Рішення № 53928277, 30.11.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30.11.15р. Справа № 904/8449/15

За позовом Приватного підприємства "Голд Грейн" (с. Крута Балка, Новосанжарського району, Полтавської області)

до віповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера" (м.Дніпропетровськ);

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера ЛТД" (м.Дніпропетровськ)

про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 12775-С від 20.12.2013

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 1 від 23.11.2015)

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Голд Грейн" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера" (далі - відповідач) про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 12775-С від 20.12.2013.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір купівлі-продажу № 12775-С від 20.12.2013 підписаний директором ОСОБА_2, який з 01.02.2014 звільнений з посади та на дану посаду призначений ОСОБА_3. Також, позивач вважає, що укладання договору, який містить пункт 7.3., відповідно до змісту якого, якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, через 10 календарних днів від останнього дня строку, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати, на прострочену суму нараховується 350 процентів річних за користування кредитом, є за своєю природою укладанням правочину на вкрай невигідних умовах, та підлягає визнанню недійсним на підставі статті 233 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 15.10.2015.

У судове засідання 15.10.2015 з'явився представник відповідача.

Представник позивача у судове засідання 15.10.2015 не з'явився, вимоги ухвали суду від 24.09.2015 не виконав, при цьому, надіслав факсом (вх.суду 67336/15 від 15.10.2015) та електронною поштою (вх.суду 67345/15 від 15.10.2015) заяву про відкладення розгляду справи, мотивовану тим, що юрисконсульт позивача зайнятий в іншому судовому засіданні.

Представником відповідача вимоги ухвали суду від 24.09.2015 були виконані у повному обсязі, надано відзив на позовну заяву (вх.суду 66006/15 від 08.10.2015), у якому відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що рішенням суду від 10.08.2015 по справі № 904/2309/15, яке набрало законної сили, вже було досліджено та встановлено, що спірний договір укладений від імені позивача уповноваженою особою директором ОСОБА_4, що підтверджується спеціальним витягом з офіційного сайту Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Крім того, позивачем вчинені дії, що свідчать про схвалення спірного правочину, а саме: позивачем прийнято товар без заперечень, що підтверджується видатковою накладною № 261209/03 від 26.12.2013 та здійснювались часткові оплати за прийнятий товар. Щодо посилання позивача на укладення спірного договору на вкрай невигідних умовах, відповідач зазначає, що вказана обставина не підтверджена позивачем належними доказами, а положення пунктів 7.2. та 7.3 договору відповідають вимогам чинного законодавства.

Ухвалою суду від 15.10.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 04.11.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, а також задоволенням заяви позивача про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 04.11.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 04.11.2015 не з'явився, при цьому надіслав клопотання про розгляд справи без участі його представника. Крім того, судом було враховано, що ухвалою суду від 15.10.2015 було залишено явку у судове засідання представника відповідача на розсуд сторони.

Представник позивача у судовому засіданні 04.11.2015 виклав та обґрунтував позовні вимог, просив суд їх задовольнити.

Від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі правонаступника відповідача (вх.суду 71967/15 від 03.11.2015), яке мотивоване тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросфера" (первісний кредитор, відповідач по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросфера ЛТД" (новий кредитор, правонаступник відповідача) 16.10.2015 було укладено договір відступлення права вимоги № 12775-С-ВПВ, відповідно до умов якого первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв право вимоги і став кредитором по договору купівлі-продажу № 12775-С від 20.12.2013, укладеному між первісним кредитором і Приватним підприємством "Голд Грейн" (боржник, покупець за договором). Внаслідок укладення вказаного договору до нового кредитора перейшли усі права (як майнового так і немайнового характеру) первісного кредитора, що передбачені договором купівлі-продажу, в обсязі і на умовах, що існували станом на 16.10.2015 - дату переходу цих прав, а також перейшли права, як виникнуть у майбутньому, після моменту переходу прав і будуть існувати у часі аж до повного виконання (задоволення) боржником вимог нового кредитора, право на які, передбачені умовами договору купівлі-продажу.

Ухвалою суду від 04.11.2015 у відповідності до положень статті 24 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі відповідача-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросфера ЛТД", а також в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 30.11.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, а також необхідністю повідомлення залученого відповідача-2 про день, час та місце розгляду справи.

