Ухвала суду № 53930916, 30.11.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/8764/15 Справа № 175/204/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Ребров С. О. Доповідач - Черненкова Л.А.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Пономарь З.М., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Назаренко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И Л А:

21 січня 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом, за яким просив суд стягнути суму боргу в розмірі 120 000 доларів США та стягнути три процента річних за період з 17.08.2014 року до дня ухвалення судом рішення. В обґрунтування позову посилався на те, що 16.05.2012 року він уклав із ОСОБА_2 договір позики на суму 138 000 доларів США, які того ж дня були передані відповідачу. Відповідач повернула йому 20 червня 2012 року кошти у розмірі 6 000 доларів США; 13 липня 2012 року - 6 000 доларів США; 07 вересня 2012 року - 6 000 доларів США, а всього 18 000 доларів США, що підтверджується розпискою. У жовтні 2012 року відповідач повідомила його, що більше не зможе повертати йому кошти. Укладення договору позики та отримання грошових коштів відповідачем підтверджується рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2014 року та позовною заявою відповідача. У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань з повернення позики у визначений строк, відповідач також повинна сплатити йому 3% річних від простроченої суми відповідно до вимог ч.2 ст. 625 ЦК України.

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2015 року ухвалено: позов ОСОБА_4 - задовольнити; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в сумі 120 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 2 604 000 грн., 69 558,90 грн. - трьох процентів річних та судовий збір у розмірі 3 654 грн.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2015 року залишено без задоволення заяву представника ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2015 року.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 у повному обсязі, посилаючись на те, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

В судове засідання апеляційної інстанції апелянт не з'являється. Розгляд справи неодноразово відкладався. Оскільки апелянт не має зареєстрованого місця проживання, то її виклик в судове засідання здійснений через оголошення у пресі. З урахуванням положень статті 305 ЦПК України та строків розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності вказаного відповідача-апелянта по справі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що 16.05.2012 року між ОСОБА_4 з одного боку та ОСОБА_2 з іншого був укладений договір позики на суму 138 000 доларів США, які того ж дня були передані відповідачу, що підтверджується відповідною розпискою. Частину боргу відповідачка повернула у сумі 18 000 доларів США, що підтверджується відповідними записами на зворотному боці договору позики від 16.05.2012 року. До теперішнього часу відповідачка взятих на себе зобов'язань не виконала. Будь-яких допустимих та достатніх доказів повернення сум за даним договором суду не надано.

Задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив з того, що вимоги щодо стягнення з відповідачки суми позики та трьох процентів річних обґрунтовані і підлягають задоволенню в межах позовних вимог (із розрахунку офіційного курсу гривні до долару США станом на 08.07.2015 року), що складає 2,0431 грн.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно вирішив спір.

Спірні правовідносини виникли між сторонами у справі щодо стягнення боргу за договором позики та 3% річних за прострочення грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві гаку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до вимог ст. 1047 ЦК договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Колегія суддів встановила і це підтверджується матеріалами справи, що 16.05.2012 року позивач передав відповідачу у позику грошові кошти у розмірі 138 000 доларів США строком на три місяці. Відповідач у виконання зобов'язань за договором позики повернула позивачу 20 червня 2012 року кошти у розмірі 6 000 доларів США; 13 липня 2012 року - 6 000 доларів США; 07 вересня 2012 року - 6 000 доларів США, а всього 18 000 доларів США. Для забезпечення зобов'язання по поверненню позики сторонами було укладено договори купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 і земельної ділянки в садовому товаристві «Ландиш», посвідчених приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Стаднік І.Л. 16 травня 2012 року та зареєстрованих в реєстрі за № 1026 та за № 1031 відповідно.

В січні 2014 року відповідач звернулась до суду із позовом до позивача про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, посилаючись на те, що правочини договорів купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки є удаваними, оскільки в дійсності між ними було укладено договір позики на суму 138 000 доларів США.

Таким чином, в письмовій формі власноручно підписаній позовній заяві відповідач визнала укладений договір позики між нею та відповідачем від 16 травня 2012 року на суму 138 000 доларів США.

За рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2014 року, визнанні недійсними вказані договори купівлі-продажу, як удавані правочини, що приховували договір позики (а.с.16-19).

З матеріалів справи вбачається, що вказане рішення суду не скасоване, має законну силу, і ця обставина не спростована відповідачем-апелянтом.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК Україниобставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, і дійшов обґрунтованого висновку про те, що слід задовольнити позов про стягнення заборгованості за договором позики та 3% річних за прострочення виконання зобов'язання, оскільки факт виниклих правовідносин між сторонами у справі за договором позики від 16.05.2012 року встановлений рішенням суду, яке набрало законної сили, та вказане рішення суду має преюдиціальний характер до спірних правовідносин.

За правилами ст. 526 ЦК, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обіг або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зазвичай в Україні під умовними одиницями розуміється обіг доларів США, оскільки в основному курс національної грошової одиниці прирівнюється до долара США.

Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, в такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

До цього часу позичальник не повернув позикодавцеві позику в повному обсязі, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики в сумі 120 000 доларів США (138 000 - 18 000 = 120 000), що в гривневому еквіваленті складає 2 604 000 грн. на день винесення судового рішення (із розрахунку офіційного курсу гривні до долару США станом на 08.07.2015 року, що складає 2,0431 грн.).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів вважає правильним рішення суду першої інстанції в частині задоволеного позову, а саме: стягнення суми 3% річних в розмірі 69 558,90 грн. відповідно до уточнених позовних вимог за період з 17 серпня 2014 року до дня ухвалення судом рішення, а саме: 08 липня 2015 року від простроченої суми боргу в розмірі 120 000 доларів США.

Перевіряючи правильність цього розрахунку, колегія суддів виходячи з розрахунку: сума боргу - 2 604 000 грн. х 3 (три проценти річних) х 325 (кількість днів прострочення за період з 17 серпня 2014 року до 08 липня 2015 року) : 365 (кількість днів на рік) : 100 = 69 558,90 грн., тобто судом першої інстанції вирахувана сума 3% річних правильно за період зазначений позивачем.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи в апеляційній скарзі щодо відсутності в матеріалах справи боргової розписки позичальника, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки факт правовідносин сторін за договором позики встановлений рішенням суду, яке має законну силу, та є преюдиціальним для вирішення цього спору.

Доводи в апеляційній скарзі про те, що в рішенні суду відсутній розрахунок сум, які стягнуті з відповідача та не зазначено за який період, то колегія суддів вважає, що таке порушення суду норм процесуального права не є підставою для зміни або скасування рішення суду, за яким спір по суті вирішено правильно.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до ст. 212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, ст. 308, ч.1 п.1 ст.314, 317,319, ч.1 ст.218 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - відхилити.

Заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Л.А. Черненкова

Судді М.Ю. Петешенкова

З.М. Пономарь