Ухвала суду № 53930818, 30.11.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/9222/15 Справа № 175/1796/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Борисов С. А. Доповідач - Тамакулова В.О.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2015 року м. Дніпропетровськ

30 листопада 2015 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого-судді: Тамакулової В.О.

суддів: Болтунової Л.М., Козлова С.П.

при секретарі: Гулієву М.І.о.

яка розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 вересня 2015 року по справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_4, публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про визнання кредитного договору недійсним, -

В с т а н о в и ла :

В травні 2015 року позивач звернулася з позовом до ОСОБА_4, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання кредитного договору № 014/17-43/777-33 від 03 липня 2006 року укладеного між ОСОБА_4 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» недійсним.

Позов обгрунтовувала тим, що 03 липня 2006 року між ОСОБА_4 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» укладено Кредитний договір № 014/17-43/777-33. Того ж дня між ОСОБА_4 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» укладено Договір застави.

03 липня 2006 року між ОСОБА_2 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» укладено Договір поруки.

Правонаступником Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль» є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль».

Договором поруки порушено право позивача на справедливість визначену ст.3 ЦК України, оскільки в 2006 році банківською ліцензією та дозволом ВАТ "Райффайзенбанк Аваль" не могло бути передбачено право на використання іноземної валюти, як засобу платежу, в тому числі і такого, що може відноситися до поняття" інших операцій з валютними цінностями на валютному ринку України" зазначеного в п.п.2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою НБУ від 17 липня 2001 року № 275 в редакції від 04 серпня 2009 року, у відповідача відсутня індівідуальна ліцензія на використання іноземної валюти, як засобу платежу у однією з сторін спірного кредитного договору.

Вважаючи, що умови кредитного договору суперечать ст. ст. 524, 533 ЦК України та ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі Декрет КМУ), оскільки використання відповідачем долара США як засобу платежу за кредитним договором дозволяється тільки за умови отримання індивідуальної ліцензії, виданої на підставі постанови Національного банку України , яку відповідач не отримував, позивач просила визнати недійсними кредитний договір і відповідно до ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України застосувати наслідки визнання правочину недійсним.

ОСОБА_4 у судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином про слухання справи.

Представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у судове засідання не з'явився в заяві просив суд слухати справу за його відсутності, у задоволенні позову відмовити за безпідставністю.

Рішенням суду І інстанції в задоволенні позову відмовлено.

В скарзі апелянт посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення й постановити нове, яким задовольнити заявлені вимоги.

Колегія суддів перевірила законність, обґрунтованість рішення суду, в межах заяв-лених вимог та апеляційної скарги і дійшла до висновку, що скарга підлягає відхиленню, з наступних підстав.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

За положеннями ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України).

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93.

Не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

16 жовтня 2011 року вступив у силу Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з яким частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

У справі, яка є предметом перегляду, кредитний договір укладено сторонами 03 липня 2006 року. На час укладення цього кредитного договору Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Відповідно до ст. 5 цього Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ . Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету.

Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операції, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, у п. 5. 3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями , що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ.

Правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог пп. «в» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують установлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті .

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, повязані з іноземною валютою. Надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України.

За таких обставин не ґрунтується на вимогах матеріального права посилання апелянта на те, що за відсутності в банку індивідуальної ліцензії спірний договір споживчого кредиту не відповідає вимогам закону, а тому укладений договір є недійсним.

Така позиція висловлена в Постанові Верховного суду України по справі №6-7ц11, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд обгрунтовано виходив з того, що банк має банківську ліцензію № 10 від 11 жовтня 2006 року, зареєстровану Національним Банком України 27 березня 1992 року за № 94 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною 1 та пунктах 5 - 11 частини 2 статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Відповідно до дозволу № 10-4 Банк має право здійснювати операції, визначені пунктами 1- частини 2 та частини 4 статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність"- здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто здійснювати кредитування.

При розгляді спору суд І інстанції в повному обсязі з'ясував права та обов'язки сто- рін, перевірив доводи, обставини справи, надав їм належну оцінку і постановив рішення, яке відповідає вимогам Закону.

Доводи апеляційної скарги протирічать обставинам справи та наведеним нормативним актам тому скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 вересня 2015 року по справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_4, публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про визнання кредитного договору недійсним - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий: Тамакулова В.О

С у д д і: Болтунова Л.М.

Козлов С.П.