Постанова № 53930098, 26.11.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2015 р. Справа№ 925/698/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 - особисто

від відповідача: Ващенко І.В. - за дов.

від третіх осіб: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

на рішення Господарського суду Черкаської області від 28.08.2015

у справі № 925/698/15 (суддя Довгань К.І.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Комфортне житло»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) ОСОБА_4;

2) ОСОБА_5

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі, позивач або ФОП ОСОБА_2) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом (із урахуванням уточнень позовних вимог; том 1, а.с. 26-28) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Комфортне житло» (далі, відповідач) про визнання права власності на майно: верстат токарний 16К 30Ф323, станок токарний 1М63 М, гільєтина НК 3418, станок вертикально - свердлильний 2Н135, стрічковий верстат 12, рукав, полуавтомат Буран, редуктор АР-40, станок широко універсальний фрезерний 675 ПФ1, станок настольно - свердлильний вертикальний 2М112.

В обґрунтування позовних вимог ФОП ОСОБА_2 зазначив, що 01.08.2013 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ТОВ «Компанія «Комфортне житло» було укладено договір оренди виробничого приміщення за адресою: АДРЕСА_1. Після укладання договору оренди позивачем в це приміщення було завезено обладнання, необхідне для здійснення підприємницької діяльності (спірне майно). Влітку 2014 року, як наголошує позивач, він був позбавлений доступу до орендованого приміщення та фактично договір був припинений. За твердженням позивача відповідач утримує спірне майно, не визнаючи права позивача на нього.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 28.08.2015 у справі №925/698/15 у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження свого права власності на спірне майно.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 28.08.2015 у справі №925/698/15 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи, при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що судом першої інстанції безпідставно не було взято до уваги, що позивачем на підтвердження свого права на спірне майно було надано паспорти на все спірне майно, накладні на отримання спірного майна та фіскальні чеки.

Також, позивач наголосив на тому, що факт знаходження частини спірного майна за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується фотофіксацією, яка здійснювалась на підставі ухвали Господарського суду Черкаської області від 05.02.2015 у справі №925/121/15.

Відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 у справі №925/698/15 було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.10.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 22.10.2015.

22.10.2015 представник відповідача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив суд апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 28.08.2015 - без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2015 до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача було залучено ОСОБА_4 та ОСОБА_5, розгляд справи відкладено на 26.11.2015.

Представники третіх осіб у судове засідання, призначене на 26.11.2015, не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Як зазначено у пункті 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Як зазначено у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» та пункті 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

З огляду на зазначене, враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення третіх осіб про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштових відправлень, які повернулися на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання», колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників третіх осіб.

У судових засіданнях представник позивача підтримав доводи, викладені ним у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду скасувати, позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судових засіданнях проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 01.08.2013 між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Компанія «Комфортне житло» було укладено Договір оренди виробничого приміщення за адресою: АДРЕСА_1. Після укладання договору оренди, за твердженням позивача, ним до орендованого приміщення було завезено обладнання, необхідне для здійснення підприємницької діяльності, а саме: верстат токарний 16К 30Ф323, станок токарний 1М63 М, гільєтина НК 3418, станок вертикально-свердлильний 2Н135, стрічковий верстат 12, рукав, полуавтомат Буран, редуктор АР-40, станок широко універсальний фрезерний 675 ПФ1, станок настольно-свердлильний вертикальний 2М112 (далі, спірне майно).

Як на підставу набуття права власності на спірне майно позивач посилається на накладну від 09.11.2012 №09/11-1, накладну від 12.12.2012 №12/1, накладну від 15.05.2011 №32 (том 1, а.с. 12-13, 16), накладну від 17.05.2013 №740, накладну від 11.12.2012 №11/12, товарний чек без номера (том 1, а.с. 30, 32-33).

Крім того судом встановлено, що в ході кримінального провадження №1214250050002095 від 30.08.2014 за постановою слідчого судді від 22.12.2014 частина спірного майна, а саме станок фрезерний, пила стрічкова, станок свердлильний, станок свердлильний малий, зварювальний апарат були вилучені працівниками міліції в домоволодінні громадянина ОСОБА_6 в с. Руська Поляна Черкаського району.

