Постанова № 53934572, 30.11.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 листопада 2010 року 11 год. 07 хв. № 2а-5941/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: Головуючого - судді Дегтярьової О.В., при секретарі судового засіданні ОСОБА_1, за участю представників: позивача ОСОБА_2 (довіреність від 06.05.2010р. № 721), відповідача ОСОБА_3 (довіреність від 15.04.2010р. № 665/9/10-206), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справуза позовом Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Актив банк» доСпеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків проскасування податкових повідомлень рішень від 04 вересня 2009 року № 0000984320/0, від 23 листопада 2009 року № 0001294320/1, від 04 лютого 2010 року № 0001294320/2 та від 14 квітня 2010 року № 0001294320/3, - В С Т А Н О В И В:

ВАТ «Комерційний банк «Актив банк» заявлені позовні вимоги (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 23 квітня 2010 року) до СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень рішень від 04 вересня 2009 року № 0000984320/0, від 23 листопада 2009 року № 0001294320/1, від 04 лютого 2010 року № 0001294320/2 та від 14 квітня 2010 року № 0001294320/3.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що порушення, встановлені в ході перевірки, є такими, що не відповідають дійсності та вимогам законодавства, а тому донарахування податку на прибуток спірними податковими повідомленнями рішеннями є неправомірним.

Відповідач по справі проти позовних вимог заперечував, подав письмові заперечення. В обґрунтування заперечень посилався на те, що порушення, встановлені в акті перевірки, не були спростовані позивачем та знаходять своє підтвердження в законодавстві, а тому спірні податкові повідомлення рішення є правомірними.

У судових засіданнях представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представники відповідача у судових засіданнях заперечували проти позовних вимог та просили відмовити в їх задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків провела виїзну планову документальну перевірку ВАТ «Комерційний банк «Актив-Банк» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2006 року по 31 березня 2009 року, за результатами якої було складено акт № 349/43-20/26253000 від 25 серпня 2009 року.

В ході перевірки було встановлено порушення, зокрема порушення підпункту 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 з урахуванням вимог підпункту 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що мало вираз в тому, що позивачем відносили до балансової вартості основних фондів ІІ групи придбані автомобілі з урахуванням податку на додану вартість, що призвело до завищення амортизаційних відрахувань.

Крім того, перевіркою також було встановлено порушення підпункту 8.1.1 п. 8.1, підпункту 8.2.2 п. 8.2, підпункту 8.3.2 п. 8.3, підпункту 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що мало вираз у віднесенні позивачем джерел безперебійного живлення до ІІ групи основних фондів замість І групи, що призвело до завищення амортизаційних відрахувань.

На підставі вищевикладеного в акті перевірки було зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 1.16, п. 1.23, п. 1.31 ст. 1, підпункту 4.1.1, підпункту 4.1.2, підпункту 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, підпункту 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, підпункту 7.6.1, підпункту 7.6.3, підпункту 7.6.4 п. 7.6 ст. 7, підпункту 8.1.1 п. 8.1, підпункту 8.2.2 п. 8.2, підпункту 8.3.2 п. 8.3, підпункту 8.6.1 п. 8.6, підпункту 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 з урахування вимог підпункту 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого було занижено податкове зобовязання по податку на прибуток на загальну суму 83 382, 00 грн., в тому числі по періодах: за півріччя 2006 року на суму 18 058, 22 грн., за 9 місяців 2006 року на суму 2 778, 98 грн., за 2006 рік на суму 35 821, 52 грн., за І квартал 2007 року на суму 96 754, 73 грн., за півріччя 2007 року на суму 150 667, 05 грн., за 9 місяців 2007 року на суму 6 142, 53 грн., за 2007 рік на суму 20 539, 81 грн., за І квартал 2008 року на суму 4 058, 29 грн., за півріччя 2008 року на суму 7 751, 93 грн., за 9 місяців 2008 року на 11 652, 26 грн., за 2008 рік на суму 19 662, 20 грн., за І квартал 2009 року на 7 358, 67 грн.

