Рішення № 53928758, 17.11.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17.11.2015 Справа № 908/5036/15 Господарський суд Донецької області у складі судді Огороднік Д.М., розглянувши матеріали

справи

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Руно»»до проПублічного акціонерного підприємства «Славтяжмаш» стягнення 30187,06 грн за участю представників:

від позивачаОСОБА_1-представник за довіреністю;від відповідача не зявився;ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Руно»» до Публічного акціонерного товариства «Славтяжмаш» про стягнення заборгованості на загальну суму 30187,06 грн.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що у зв'язку з невиконанням відповідачем умов усного договору з оплати поставленого товару, укладеного на підставі комерційних пропозицій на умовах товарного кредиту, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 30187,06 грн.

На підтвердження вказаних обставин, позивач надав належним чином завірені копії: комерційних пропозицій, видаткових накладних, податкових накладних та квитанцій до них, довіреностей на отримання товаро-матеріальних цінностей, рахунків-фактур та платіжних доручень.

Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав позовні вимоги.

Відповідач явку своїх представників не забезпечив, вимог суду не виконав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

У відповідності до п.п.2, 3, 4 ч.2 ст.129 Конституції України, ст.ст.42,43 Господарського процесуального кодексу України, ст.33 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. З урахуванням належного повідомлення про час та місце проведення судового розгляду обох сторін, судом забезпечено сторонам рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів та здійсненні інших процесуальних прав. З врахуванням наведеного, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин та вирішення спору по суті, згідно ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України.

Представник позивача клопотань щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши його пояснення, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В :

Згідно з досягнутими між позивачем та відповідачем домовленостями з приводу поставки товару, Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Руно» (позивач, постачальник) поставив відповідачу товар на загальну суму 35802,14грн., що підтверджується наданими до матеріалів справи копіями видаткових накладних №0000000358 від 25.06.2013 на суму 5483,38грн., №0000000462 від 17.07.2013 на суму 446,83грн., №693 від 16.09.2013 на суму 1050,42грн., №707 від 17.09.2013 на суму 72,23грн., № 62 від 16.09.2013 грн. на суму 5633,57 грн., № 750 від 27.09.2013 на суму 395.88 грн., № 812 від 16.10.2013 на суму 180,43 грн., № 829 від 22.10.2013 на суму 103.94 грн., № 940 від 14.11.2013 грн., № 941 від 14.11.2013 на суму 726,35 грн.,№ 945 від 15.11.2013 грн.,№ 1025 від 03.12.2013 на суму 4138,90 грн.

Позивачем для оплати виставлений належним чином оформлений рахунок-фактура №0000000926 від 18.06.2013 на суму 5483, 38 грн. Окрім того, позивачем до матеріалів справи додані податкові накладні, виписані на підставі вказаних вище видаткових накладних. Судом відзначається, що у податкових накладних №59 від 16.09.2013, №61 від 14.11.2013, №60 від 14.11.2013, №58 від 16.09.2013, №65 від 15.11.2013 міститься посилання на договір №24613 від 24.06.2013. В додаткових письмових поясненнях позивач зазначив, що посилання в податкових накладних на договір №№24613 від 24.06.2013 є помилковим.

Поставлений згідно вищевикладених видаткових накладних товар з боку відповідача прийнято уповноваженими особами, що підтверджується довіреностями на отримання цінностей №811 від 25.06.2013, №982 від 17.07.2013 та підписом уповноважених осіб на накладних.

Відповідно до видаткової накладної №692 від 16.09.2013 відповідачем отримано товар на підставі довіреності №1271 від 12.09.2013, видаткових накладних №940 від 14.11.2013, №941 від 14.11.2013- на підставі довіреності № 1579 від 14.11.2013.

Ухвалою від 05.11.2015 позивача зобов'язано надати вищевказані довіреності №1271 від 12.09.2013 та №1579 від 14.11.2013. В матеріалах справи містяться письмові пояснення, в яких позивач зазначив про неможливість надання вказаних довіреностей у звязку з втратою останніх.

Відповідачем жодних заперечень щодо отримання товару від позивача на підставі видаткових накладних, не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив часткову оплату товару, перерахувавши на рахунок позивача платіжним дорученням № 4534 від 11.09.2013 кошти у розмірі 5168,25 грн. та платіжним дорученням №4043 від 06.08.2013 446,83 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, вислухавши представника позивача, суд приходить до висновку, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з приводу поставки товару, на підставі вищевикладених видаткових накладних які підписані обома сторонами без жодних зауважень, містять всі необхідні відомості про товар (найменування товару, кількість, ціна та загальна вартість), а також містять відомості про фактичне отримання товару. Тобто, за своїми ознаками такі накладні є підтвердженням передачі позивачем та приймання відповідачем товару.

