Ухвала суду № 53931202, 25.11.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №281/223/14-ц Головуючий у 1-й інст. Шуляк Л. А.

Категорія 47 Доповідач Шевчук А. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Шевчук А.М.,

суддів: Заполовського В.Й., Талько О.Б.,

з участю секретаря судового засідання: Гарбузюк Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Інвест Лугини» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відшкодування майнової та моральної шкоди

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3

на рішення Лугинського районного суду Житомирської області від 23 липня 2015 року,-

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Інвест Лугини» (далі - ТОВ «Агро Інвест Лугини»). Просив зобов'язати відповідача: звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 1,9325 га, яка розташована на території Кремнянської сільської ради Лугинського району, і належить йому на праві власності; повернути цю земельну ділянку в тому стані, що був на момент самовільного її захоплення; відновити та встановити межові знаки; стягнути з відповідача на його користь: 37 359,75 грн. грошової компенсації втраченого доходу (упущеної вигоди) від примусового невикористання власної земельної ділянки за період з травня 2012 року по лютий 2014 року; 20 000 грн. у відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позову посилався на те, що у травні 2012 року належну йому на праві власності земельну ділянку самовільно зайняв відповідач та посіяв на ній кукурудзу. Такі дії відповідача перешкодили засіяти йому власну земельну ділянку, а відтак, упущена ним вигода склала 37 359,75 грн. Також, під час обробітку його земельної ділянки відповідач знищив межові знаки. Вважає, що такими неправомірними діями відповідач заподіяв йому моральної шкоди.

Рішенням Лугинського районного суду Житомирської області від 23 липня 2015 року позов задоволено частково. Зобов'язано відповідача самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,76 га звільнити, привести її у придатний для використання стан та повернути позивачу. Стягнуто з ТОВ «Агро Інвест Лугини» на користь ОСОБА_1 4 000 грн. у відшкодування моральної шкоди та 517 грн. 20 коп. судового збору. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу. Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, посилається на те, що актами від 10 червня 2012 року та 08 липня 2013 року встановлені факти самовільного використання відповідачем земельної ділянки, що належить позивачу, в 2012 році всієї, а в 2013 році - частини. Та обставина, що технічна документація була на доопрацюванні, не спростовує факту встановлення межових знаків та не є підставою для відмови у позові в цій частині. ТОВ «Агро Інвест Лугини», самовільно зайнявши земельну ділянку позивача, зруйнувало межові знаки, використовувало її протягом двох років та отримало прибуток у розмірі 37 359,75 грн.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що ОСОБА_4 була власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,9325 га на території Кремнянської сільської ради Лугинського району Житомирської області на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 26 січня 2003 року (а.с.55 т.1).

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Земельну ділянку, після її смерті, успадкував її син ОСОБА_1, який 08 травня 2012 року одержав свідоцтво про право на спадщину за законом (а.с.56 т.1).

Спірна земельна ділянка відповідачу в оренду ні спадкодавцем, ні спадкоємцем не надавалася.

За змістом ст.ст.10,11,60,212 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З часу набрання чинності наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 лютого 2013 року №132 «Про затвердження Порядку планування та здійснення контрольних заходів з питань перевірки стану дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства» державний нагляд (контроль) з питань перевірки стану дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства здійснюється Державною інспекцією сільського господарства України та її територіальними органами (п.1.1 Порядку планування та здійснення контрольних заходів з питань перевірки стану дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства).

До цього часу повноваження щодо здійснення державного контролю за використанням і охороною земель покладалися на державних інспекторів з контролю за використанням і охороною земель Держземінспекції та її територіальних органів.

Перевіркою, проведеною інспекторами Державної інспекції сільського господарства в Житомирській області Башинським А.Ю. та Бурбою В.І., встановлено, що станом на 15 жовтня 2013 року відповідач використовує земельну ділянку орієнтовною площею 0, 76 га за межами населеного пункту Кремнянської сільської ради Лугинського району. Проведено посів кукурудзи. Земельна ділянка належить на праві власності позивачу. Відповідач використовує її без державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

За результатами перевірки складено акт обстеження земельної ділянки від 15 жовтня 2013 року №192/18 (а.с.37 т.1).

Самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які

свідчать про фактичне використання земельної ділянки за

відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу

місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у

користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо

такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону

є правомірними.