04 вересня 2009 року СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення рішення № 0000984320/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за порушення п. 1.16, п. 1.23, п. 1.31 ст. 1, підпункту 4.1.1, підпункту 4.1.2, підпункту 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, підпункту 5.3.3 п. 5.3 ст. 5, підпункту 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, підпункту 7.6.1, підпункту 7.6.3, підпункту 7.6.4 п. 7.6 ст. 7, підпункту 8.1.1 п. 8.1, підпункту 8.2.2 п. 8.2, підпункту 8.3.2 п. 8.3, підпункту 8.4.1 п. 8.4, підпункту 8.6.1 п. 8.6 ст. 8, підпункту 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначила позивачу суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 195 946, 08 грн., у тому числі 83 382, 20 грн. основний платіж та 112 563, 88 грн. штрафні (фінансові) санкції на підставі підпункту 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Вказане податкове було оскаржено позивачем в адміністративному порядку до СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків, яка рішенням від 13 листопада 2009 року № 13282/10/25-020 його скаргу частково задовольнила та скасувала податкове повідомлення рішення від 04 вересня 2009 року № 0000984320/0 в частині 27 188, 86 грн. основного платежу та у відповідній частині штрафні (фінансові) санкції.

23 листопада 2009 року СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення рішення № 0001294320/1, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за порушення п. 1.16 ст. 1, підпункту 4.1.1, підпункту 4.1.2 п. 4.1 ст. 4, підпункту 5.3.3 п. 5.3 ст. 5, підпункту 7.6.1, підпункту 7.6.3, підпункту 7.6.4 п. 7.6 ст. 7, підпункту 8.1.1 п. 8.1, підпункту 8.2.2 п. 8.2, підпункту 8.3.2 п. 8.3, підпункту 8.4.1 п. 8.4, підпункту 8.6.1 п. 8.6 ст. 8, підпункту 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначила позивачу суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 159 450, 33 грн., у тому числі 57 886, 72 грн. основний платіж та 101 563, 61 грн. штрафні (фінансові) санкції на підставі підпункту 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Податкове повідомлення рішення від 23 листопада 2009 року № 0001294320/1 було також оскаржено позивачем в адміністративному порядку, в ході якого його скарги були залишені без задоволення, а СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків прийняла податкові повідомлення рішення від 04 лютого 2010 року № 0001294320/2 та від 14 квітня 2010 року № 0001294320/3 на аналогічні суми, що і податкове повідомлення рішення № 0001294320/1 від 23 листопада 2009 року.

При вирішення питання щодо правомірності спірних податкових повідомлень рішень суд виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 334/94-ВР) у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у звязку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

У разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є обєктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» (абзац третій підпункту 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР).

Тобто, зазначена норма надає право платнику податку самостійно визначати включати сплачений податок на додану вартість або до валових витрат або до вартості основних фондів і передбачає для платників податку на прибуток включення «вхідного» податку на додану вартість по придбаних активах до складу валових витрат або до балансової вартості основних фондів з метою амортизації, в залежності від того, як обліковуються придбані активи: у складі валових витрат або у складі балансової вартості основних фондів, що амортизуються.

Закон визначає порядок обліку податку на додану вартість платниками податку на додану вартість в залежності від наявності в господарській діяльності операцій, що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість, та операцій, що звільнені від оподаткування податком на додану вартість, або не є обєктом оподаткування таким податком.

Тому, для Банку дані норми Закону повинні застосовуватись з врахуванням наявності одночасного здійснення операцій з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнених від оподаткування, або які не є обєктом оподаткування таким податком.

В даному випадку, позивач, як платник податку на додану вартість, придбаває автомобілі для їх використання в банківській діяльності, операції по якій не оподатковуються податком на додану вартість, і, відповідно до законодавства, не відображає суму податку на додану вартість по придбаних автомобілях у складі податкового кредиту, отже позивач законно включає такі суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбання автомобілів, до складу балансової вартості ІІ групи основних фондів на підставі підпункту 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР.

Водночас, абзацом другим підпункту 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 168/97-ВР) передбачено, що не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

В силу абзацу першого підпункту 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не включається до складу валових витрат витрати на сплату податку на прибуток підприємств, податку на нерухомість, а також податків, установлених пунктами 7.8, 10.2 і статтею 13 цього Закону; сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, сплату податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються за рахунок сум виплат таких доходів згідно із законом України про оподаткування доходів фізичних осіб.

Таким чином, Закон України «Про податок на додану вартість» та Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» припускають неоднозначне, множинне трактування порядку віднесення податку на додану вартість, сплаченого при придбанні легкового автомобіля, що включається до складу основних фондів та використовується у неоподатковуваних операціях та можливості віднесення сплачених сум податку на додану вартість за цими операціями як до валових витрат , так і на збільшення балансової вартості на відповідну суму податку на додану вартість, тобто виникає конфлікт інтересів.

Крім того, згідно з підпунктом 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181 - ІІІ (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)(далі Закон № 2181 ІІІ) у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обовязків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

За наведених обставин та правових норм, у суду відсутні підстави для висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства при віднесенні сум податку на додану вартість, фактично сплачених при придбанні легкових автомобілів, які відносяться до основних фондів та підлягають амортизації, на збільшення балансової вартості ІІ групи основних фондів на відповідні суми податку на додану вартість, оскільки такі дії позивача відповідають вимогам абзацу третього підпункту 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР та з урахуванням неоднозначного та множинного трактування прав та обовязків платників податків, у суду є достатні правові підстави для прийняття рішення щодо спірних правовідносин на користь позивача.

Зазначена позиція підтверджується практикою Вищого адміністративного суду України, зокрема ухвала Вищого адміністративного суду України від 03 лютого 2009 року № К-6951/10.

Відповідно до п. 1.43 ст. 1 Закону № 334/94-ВР інші терміни використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування, а також національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у випадках, визначених цим Законом, які не суперечать цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування у частині визначення термінів.

В силу підпункту 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону № 334/94-ВР під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у звязку з фізичним або моральним зносом.

Підпунктом 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону № 334/94-ВР передбачено, що основні фонди підлягають розподілу за такими групами: група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі; група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них; група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4; група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, повязані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, компютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Відповідно до п. 5.1 п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 18 травня 2000 року за № 288/4509, до основних фондів відносяться зокрема такі групи, як земельні ділянки; капітальні витрати на поліпшення земель; будинки, споруди та передавальні пристрої.

Згідно з п. 2 Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442, який є обовязковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) субєктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу, передавальні пристрої - земельні поліпшення, створені для виконання спеціальних функцій з передачі енергії, речовини, сигналу, інформації тощо будь-якого походження та виду на відстань (лінії електропередачі, трубопроводи, водопроводи, теплові та газові мережі, лінії звязку тощо).

Крім того, відповідно до Державного класифікатора України «Класифікація основних фондів ДК 013-97», затвердженого Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 19 серпня 1997 року № 507 до пристроїв передавальних (код 130000) відносяться будівлі та споруди магістрального трубопровідного транспорту (код 130100), трубопровід магістральний (код 130101), станції на магістральних трубопроводах (код 130102), споруди звязку на магістральних трубопроводах (130103), будівлі та споруди магістрального трубопровідного транспорту інші (130109), будівлі та споруди ліній звязку і передач (телевізійні, радіо, телеграфні, телефонні та інші (130200), лінії та вузли звязку (130201), станції та системи телефонні (130201), станції, системи та споруди радіотелевізійного звязку (130203), будівлі та споруди магістральних і розподільчих ліній електропередач великої протяжності (130204), будівлі та споруди систем електрозабезпечення (130205), трубопроводи і кабелі локальні та допоміжні споруди (130206), лінії звязку і передач локальні та допоміжні споруди (130207), лінії електроживлення локальні та допоміжні споруди (130208), будівлі та споруди ліній звязку і передач інші (130209).

З аналізу викладених норм вбачається, що до першої групи відноситься нерухоме майна, а передавальні пристрої мають безпосередньо відношення до будинків і споруд, оскільки мова йде саме щодо передавальних пристрої будинків і споруд.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також обєкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Частиною другою ст. 181 Цивільного кодексу України передбачено, що рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

В силу ст. 187 Цивільного кодексу України складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення.

Згідно пояснень позивача джерела безперебійного живлення є переносними пристроями та використовуються виключно з метою збереження документів та іншої інформації, що міститься в компютерах банку, тобто не може визнаватись першою групою основних фондів, зокрема передавальними пристроями.

Таким чином, віднесення позивачем джерел безперебійного живлення до ІІ групи основних фондів є правомірним.