Від відповідача-2 надійшов відзив на позов (вх.суду 78129/15 від 27.11.2015), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що рішенням суду від 10.08.2015 по справі № 904/2309/15, яке набрало законної сили 10.08.2015, вже було досліджено та встановлено, що спірний договір укладений від імені позивача уповноваженою особою директором ОСОБА_4, що підтверджується спеціальним витягом з офіційного сайту Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Крім того, позивачем вчинені дії, що свідчать про схвалення спірного правочину, а саме: позивачем прийнято товар без заперечень, що підтверджується видатковою накладною № 261209/03 від 26.12.2013 та здійснювались часткові оплати за прийнятий товар. Щодо посилання позивача на укладення спірного договору на вкрай невигідних умовах, відповідач зазначає, що вказана обставина не підтверджена позивачем належними доказами, а положення пунктів 7.2. та 7.3 договору відповідають вимогам чинного законодавства.

У судове засідання 30.11.2015 з'явився представник позивача. Представники відповідачів-1,2 у судове засідання не з'явилися, але судом було враховано, що ухвалою суду від 04.11.2015 за умови виконання відповідачем-2 вимог даної ухвали - явку у судове засіданні його представника суд залишив на розсуд сторони, явку у судове засідання відповідача-1 також було залишена на розсуд сторони.

Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні його позовних вимог.

Правова позиція відповідаів-1,2 викладена у відзивах на позов.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представників відповідачів-1,2.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 20.12.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросфера" (далі - продавець, відповідач) та Приватним підприємством "Голд Грейн" (далі - покупець, позивач) був укладений договір купівлі-продажу № 12775-С (далі - договір) (а.с.11-16), відповідно до умов якого продавець зобовязався передати, а покупець зобовязався прийняти та оплатити вартість насіннєвого матеріалу, іменований у подальшому товар, відповідно до умов договору (додаткових угод та специфікацій до нього) (пункт 1.1. договору).

У пункті 13.1. договору набирає сили з моменту підписання обома сторонами і діє до 31.12.2014, а в частині розрахунків до повного виконання покупцем своїх зобовязань за договором.

При цьому, судом було враховано, що поданню відповідного позову не перешкоджає закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову (пункт 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дослідивши договір купівлі-продажу № 12775-С від 20.12.2013, суд прийшов до висновку, що у спірному договорі сторонами було досягнуто згоди за всіма істотними умовами, необхідними для даного виду договорів.

В подальшому, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросфера" (первісний кредитор, відповідач по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросфера ЛТД" (новий кредитор, правонаступник відповідача) 16.10.2015 було укладено договір відступлення права вимоги № 12775-С-ВПВ, відповідно до умов якого первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв право вимоги і став кредитором по договору купівлі-продажу № 12775-С від 20.12.2013, укладеному між первісним кредитором і Приватним підприємством "Голд Грейн" (боржник, покупець за договором). Внаслідок укладення вказаного договору до нового кредитора перейшли усі права (як майнового так і немайнового характеру) первісного кредитора, що передбачені договором купівлі-продажу, в обсязі і на умовах, що існували станом на 16.10.2015 - дату переходу цих прав, а також перейшли права, як виникнуть у майбутньому, після моменту переходу прав і будуть існувати у часі аж до повного виконання (задоволення) боржником вимог нового кредитора, право на які, передбачені умовами договору купівлі-продажу.

Ухвалою суду від 04.11.2015 у відповідності до положень статті 24 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі відповідача-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросфера ЛТД".

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 3.1. договору конкретний асортимент, кількість, ціна, строк поставки та умови оплати товару наведені в специфікаціях до договору. Специфікації є невідємною частиною договору. Ціна товару встановлена по домовленості сторін, а сторони визначили грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті Долар США або Євро). Оплата товару (виконання зобовязання) передбачено у гривні, згідно розділу 4 договору.

Загальна сума договору складається із суми вартості товару по всіх специфікаціях, підписаних в рамках договору, які є його невідємною частиною, з урахуванням зміни ціни у спосіб передбачений пунктами 4.7., 4.8. та суми процентів за користування товарним кредитом (пункт 3.2. договору).

У відповідності до вказаних умов, позивачем та відповідачем було підписано специфікацією № 1 від 20.12.2013 до договору, в якій сторони узгодили конкретний асортимент, кількість, ціну, строк поставки та умови оплати товару, що має передаватися продавцем (відповідачем) (а.с.17).

Згідно умов вказаної специфікації до договору, сторонами було погоджено наступний порядок оплати: "Товар по даній специфікації до договору продається на умовах надання продавцем покупцю товарного кредиту з відстрочкою платежу. Продавець зобовязаний сплатити продавцю загальну кінцеву вартість товару, отриманого згідно специфікації до договору, у строк до 25.10.2014.