Акт обстеження земельної ділянки від 15 жовтня 2013 року №192/18 є належним та допустимим доказом того, що, відповідно до ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», відповідач самовільно зайняв земельну ділянку позивача площею 0,76 га, а тому, керуючись ст.ст. 211-212 ЗК України, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, позов в частині звільнення та повернення самовільно зайнятої ділянки, з приведенням її у придатний для використання стан, підлягає частковому задоволенню, а саме, щодо площі 0,76 га спірної земельної ділянки.

Доводи апеляційної скарги відносно актів від 10 червня 2012 року та від 08 липня 2013 року, складених головою земельної комісії Лугинської районної ради Бринзою В.П., депутатом відповідної сільської ради Ярошовцем В.М. та жителем села ОСОБА_9 (в акті від 08 липня 2013 року ОСОБА_10), не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки спірна земельна ділянка не належить до земель комунальної власності, а органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями здійснювати контроль за використанням земель комунальної власності.

Посилання в апеляційній скарзі на акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 04 червня 2012 року безпідставне, оскільки цей акт був складений при доопрацюванні технічної документації у 2015 року, а тому не є належним доказом того, що у 2012 році на спірній земельній ділянці були встановлені межові знаки.

Акт про встановлення на місцевості, погодження зовнішньої межі земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків користувачу земельної ділянки без дати, копія якого знаходиться на аркуші справи 35 т.1, не відповідає вимогам Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року №376.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що на його земельній ділянці у травні 2012 року були встановлені межові знаки, а тому немає підстав стверджувати, що відповідач знищив їх при обробітку, а відтак правомірно відмовив у задоволенні вимоги про відновлення таких.

Що ж стосується упущеної вигоди, то відповідно до п.2 ч.2 ст.22 ЦК України упущеною вигодою є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Відмовляючи у задоволенні цієї вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що розрахунок позивача ґрунтується на посівах кукурудзи, але на земельній ділянці позивач мав намір посіяти не кукурудзу, а овес та за життя матері косив на ній траву, а тому розмір упущеної вигоди не доведено. До самовільного зайняття відповідачем частини земельної ділянки позивач нічого на ній не сіяв. Реальна можливість обробити земельну ділянку (наявність техніки) не доведена. Доказів того, що відповідач обробив би земельну ділянку та реально одержав би дохід на суму 37 359,75 грн., якщо б відповідач її самовільно не зайняв, суду не надано.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з розміром, присудженим у відшкодування моральної шкоди, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості.

Решта доводів апеляційної скарги також не змінює висновків суду першої інстанції та, виходячи з вищевикладеного, додаткового правового обґрунтування не потребує.

Доводи відносно повернення судового збору у розмірі 21 грн. 80 коп., що був сплачений на виконання ухвали судді Апеляційного суду Житомирської області від 25 серпня 2015 року, не ґрунтуються на законі та спростовуються наступним.

Апеляційна скарга була залишена без руху ухвалою судді апеляційного суду від 25 серпня 2015 року (а.с.291 т.1).

Редакція п.п.2 та 8 п.1 ч.2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», яка була чинною на час постановлення вищевказаної ухвали, передбачала, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди повинна бути оплачена судом збором за ставкою 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, що складало 243,60 грн. (1218 грн. х 0,2 =243,60 грн.), а за подання апеляційної скарги - 50 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, тобто апеляційна скарга з позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди повинна була бути оплачена судовим збором у розмірі 121,80 грн. (243,60 грн. х 50% = 121,80 грн.).

У своїх доводах представник ОСОБА_1 помилково вважає, що вимогу про відшкодування моральної шкоди слід було оплачувати за ставкою не 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, а за ставкою 1% ціни позову, що передбачена п.п. 6 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», редакція якого була чинною на час постановлення ухвали, оскільки просить у відшкодування моральної шкоди стягнути 20 000 грн.

Однак, підпункт 6 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», редакція якого була чинною на час постановлення ухвали суддею апеляційного суду, врегульовувала оплату судового збору при поданні позовної заяви про захист честі та гідності фізичної особи, ділової репутації фізичної або юридичної особи. Позовна заява у справі, що розглядається, містить інший предмет розгляду, а тому п.п. 6 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» не підлягав застосуванню до спірних правовідносин.

Таким чином, суд першої інстанції повно встановив обставини справи, висновки їм відповідають, правильно застосував норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення суду, згідно ст.308 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду залишає без змін.

Рішення законне та обґрунтоване. Підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.209,303,304,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Лугинського районного суду Житомирської області від 23 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: