які правомірно залишені судом першої інстанції без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для задоволення вимог апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Барського районного суду Вінницької області від 01 жовтня 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 02 грудня 2015 року.

Головуючий Смілянець Е. С. Судді Залімський І. Г. Сушко О.О.