Ухвала суду № 53929726, 30.11.2015, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"30" листопада 2015 р. Справа № 918/923/15

Суддя Андрійчук О.В., розглянувши заяву Державного підприємства "Проектно - вишукувальний інститут "Рівнедіпроводгосп" про розстрочку виконання судового рішення

у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"

до відповідача Державного підприємства "Проектно - вишукувальний інститут "Рівнедіпроводгосп"

про стягнення в сумі 683 193 грн. 34 коп.

За участю представників сторін:

від позивача (стягувача): ОСОБА_1, дов. від 05.01.2015 року

від відповідача (боржника): ОСОБА_2, дов. № 16-ад/12 від 10.01.2014 року

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Державного підприємства "Проектно - вишукувальний інститут "Рівнедіпроводгосп" про стягнення в сумі 683 193,34 грн.

Рішенням Господарського суду Рівненської області у справі № 918/923/15 від 07.09.2015 року позов задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства "Проектно - вишукувальний інститут "Рівнедніпроводгосп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю" Рівнетеплоенерго" 453 726,89 грн. основного боргу, 11 411,87 грн. 3% річних, 198 316,21 грн. інфляційних та 13 268,98 грн. судового збору.

18.09.2015 року на виконання рішення господарського суду від 07.09.2015 року видано наказ.

19.11.2015 року через службу діловодства Господарського суду Рівненської області від відповідача (боржника) надійшла заява про розстрочку виконання рішення суду.

Ухвалою суду від 19.11.2015 року розгляд заяви призначено до судового розгляду на 30.11.2015 року.

Заслухавши пояснення присутніх представників сторін, оцінивши подані сторонами докази в обґрунтування вимог та на їх заперечення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про розстрочку виконання судового рішення.

Відповідно до приписів ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Зі змісту нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, слід враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

За змістом ст. 121 ГПК України задоволення заяв про розстрочку виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу тощо).

Аналогічні правові позиції викладені у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" та 7.2. постанови Пленум Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України".

Наведеними нормами встановлено, що розстрочка виконання рішення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Відтак, саме на заявника в контексті приписів ст.ст. 4-3, 33 ГПК України покладається обов'язок доведення існування відповідних підстав, тоді як стягувач, у разі наявності заперечень, має навести докази, що спростовують обставини, на які посилається заявник.

Як вбачається із заяви Державного підприємства "Проектно - вишукувальний інститут "Рівнедіпроводгосп", остання обґрунтована тим, що боржником самостійно сплачено на банківський рахунок стягувача частину заборгованості. Боржник має суттєві фінансові труднощі, що зумовлені невиконанням зобов'язань по оплаті виконаних проектних робіт за державними замовленнями та тимчасовими збитками у господарській діяльності. Арешт грошових коштів на рахунках боржника заблокує господарську діяльність останнього, що призведе до невиконання відповідачем своїх боргових зобов'язань та до банкрутства підприємства. Відтак, боржник просить суд розстрочити виконання судового рішення рівними частинами до 31.03.2023 року.

В обґрунтування наведених обставин, що ускладнюють виконання вказаного судового рішення, заявником надано копії постанов Рівненського окружного адміністративного суду у справі № 817/3980/14 від 26.01.2015 року, у справі № 817/3431/13-а від 31.10.2013 року, листа боржника № 01-5/249 від 22.09.2015 року, платіжних доручень, балансів та звітів про фінансові результати тощо.

Як зазначалося, норма ст. 121 ГПК України передбачає, що задоволення заяви про розстрочку виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

З доводів відповідача судом встановлено, що останні зводяться до неналежного виконання його контрагентами своїх грошових зобов'язань та відсутності у нього грошових коштів.