Відповідно до умов пункту 7.2. договору, якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, на прострочену суму нараховується 35 процентів річних за користування товарним кредитом від останнього дня строку, коли товар мав бути оплачений, та протягом 10-ти календарних днів, тобто до моменту коли починає діяти інша процентна ставка, визначена у пункті 7.3. договору.

У пункті 7.3. договору сторони визначили, якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, через 10 календарних днів від останнього дня строку, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати, на прострочену суму нараховується 350 процентів річних за користування товарним кредитом.

У позовній заяві позивач зазначає, що укладання договору, який містить пункт 7.3. у вищезазначеній редакції, є за своєю правовою природою укладанням правочину на вкрай невигідних умовах, що є підставою для визнання його недійсним на підставі статті 233 Цивільного кодексу України, проти чого заперечує відповідач-1 та відповідач-2, що і є причиною спору.

У відповідності до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Зокрема, щодо посилання позивача на підписання договору з його боку повноважною особою, суд зазначає наступне.

Пунктом 3.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 передбачено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Так, договір від імені ПП "Голд Грейн" підписав директор підприємства ОСОБА_4.

Відповідно до частини 1 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (далі Закон), єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно з абзацом 14 частини 2 статті 17 Закону, в Єдиному державному реєстрі, поміж іншого, містяться дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, роздрукованого з офіційного сайту ДП "Інформаційно-ресурсний центр", станом на 20.12.2013 у керівника позивача ОСОБА_4 не зазначені обмеження повноважень.

Частиною 3 статті 18 Закону встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Відповідно до частини 3 статті 92 Цивільного одкексу України, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Позивачем у відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України не надано доказів обізнаності відповідача стосовно рішення загальних зборів позивача від 05.11.2009, щодо обмеження повноважень директора.

Крім того, згідно з нормами статті 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем вчинені дії які свідчать про схвалення правочину, а саме: прийняття товару та використання його у виробничій діяльності, а також проведення часткових його оплат 04.11.2014., 14.11.2014, 21.11.2014, 03.13.2014. та 19.12.2014.

При цьому в призначенні платежу чітко вказано, що оплата проводиться за насіння кукурудзи "Сплендіс" згідно договору № 12775-С від 20.12.2013. Саме за цим договором позивач отримав від відповідача насіння кукурудзи "Сплендіс". Доказів укладення інших договорів з таким номером і відповідною датою між сторонами до матеріалів справи додано не було, даних відомостей суду не повідомлено.

Щодо посилання позивача у позовній заяві на укладення спірного договору за вкрає невигідних для нього умовах, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 233 Цивільного кодексу України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на в край невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 223 Цивільного кодексу України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалися. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Пунктом 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", передбачено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 Цивільного кодексу України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача.

Як вбачається зі змісту позову та доданих до неї документів позивачем не надано доказів в підтвердження своїх доводів про існування з його боку на час укладання спірного договору тяжких обставин. А також не надано будь-яких доказів, які б свідчили, що умови пунктів 7.2. та 7.3. договору були для нього вкрай невигідними та за відсутності певної тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Крім того, згідно з нормами статті 42 Господарчого кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Так, відповідно до Оглядового листа Вищого господарського суду Укораїни від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", проценти за користування товарним кредитом є процентами, які встановлені положеннями статті 694 Цивільного кодексу України та по своїй правовій природі являються боргом і стягуються незалежно від наявності вини боржника. Право на встановлення сторонами в договорі купівлі-продажу таких процентів прямо передбачено законом - пунктом 1 частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України, котра регулює правовідносини, пов'язані з продажем товару в кредит.

Отже, посилання позивача у позовній заяві, що договір ним укладений на вкрай невигідних умовах не підтверджені належними доказами.

Таким чином, суд вважає доводи позивача викладені у позовній заяві безпідставними, не доведеними та необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню з підстав наведених судом з вищевикладеного, а тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.

Крім того, слід звернути увагу, що сторони є вільними і укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними (статті 627, 628 Цивільного кодексу України). Виходячи з цього,

Отже, судом встановлено, що правові підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу № 12775-С від 20.12.2013 відсутні.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 12775-С від 20.12.2013 є необґрунтованими, не доведеними позивачем належними та допустимими доказами, а тому не підлягають задоволенню.

Судові витрати по справі відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_5