Постанова № 53939409, 04.08.2011, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2011 р. Справа № 2а-1515/11/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:

судді Скільський І.І.,

при секретарі Бурда М.Р.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: Державного міського підприємства „Івано-Франківськтеплокомуненерго

до Державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську

про скасування податкового повідомлення-рішення № 0009951502/0 від 31.12.2010 року,-

ВСТАНОВИВ:

05 травня 2011 року Державне міське підприємство „Івано-Франківськтеплокомуненерго (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0009951502/0 від 31.12.2010 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за наслідками невиїзної документальної перевірки своєчасності сплати податку на додану вартість ДПІ в м. Івано-Франківську складено акт № 21858/15-2/03346058 від 23.12.2010 року, на підставі якого відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0009951502/0 від 31.12.2010 року на суму 175 103,04 грн., згідно з яким до ДМП Івано-Франківськтеплокомуненерго застосовані штрафні (фінансові) санкції за порушення граничних термінів сплати узгодженої суми податкового зобовязання з податку на додану вартість згідно податкових декларацій за червень та липень 2007 року. Позивач вважає, що при прийнятті вказаного податкового повідомлення-рішення відповідачем не враховано положення пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 та пп. 5.2.5 п. 5.2. ст. 5 Закону України Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами, а тому податкове рішення є таким що підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з мотивів, наведених у позовній заяві. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у письмовому запереченні, що міститься у матеріалах справи та пояснив суду, що станом на 31.12.2007 року позивачу нараховано податковий борг перед бюджетом зі сплати податку на додану вартість в розмірі 175103,04 грн. Відповідно до даних облікової картки платника податків, спірні платежі з вказаного податку, визначені у податкових деклараціях з податку на додану вартість в сумі 212283,00 грн. та 137923,00 грн. за червень, липень 2007 року, з граничними строками сплати 30 липня та 30 серпня 2007 року відповідно, що перераховані позивачем за період з жовтня 2010 року по грудень 2010 року зараховано як сплату податкового боргу на вимоги п. 7.7 ст. 7 Закону України Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами, згідно з яким податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення. А тому вважає, що спірне податкове рішення від 31.12.2010 року винесене ДПІ в м. Івано-Франківську відповідно до норм чинного податкового законодавства. Просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши подані суду письмові докази та інші матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що державне міське підприємство Івано-Франківськтеплокомуненерго є юридичною особою та платником податку на додану вартість в розумінні ст. 2 Закону України Про податок на додану вартість.

23.12.2010 року ДПІ в м. Івано-Франківську проведено невиїзну документальну перевірку своєчасності сплати податку на додану вартість ДМП Івано-Франківськтеплокомуненерго за червень та липень 2007 року, за результатами якої складено акт № 21858/15-2/03346058, яким встановлено порушення ДМП Івано-Франківськтеплокомуненергопп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами, а саме не своєчасну сплату платником податків узгодженого податкового зобовязання з податку на додану вартість.

На підставі вказаного акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.12.2010 року № 0009951502/0, згідно з яким на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами в звязку із затримкою сплати узгодженого податкового зобовязання більш ніж 90 календарних днів, до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 175103,04 грн.

Не погодившись з податковим рішенням, позивачем було оскаржено в порядку апеляційного узгодження податкового зобовязання відповідно до вимог Закону України Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами податкове повідомлення-рішення № 0009951502/0 від 31.12.2010 року, однак рішенням податкового органу про результати розгляду скарг платника податків від 01.02.2011р. № 356/10/25-019/25/69, вказане податкове рішення залишено без змін, а скаргабез розгляду (а.с. 18-19).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до податкового органу 18.07.2007 року подано декларацію з податку на додану вартість за червень 2007 року, а також 17.08.2007 року ним подано декларацію з податку на додану вартість за липень 2007 року, відповідно до яких позивач зобовязаний в терміни, визначені законом, сплатити до бюджету суми податку в розмірі 212283,00 грн. та 137923,00 грн. відповідно (а.с. 10-13).

Виходячи із встановлених статтею 161 Кодексу адміністративного судочинства України кола питань, що підлягають вирішенню судом, суд вважає за необхідне зазначити, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами, Закону України „Про систему оподаткування, які були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 9 Закону України Про систему оподаткування платники податків і зборів (обовязкових платежів) зобовязані сплачувати належні суми податків і зборів (обовязкових платежів) у встановлені законами терміни.

Згідно підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами платник податків зобовязаний самостійно сплатити суму податкового зобовязання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 цього Закону встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобовязання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобовязаний сплатити штраф у розмірах, передбачених зазначеним підпунктом, а саме: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання у розмірі пятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пункту 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція), затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 3.8 Інструкції, реквізит Призначення платежу платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення Призначення платежу. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Таким чином, право визначати призначення платежу належить виключно платнику, в даному випадку платнику податку позивачу.

Крім того, Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Згідно п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) у рівних пропорціях.

Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначити джерела погашення податкових зобов'язань відповідно п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

В ході судового засідання встановлено, що граничними строками сплати податкових зобовязань позивача з податку на додану вартість, які ним задекларовані у червні та липні місяці 2007 року в сумі 212283,00 грн. та 137923,00 грн. відповідно, є 30.07.2007 року та 30.08.2007 року, що також підтверджується актом податкової перевірки (а.с.8).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до платіжних доручень № 3296 від 24.07.2007 р. на суму 60000,00 грн., № 3325 від 27.07.2007 р. 20000,00 грн., № 3343 від 30.07.2007 р. 20000,00 грн., № 3313 від 26.07.2007 р. 20000,00 грн., № 3332 від 30.07.2007р. 36000,00 грн., № 4748 від 31.07.2007 р. 56283,00 грн. позивачем сплачено до бюджету загальну суму податку на додану вартість в розмірі 212 283,00 грн. за червень місяць 2007 року, що підтверджується реквізитами Призначення платежу, які містяться у копіях вказаних платіжних доручень (а.с.14-17).

Суд зазначає, що у всіх платіжних дорученнях позивачем в графі „призначення платежу чітко визначалось призначення платежу.

Оскільки підпункт 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами диференціює розмір штрафу в залежності від кількості днів затримки сплати узгодженої суми податкового зобовязання та погашеної суми податкового боргу, суд приходить до висновку, що штраф за затримку сплати податкового зобовязання застосовується лише за фактом сплати податкового боргу.

Як встановлено судом, відповідач визначив позивачу штрафні санкції у розмірі пятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу з податку на додану вартість за затримку на понад 90 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання за червень-липень 2007 року у розмірі 175103,04 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що самостійно розподіляючи добровільно сплачені позивачем кошти, що перераховувались позивачем із зазначенням платежу, відповідач діяв у порядку, який не передбачений податковим законодавством, чим порушив приписи ч.2 ст.19 Конституції України і, як наслідок, прийняв податкове повідомлення-рішення № 0009951502/0 від 31.12.2010 року, яке підлягає скасуваню.

Вищенаведені висновки також знайшли своє відображення у постанові Верховного Суду України від 27.10.2009 року у справі за позовом КП Т до ДПІ про скасування податкових повідомлень рішень, а також у листі Вищого адміністративного суду України №358/13/13-09 від 17.03.2009 року.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо неможливості застосування норм Закону України Про Національний банк України та Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті в звязку з тим, що вказані нормативно-правові акти є спеціальними та регулюють виключно правовідносини у сфері платежів та розрахунків, оскільки, виходячи з аналізу норм наведених у п. 16.5 ст. 16 Закону України Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами, банківські установи несуть відповідальність за порушення строків перерахування податків, зборів (обовязкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених Законом України Про платіжні системи та переказ грошей в Україні, а тому вони є учасниками податкових відносин, діяльність яких регламентована в тому числі вищенаведеними спеціальними нормативними актами.

Згідно положення ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем у судовому засіданні не спростовані доводи позивача про своєчасну та повну сплату податку на додану вартість за червень липень 2007 року.

Враховуючи наведене, на підставі досліджених доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську № 0009951502/0 від 31.12.2010 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано

Суддя: /підпис/ ОСОБА_3

Постанова складена в повному обсязі 09.08.2011 року.