Проте наведені заявником підстави для розстрочки виконання судового рішення (тяжке фінансове становище, систематичне порушення грошових зобовязань контрагентами) не є тими виключними обставинами, які давали б можливість для розстрочки виконання судового рішення, оскільки такий незадовільний майновий стан відповідача утворився, зокрема, внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось обєктивних, незалежних від нього обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ГК України та ч. 1 ст. 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання боржник несе відповідальність, якщо таке виконання стало неможливим внаслідок його винних дій чи бездіяльності, а не внаслідок дії непереборної сили, випадку тощо. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання. Тобто боржник може бути звільнений від відповідальності за невиконання своїх договірних зобовязань лише в силу обєктивних факторів.

Окрім того, ч. 2 ст. 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Згідно з ч. 2 ст. 617 ЦК України, ст. 218 ГК України не вважається винятковим випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язань, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, наведені заявником обставини не засвідчують неможливості або ускладнення виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 07.09.2015 року у справі № 918/923/15, не є винятковими в розумінні ст. 121 ГПК України. Ці обставини лише вказують на те, що примусове виконання вказаного судового рішення може негативно вплинути на фінансовий стан боржника.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України. За приписами ст. 115 ГПК України рішення господарського суду, що набрали законної сили, виконуються у порядку, встановленому цим Кодексом і Законом України "Про виконавче провадження".

Відсутність грошових коштів на рахунках боржника також не є достатньою підставою для розстрочки виконання судового рішення, оскільки за приписами ч.ч. 2, 5 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника.

У силу вимог ст. 96 ЦК України юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Крім того, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, суд зобов'язаний враховувати інтереси не лише боржника, а й стягувача.

Разом з тим, стягувач також є суб'єктом господарювання, здійснює підприємницьку діяльність та зобов'язаний оплачувати роботу своїх працівників та проводити розрахунки зі своїми контрагентами, сплачувати обов'язкові платежі тощо. Згідно із звітом про фінансові результати стягувач за перше півріччя 2015 року отримав збиток на суму 5,642 млн. грн. За даними бухгалтерського обліку позивача станом на 01.10.2015 року у нього рахується значна кредиторська заборгованість, загальний розмір якої склав 97 1254 817,15 грн. 10.09.2015 року органом ДВС накладено арешт на грошові кошти стягувача. Враховуючи викладене, вбачається, що позивач також знаходиться у важкому фінансовому становищі.

Вирішуючи питання про розстрочку виконання судового рішення, судом також враховане таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з приписами ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України Про міжнародні договори України і ст. 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

У силу вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

У п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року у справі "Шмалько проти України" суд наголошує, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби ст. 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити ст. 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

При цьому, Європейський суд з прав людини допускає, що затримки у виконанні рішення можуть бути обґрунтовані за окремих обставин, проте державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на вибачення за невиплату боргу за рішенням, а затримки не можуть бути такими, що зводять нанівець право, що захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (див. § 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бакай та інші проти України від 09.11.2004 року).

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі Агрокомплекс проти України від 06.10.2011 року існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для законного сподівання на виплату такої заборгованості і становить майно цієї особи у значенні ст. 1 Першого протоколу (Бурдов проти Росії та інші справи, зазначені в цій).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирного володіння майном, як це передбачено п. 1 ст. 1 Першого протоколу (справа ОСОБА_3 проти України, рішення від 15.10.2009 року).

Приписами частини 1 статті 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскільки боржник не довів належними та допустимими доказами наявності правових підстав, з якими закон повязує можливість розстрочення виконання прийнятого у цій справі судового рішення, у задоволенні його заяви слід відмовити.

У той же час суд повідомляє, що у разі наявності обставин, з якими закон пов'язує можливість надання розстрочки виконання судового рішення, боржник не позбавлений права повторно звернутися до Господарського суду Рівненської області з відповідною заявою з наданням доказів на її обґрунтування.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 43, 86, 121 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити Державному підприємству "Проектно - вишукувальний інститут "Рівнедіпроводгосп" у задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 07.09.2015 року у справі № 918/923/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" звернулося до Господарського суду Рівненської області до Державного підприємства "Проектно - вишукувальний інститут "Рівнедіпроводгосп" про стягнення в сумі 683 193,34 грн.

Суддя Андрійчук О.В.