Вирішуючи спір в частині висновків акта перевірки про порушення позивачем п. 1.6 ст. 1, підпункту 11.3.1 п. 11.3 ст. 11, підпункту 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 з урахуванням підпункту 7.6.1, підпункту 7.6.3, підпункту 7.6.4 п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо невідображення в окремому обліку операцій з цінними паперами операцій купівлі - продажу сертифікатів суд виходить з того, що відповідні порушення позивач виявив до початку проведення перевірки та усунув зазначені помилки, відобразивши це в податковій декларації з податку на прибуток банку за 2008 рік.

Таким чином, зазначені помилки не призвели до донарахування сум податку, а виявлення помилок платником податку та відображення їх в податковій звітності відповідає вимогам законодавства.

Відповідно до абзацу другого п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Інші порушення, встановлені в ході перевірки, не були спростовані позивачем.

Відповідно до розрахунку відповідача донарахованих сум податкового зобовязання з податку на прибуток від 28 жовтня 2010 року № 10443/9/10-206, наданого на вимогу суду, за епізодом щодо ведення окремого обліку прибутку від операцій з цінними паперами, фондами та товарними деривативами податковим повідомленням рішенням від 04 вересня 2009 року № 0000984320/0 позивачу донараховано суму податку на прибуток в розмірі 42 056, 92 грн. та 82 103, 36 грн. штрафних (фінансових) санкцій, за епізодом щодо заниження амортизаційних відрахувань по операціями придбання легкових автомобілів та джерел безперебійного живлення позивачу цим же податковим повідомленням рішенням було донараховано суму податку на прибуток в розмірі 38 668, 82 грн. (6 688, 51 грн. + 31 980, 00 грн.) та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 18 141, 15 грн. (3 344, 25 грн. + 14 796, 90 грн.), а податковим повідомленням рішенням від 23 листопада 2009 року № 0001294320/1 позивачу за епізодом щодо ведення окремого обліку прибутку від операцій з цінними паперами, фондами та товарними було донараховано суму податку на прибуток в розмірі 25 692, 08 грн. та 82 103, 36 грн. штрафні (фінансові) санкції, за епізодом щодо заниження амортизаційних відрахувань по операціями придбання легкових автомобілів та джерел безперебійного живлення позивачу цим же податковим повідомленням рішенням було донараховано суму податку на прибуток в розмірі 30 552, 14 грн. (6 688, 51 грн. + 23 863, 63 грн.) та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 14 082, 81 грн. (3 344, 25 грн. + 10 738, 56 грн.).

Таким чином, суд вважає неправомірним донарахування позивачу суми податку на прибуток в розмірі 80 725, 74 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в розмірі 100 244, 51 грн. податковим повідомленням рішенням від 04 вересня 2009 року № 0000984320/0 та донарахування суми податку на прибуток в розмірі 56 244, 22 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в розмірі 96 186, 17 грн. податковими повідомленнями рішеннями від 23 листопада 2009 року № 0001294320/1, від 04 лютого 2010 року № 0001294320/2 та від 14 квітня 2010 року № 0001294320/3.

З урахуванням викладеного, суд вважає правомірним донарахування позивачу суми податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в частині порушень не спростованих ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, та на підставі положень ч. 2 ст. 11, ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 04 вересня 2009 року № 0000984320/0 в частині донарахування податку на прибуток в розмірі 80 725, 74 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 100 244, 51 грн., від 04 вересня 2009 року № 0000984320/0, від 23 листопада 2009 року № 0001294320/1, від 04 лютого 2010 року № 0001294320/2 та від 14 квітня 2010 року № 0001294320/3 в частині донарахування суми податку на прибуток в розмірі 56 244, 22 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 96 186, 17 грн.

Керуючись ст. ст. 69 - 71, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків від 04 вересня 2009 року № 0000984320/0 в частині донарахування суми податку на прибуток в розмірі 80 725, 74 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 100 244, 51 грн., від 23 листопада 2009 року № 0001294320/1, від 04 лютого 2010 року № 0001294320/2 та від 14 квітня 2010 року № 0001294320/3 в частині донарахування суми податку на прибуток в розмірі 56 244, 22 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 96 186, 17 грн.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Актив банк» (місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, 3, ідентифікаційний код 26253000) 3 (три) грн. 40 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя О.В. Дегтярьова