Ухвала суду № 53935115, 24.11.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/3025/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Клопот С.Л. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

24 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

за участю представника позивача - Кожемяки Ю.М., представників відповідача - Баглая В.А., Трач Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної фінансової інспекції в Чернігівській області на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом державної фінансової інспекції в Чернігівській області до товариства з обмеженою відповідальністю "Ратібор", третя особа Департамент агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И Л А:

Державна фінансова інспекція в Чернігівській області звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Ратібор" про стягнення до Державного бюджету грошові кошти в сумі 152110,00 грн., які незаконно перераховані.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року закрито провадження по справі на підставі п.1 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, закриваючи провадження по справі прийшов до висновку, що правовідносини, з приводу яких подано позов, не підлягають розгляду адміністративними судами в порядку адміністративного судочинства України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Приписами пунктів 7, 8, 10, 13 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надано наступні права:

- пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства

- порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства;

- звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів;

- при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та, у разі виявлення порушень законодавства, пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

Зазначені вимоги спрямовані на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині є обов'язковими до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Так, при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначити їх розмір та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналогічна правова позиція щодо меж компетенції органу державного фінансового контролю неодноразово висловлювалась Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 15 квітня та 13 травня 2014 року, від 21 квітня 2015 року (справи №№ 21-40а14, 21-89а14, № 21-96а15).

Обговорюючи питання щодо юрисдикції даного спору, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до частини першої та пункту 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Суб'єктом владних повноважень, за визначенням цього Кодексу, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 Кодексу).

Із аналізу наведених процесуальних норм випливає, що для віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду визначальними є його публічно-правових характер та суб'єктний склад спірних правовідносин.

Проаналізувавши правовий зміст даного позову, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги органу державного фінансового контролю заявлені з метою відшкодування збитків, завданих державі внаслідок дій підконтрольної установи (її посадових осіб), які цей орган вважає порушенням бюджетного, трудового та іншого законодавства. Так, заявник у позові вказує на виявлені збитки та їх розмір.

Відшкодування шкоди є формою цивільно-правової відповідальності та інститутом приватного права.

Так, відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно положень частин першої - другої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Правилами статті 22 цього Кодексу передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, питання відшкодування матеріальної шкоди (збитків), яка, на думку позивача, завдана державі діями підконтрольної установи (не суб'єкта владних повноважень), носить приватноправовий зміст, а тому не може розглядатись та вирішуватись у порядку адміністративного судочинства. Такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства (в залежності від суб'єктного складу сторін).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для закриття провадження в адміністративній справі за даним позовом.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 199 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як убачається із матеріалів справи, при поданні апеляційної скарги позивачем не було надано доказів сплати судового збору.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2015 року скаржнику відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення апеляційним судом.

Оскільки станом на момент вирішення справи доказів відповідної сплати судового збору апелянтом суду не надано, керуючись положеннями статей 88, 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий збір підлягає стягненню з позивача.

Відповідно до положень Закону України «Про судовий збір», з позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 1 мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому скарга подається до суду, що дорівнює 1218,00 грн.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 199, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу державної фінансової інспекції в Чернігівській області - залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року - без змін.

Стягнути з державної фінансової інспекції в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21395267, МФО 853592, адреса: 14000, м. Чернігів, вул. Бєлінського,11) до Державного бюджету України (р/р 31211206781007, отримувач УДКСУ у Печерському р-ні м. Києва, банк отримувача ГУДКСУ у м. Києві, код ЄДРПОУ 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) гривень, 00 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Ухвалу в повному тексті виготовлено 30.11.2015 року.

.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Губська Л.В.

Федотов І.В.