Відповідно до положень статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 статті 180 Господарського кодексу визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно ч.2 ст.642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиціях умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Відповідно до ч.1 ст.644 Цивільного кодексу України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття.

Вчинення відповідного правочину підтверджується видатковими накладними, в яких передбачені умови про предмет, кількість та вартість товару.

Здійснення відповідачем замовлення на поставку, поставка товару позивачем, виставлення позивачем рахунку на оплату, прийняття його відповідачем, а також здійснення відповідачем часткової оплати вартості товару свідчить про укладення між сторонами угоди, яка за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст. 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Таким чином, сторонами у спрощений спосіб укладена угода щодо поставки товару, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а саме: позивач поставляє відповідачу конкретний товар, а останній приймає його та оплачує, тому ця угода (домовленість) породжує для сторін права та обовязки та підлягає належному виконанню сторонами.

Господарським судом встановлено, що позивачем на підставі видаткових накладних поставлений, а відповідачем без будь-яких заперечень та зауважень отриманий товар вартістю 35802,14 грн.. Отже, обовязок позивача вважається виконаним у відповідності до норм статті 664 Цивільного кодексу України.

Проте, зазначений товар відповідачем в повному обсязі не оплачений, у звязку з чим заборгованість відповідача складає 30187,06 грн.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Як роз'яснено у п.п.1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що - якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що сторонами строки оплати отриманого товару не погоджені.

Під час судового розгляду справи, відповідач доказів сплати повної суми заборгованості суду не надав, наявність заборгованості не спростував.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення коштів у розмірі 30187,06 грн. є обґрунтованими та документально підтвердженими.

Окрім того, позивач просить суд відшкодувати йому за рахунок відповідача витрати на оплату правової допомоги адвоката у розмірі 1160,00грн.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Оскільки статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, то суд вважає, що в контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також в тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретного боржника.

Відповідно до п.6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №6-рп/2013 у справі №1-4/2013.

Правовідносини між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 підтверджуються договором про надання юридичних послуг №0712-2015(09) від 07.09.2015, актом приймання-передачі виконаних робіт від 08.09.2015, платіжним дорученням № 587 від 16.09.2015 на суму 1160 грн.

Згідно п.1 договору про надання правової допомоги №0712-2015(090) від 07.09.2015 адвокат приймає на себе обовязок підготувати від імені замовника позовну заяву та повний пакет документів до неї для подачі до господарського суду Запорізької області про стягнення з ПАТ «Славтяжмаш» заборгованості у розмірі 30187,06 грн.

На підтвердження надання адвокатом правової допомоги позивачем надані копія Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №0712 на ім'я ОСОБА_2 та акт приймання-передачі виконаних робіт від 08.09.2015, в якому зазначено про підготовку ОСОБА_2 позовної заяви.

Пунктом 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що, вирішуючи питання про розподіл сум судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не повязаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У звязку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Враховуючи зміст позовної заяви, її форму, нормативне обґрунтування позовних вимог покладених в основу позову, оформлення позовної заяви та пакет документів доданих до позовної заяви, а також враховуючи те, що розгляд справи неодноразово відкладався у звязку з витребуванням від позивача документів, не поданих до позовної заяви, складність справи, можливий час витрачений на складення поданої до суду позовної заяви, тощо суд вважає, що витрати позивача на оплату послуг адвоката слід покласти на відповідача в сумі 500,00 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Беручи до уваги викладене і враховуючи, що позовні вимоги обґрунтовані, документально доведені і відповідачем не спростовані, вони підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача у розмірі встановленому законом та судом.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного підприємства «Славтяжмаш» (84102, м.Славянськ, Донецької області, вул. Заводська, 2, ЄДРПОУ 00210594 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Руно» (51400, м. Павлоград, вул. Тернівська, 4, ЄДРПОУ 35457147) суму основного боргу у розмірі 30187,06 (тридцять тисяч сто вісімдесят сім) грн. 06 коп., судовий збір у розмірі 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн.00 коп., витрати по оплаті послуг адвоката у розмірі 500 (пятсот) грн. 00 коп.

3. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Дата складення повного рішення 23.11.2015.

Суддя Д.М. Огороднік