Ухвала суду № 53929604, 30.11.2015, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"30" листопада 2015 р. Справа № 918/993/15

Суддя Андрійчук О.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 районної державної адміністрації

про відстрочку виконання рішення суду

у справі

за позовом Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Автомобільні дороги України"

до відповідача ОСОБА_1 районної державної адміністрації

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державна казначейська служба в Рівненській області

про стягнення заборгованості в сумі 51 602 грн. 00 коп.

Представники сторін:

від позивача (стягувача): ОСОБА_2, дов. № 17-15 від 05.01.2015 року

від відповідача (боржника): ОСОБА_3, дов. від 27.11.2015 року

від третьої особи: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Дочірнє підприємство "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Автомобільні дороги України" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 районної державної адміністрації про стягнення заборгованості в сумі 51 602,00 грн.

Рішення Господарського суду Рівненської області у справі № 918/993/15 від 05.10.2015 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 районної державної адміністрації на користь Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Автомобільні дороги України" 51 602,00 грн. основного боргу та 1 827,00 грн. судового збору.

16.10.2015 року на виконання рішення господарського суду від 05.10.2015 року видано наказ.

18.11.2015 року через службу діловодства Господарського суду Рівненської області від відповідача (боржника) надійшла заява про відстрочку виконання рішення суду.

Заслухавши пояснення присутніх представників сторін, оцінивши подані сторонами докази в обґрунтування вимог та на їх заперечення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про відстрочку виконання судового рішення.

Відповідно до приписів ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо.

Зі змісту нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, слід враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

За змістом ст. 121 ГПК України задоволення заяв про відстрочку виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу тощо).

Аналогічні правові позиції викладені у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" та 7.2. постанови Пленум Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України".

Наведеними нормами встановлено, що відстрочка виконання рішення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Відтак, саме на заявника в контексті приписів ст.ст. 4-3, 33 ГПК України покладається обов'язок доведення існування відповідних підстав, тоді як стягувач, у разі наявності заперечень, має навести докази, що спростовують обставини, на які посилається заявник.

Як вбачається із заяви боржника, остання обґрунтована тим, що кошти з оплати виконаних робіт по ремонту доріг не були перераховані стягувачу Управлінням Державної казначейської служби у ОСОБА_1 районі, хоча усі документи для такого перерахування були подані боржником. На цей час у боржника відсутні кошти для виконання судового рішення, останній є державною установою, яка повністю фінансується за рахунок коштів Державного бюджету. Арешт коштів на рахунках призведе до того, що працівники не зможуть забезпечувати підготовку документів, отримувати відрядження, керівництво відповідача буде позбавлене можливості проводити виїзні засідання у селах району, проводити контроль за діяльністю підприємств, створить інші негативні наслідки, що приведуть до погіршення діяльності цілого району.

В обґрунтування наведених обставин, що ускладнюють виконання вказаного судового рішення, заявником надано копії листа Управління Державної казначейської служби у ОСОБА_1 районі № 02\13/1649 від 01.10.2015 року, рішення ОСОБА_1 районної ради "Про внесення змін до районного бюджету на 2014 рік" від 31.07.2014 року, листа Департаменту фінансів Рівненської обласної державної адміністрації № 02-4-12/378/01 від 06.04.2015 року.

Як зазначалося, норма ст. 121 ГПК України передбачає, що задоволення заяви про відстрочку виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

З доводів відповідача судом встановлено, що останні зводяться до відсутності грошових коштів (бюджетного фінансування).

Проте наведені заявником підстави для відстрочки виконання судового рішення не є тими виключними обставинами, які давали б можливість для відстрочки виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ГК України та ч. 1 ст. 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання боржник несе відповідальність, якщо таке виконання стало неможливим внаслідок його винних дій чи бездіяльності, а не внаслідок дії непереборної сили, випадку тощо. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання. Тобто боржник може бути звільнений від відповідальності за невиконання своїх договірних зобовязань лише в силу обєктивних факторів.

Окрім того, ч. 2 ст. 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Згідно з ч. 2 ст. 617 ЦК України, ст. 218 ГК України не вважається винятковим випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язань, відсутність у боржника необхідних коштів.

Як зазначив Верховний Суд України у своїй постанові від 15.05.2012 року у справі № 3-28гс12 зазначив, відсутність бюджетних коштів не є підставою для не проведення розрахунків, оскільки на підставі ч. 2 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 року відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність відповідача та не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Таким чином, наведені заявником обставини не засвідчують неможливості або ускладнення виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 05.10.2015 року у справі № 918/993/15, не є винятковими в розумінні ст. 121 ГПК України. Ці обставини лише вказують на те, що примусове виконання вказаного судового рішення може негативно вплинути на фінансовий стан боржника.

Крім того, вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, суд зобов'язаний враховувати інтереси не лише боржника, а й стягувача.

У свою чергу, стягувач є суб'єктом господарювання, здійснює підприємницьку діяльність та зобов'язаний оплачувати роботу своїх працівників та проводити розрахунки зі своїми контрагентами, сплачувати обов'язкові платежі тощо.

Вирішуючи питання про відстрочку виконання судового рішення, судом також враховане таке.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України. За приписами ст. 115 ГПК України рішення господарського суду, що набрали законної сили, виконуються у порядку, встановленому цим Кодексом і Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з приписами ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України Про міжнародні договори України і ст. 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

У силу вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

У п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року у справі "Шмалько проти України" суд наголошує, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби ст. 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити ст. 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

При цьому, Європейський суд з прав людини допускає, що затримки у виконанні рішення можуть бути обґрунтовані за окремих обставин, проте державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на вибачення за невиплату боргу за рішенням, а затримки не можуть бути такими, що зводять нанівець право, що захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (див. § 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бакай та інші проти України від 09.11.2004 року).

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі Агрокомплекс проти України від 06.10.2011 року існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для законного сподівання на виплату такої заборгованості і становить майно цієї особи у значенні ст. 1 Першого протоколу (Бурдов проти Росії та інші справи, зазначені в цій).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирного володіння майном, як це передбачено п. 1 ст. 1 Першого протоколу (справа ОСОБА_4 проти України, рішення від 15.10.2009 року).

Приписами частини 1 статті 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскільки боржник не довів належними та допустимими доказами наявності правових підстав, з якими закон повязує можливість відстрочення виконання прийнятого у цій справі судового рішення, у задоволенні його заяви слід відмовити.

У той же час суд повідомляє, що у разі наявності обставин, з якими закон пов'язує можливість надання відстрочки чи розстрочки виконання судового рішення, боржник не позбавлений права повторно звернутися до Господарського суду Рівненської області з відповідною заявою з наданням доказів на її обґрунтування.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 43, 86, 121 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити ОСОБА_1 районній державній адміністрації у задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 05.10.2015 року у справі № 918/993/15 за позовом Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Автомобільні дороги України" до ОСОБА_1 районної державної адміністрації про стягнення заборгованості в сумі 51 602,00 грн.

Суддя Андрійчук О.В.