Як зазначає позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі, влітку 2014 року керівництвом відповідача він був позбавлений доступу до орендованого приміщення та фактично договір був припинений. За твердженням позивача він неодноразово звертався до відповідача із вимогою про повернення спірного майна, але всі вимоги були проігноровані. Скаржник наголошує на тому, що відповідач утримує спірне майно, не визнаючи права позивача на нього, у зв'язку з чим останній і звернувся до суду з позовом про визнання права власності на спірне майно.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

У відповідності до статті 318 Цивільного кодексу України суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 Цивільного кодексу України. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність зобов'язує.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 Цивільного кодексу України).

Як закріплено у статті 325 Цивільного кодексу України, суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Згідно норм статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме - заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

У відповідності до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Так, згідно статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З вищенаведеного випливає, що чинним законодавством передбачено визнання права власності як спосіб судового захисту існуючих власників, які вже набули права власності та, відповідно, підставою звернення до суду є порушення або оспорення прав і охоронюваних законом інтересів.

Позивач у справі про визнання права власності має довести такі факти:

- наявність спірного майна, тобто його фактичне (природне існування);

- обставини, що свідчать про набуття позивачем права власності на спірне майно, тобто створення майна позивачем або набуття ним майна на підставі договору тощо;

- володіння позивачем спірним майном.

За відсутності у позивача правовстановлюючих документів на майно, що як правило, й слугує підставою подання позовів про визнання права власності, надаються інші докази, які переконливо підтверджують права позивача на майно. Це можуть бути акти приймання-передачі, накладні, за якими позивач одержав майно, тощо.

У відповідності до статті 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач просив суд визнати його право власності та майно, яке містить індивідуально визначені ознаки, зокрема індивідуальні номери обладнання. Однак, ці ознаки позивачем не вказані, в накладних на придбання цього майна такі ознаки відсутні, що унеможливлює відрізнити це майно від іншого.

З огляду на зазначене, встановити, чи є майно, яке знаходиться у приміщенні відповідача та має відповідні індивідуальні номери, саме тим майном, на яке позивач просить визнати право власності, не видається за можливе.

Враховуючи викладене, надані позивачем фотографії обладнання, здійснені у приміщенні відповідача, та надані останнім на підтвердження факту утримання ТОВ «Компанія «Комфортне житло» спірного майна позивача, не можуть бути належними та допустимими доказами у справі, оскільки зафіксоване на них обладнання містить індивідуальні номери, у той час як в накладних на придбання спірного майна такі номери відсутні.

Водночас, відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що 12.03.2012 між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого продавець зобов'язався передати покупцю належне йому на праві власності обладнання (том 1, а.с.55-56). Відповідно до акту приймання-передачі до договору купівлі-продажу (між фізичними особами) від 12.03.2012 продавець передав у власність покупцю належне йому на праві власності обладнання у кількості 34 найменування (том 1, а.с.57-58).

Як зазначив у своїх поясненнях відповідач, вищезазначене майно, зокрема, токарний верстат УЦТИ та ЧІУ, верстати фрезерні та свердлильні загальною вартістю 351 550,00 грн. були передані йому у користування ОСОБА_5 на підставі договору безоплатного користування майном від 21.02.2013 (том 1, а.с.60-61), а гільйотина належить засновнику ТОВ «Компанія «Комфортне житло».

Колегія суддів зазначає, що обладнання, набуте ОСОБА_5 згідно договору купівлі-продажу від 12.03.2012 та у майбутньому передане у користування відповідачу згідно договору безоплатного користування майном від 21.02.2013, також не містить індивідуально визначених ознак, а відтак доводи апелянта, що спірне майно є саме майном, що утримується відповідачем, також не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Відтак, колегія суддів, здійснивши оцінку наявних у справі доказів за правилами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, приходить до висновку про недоведеність позивачем наявності у нього майнових прав на спірне майно, а також доказів оспорення відповідачем будь-яким чином майнових прав позивача на нього.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймає до уваги, оскільки останні не підтверджуються належними та допустимими доказами та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Черкаської області від 28.08.2015 у справі № 925/698/15 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 28.08.2015 у справі № 925/698/15 залишити без змін.

Матеріали справи № 925/698/15 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко