Рішення № 53928274, 25.11.2015, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 листопада 2015 р. Справа № 902/1044/15

Господарський суд Вінницької області у складі колегії суддів: головуючий суддя Банасько О.О., суддів Білоуса В.В., Говор Н.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за первісним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд", м.Київ

до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Вінниця

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за первісним позовом: ОСОБА_2, м.Вінниця

про стягнення 29 329,59 грн лізингових платежів за договором № 2480/01/14-В від 21.01.2014 р.

та за зустрічним позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Вінниця

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд", м.Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за зустрічним позовом: ОСОБА_2, м.Вінниця

про визнання договору фінансового лізингу № 2480/01/14-В від 21.01.2014 р. недійсним.

За участю секретаря судового засідання Гнатовської Л.С.

За участю представників:

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1: ОСОБА_3, довіреність № б/н від 21.10.2015 р., паспорт серії АВ 206535 виданий Ленінським РВ УМВС України в Вінницькій області 22.03.2001 р.

ОСОБА_1, приватний підприємець згідно спец. витяг № 20921624 від 23.07.2015 року, паспорт серії АА № 605403, виданий Тростянецьким РВ УМВС України у Вінницькій області 25.12.1997 р.

Представники позивача та третьої особи не з'явились.

В С Т А Н О В И В :

Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" подано позов до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 43 336,42 грн в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 2480/01/14-В від 21.01.2014 р., з яких відшкодування вартості предмета лізингу - 3 061,73 грн, винагорода - 5 258,41 грн, валютне коригування - 18 793,36 грн, штраф - 4 067,02 грн, пеня - 5 402,18 грн, 3 % річних - 272,68 грн, інфляційні втрати - 6 481,04 грн.

Ухвалою суду від 23.07.2015 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1044/15 та призначено до розгляду.

Ухвалою суду від 24.07.2015 р. судом, з власної ініціативи, на підставі ст. 27 ГПК України залучено до розгляду справи третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2, який є поручителем за договором № 2480/01/14-В від 21.01.2014 р.

Ухвалою суду від 16.09.2015 р. за клопотанням сторін продовжено строк розгляду справи на 15 днів та відкладено розгляд справи до 01.10.2015 р.

01.10.2015 р. до суду надійшла зустрічна позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 про визнання недійсним договору №2480/01/14-В від 21.01.2014 р., яку ухвалою суду від 01.10.2015 р. прийнято судом до розгляду, об'єднавши в одне провадження з даною справою за № 902/1044/15.

01.10.2015 р. від третьої особи ОСОБА_2 надійшли пояснення щодо первісної позовної заяви, якими він заперечує проти задоволення первісного позову з мотивів його необґрунтованості та безпідставності.

В зв'язку з неявкою в засідання суду представника позивача та не поданням ним витребуваних судом документів необхідних для розгляду справи по суті та прийняття рішення, суд дійшов висновку, що справа № 902/1044/15 відноситься до категорії справ значної складності, в зв'язку з чим суд звернувся до керівництва суду з заявою про призначення колегії у складі трьох суддів для розгляду даної справи.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду Вінницької області від 05.10.2015 р. для розгляду справи № 902/1044/15 створено колегію у складі трьох суддів: головуючого судді Банаська О.О., суддів Білоуса В.В. та Говор Н.Д.

Ухвалою суду від 05.10.2015 р. справу колегією суддів прийнято до проводження та призначено до розгляду на 21.10.2015 р.

Ухвалою від 21.10.2015 р. розгляд справи відкладено до 04.11.2015 р.

03.11.2015 р. до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" про зменшення розміру позовних вимог відповідно до якої останнє відмовилось від вимоги про стягнення відшкодування вартості предмета лізингу в сумі 3 061,73 грн та просить стягнути з відповідача за первісним позовом 39 400,59 грн, з яких винагорода - 5 258,41 грн, валютне коригування - 18 793,36 грн, штраф - 3 605,76 грн, пеня - 7 102,18 грн, 3 % річних - 427,00 грн, інфляційні втрати - 4 213,88 грн.

Дана заява розцінена судом як заява про відмову від позову в частині позовної вимоги про стягнення відшкодування вартості предмета лізингу в сумі 3 061,73 грн, як заява про зменшення розміру позовних вимог в частині позовної вимоги про стягнення штрафу та як заява про збільшення розміру позовних вимог в частині позовних вимог про стягнення пені, 3 % річних, інфляційних втрат, яку судом прийнято до розгляду, як таку що не суперечить приписам ст.22 ГПК України.

03.11.2015 р. до суду надійшов відзив Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на первісну позовну заяву в якому останній просить в її задоволенні відмовити з мотивів наведених у відзиві.

З метою надання сторонами додаткових документів розгляд справи ухвалою від 04.11.2015 р. відкладено до 25.11.2015 р.

20.11.2015 р. від позивача на первісним позовом надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, якою він просить стягнути з відповідача за первісним позовом 29 329,59 грн, з яких: 17 141,93 грн - заборгованості по лізингових платежах за період з 25.02.2015 р. по 14.04.2015 р., 2 571,29 грн - 15% штрафу на підставі п.7.1.2 Договору, 5 061,71 грн - пені за період з 26.02.2015 р. по 23.09.2015 р., 354,21 грн - 3% річних за період з 26.02.2015 р. по 16.11.2015 р. та 4 200,45 грн - інфляційних втрат за період 26.02.205 р. по 16.11.2015 р.

25.11.2015 р. від відповідача за первісним позовом надійшло клопотання про зменшення розміру штрафу та пені за первісним позовом на підставі ст. 551 ЦК України, яке прийнято судом до розгляду.

Представник позивача та третьої особи в засідання суду не з'явились. Про час та день розгляду справи їх було повідомлено завчасно та належним чином - ухвалою суду від 04.11.2015 р., надіслання якої стверджується реєстром поштової кореспонденції суду, поштовим повідомленням про вручення останньої та розпискою поданої сторонами в судовому засіданні 04.11.2015 р.

При цьому, представником позивача подано клопотання від 20.11.2015 р. про розгляд справи 25.11.2015 р. без участі представника позивача, яке приймається судом до уваги при розгляді справи.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без технічної фіксації судового процесу.

Розглянувши заяву позивача за первісним позовом від 20.11.2015 р. про зменшення розміру позовних вимог, суд з огляду на приписи ст. 22 ГПК України приймає її до розгляду як таку що відповідає правам наданим сторонам процесуальним законодавством.

Представник відповідача та відповідач в засіданні суду проти позовних вимог позивача за первісним позовом заперечують з мотивів викладених у відзиві на позовну заяву та підтримують зустрічну позовну заяву, посилаючись на обставини викладені в останній.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача за первісним позовом, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

21.01.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (Лізингодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Лізінгоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 2480/01/14-В (а.с.10-24,т.1).

За умовами Договору та Загальних умов договору фінансового лізингу, який є невід'ємною частиною договору від 21.01.2014 р., Лізингодавець набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу в платне володіння і користування з правом викупу майно - Предмет лізингу - автомобіль RENAULT Dokker, 2013 року виписку, вартістю 165 000,00 грн (детальний опис якого міститься в Специфікації, яка є невід'ємною частиною даного Договору), а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти Предмет лізингу, оплачувати лізингові платежі, зазначені в Графіку внесення лізингових платежів, який є невід'ємною частиною даного Договору, а також інші платежі відповідно до умов Договору (п.1.1 Загальних умов та п.1-3 Договору).

Відповідно до п.1.2 Загальних умов та п.5 Договору термін користування Лізмнгоодержувачем Предметом лізингу становить 60 місяців і починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі Предмету лізингу, але в будь-якому разі не може бути меншим одного року.

Всі платежі за Договором Лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати в національній валюті Україні (гривні) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця. Лізингоодержувач зобов'язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставлення та отримання рахунків Лізингодавця. Лізингові платежі включають: платежі в погашення (компенсацію) вартості Предмета лізингу і винагороду (комісію) Лізингодавця за наданий в лізинг Предмет лізингу (п.2.1 Загальних умов).

Згідно з п.2.2. Загальних умов загальна сума лізингових платежів на дату укладення Договору визначається п.8.1. та становить 250 140,12 грн. Порядок, розмір та термін оплати Лізингоодержувачем лізингових платежів встановлюється в Графіку платежів, який міститься в додатку № 1 та який є невід'ємною частиною Договору.

За Загальними умовами авансовий платіж оплачується Лізингоодержувачем до передачі Предмету лізингу по акту прийому-передачі у володіння та користування і є частиною компенсації вартості Предмету лізингу. Оплата авансового платежу та всіх чергових лізингових платежів здійснюється не пізніше за дату, встановлену для їх оплати відповідно до графи 2 Графіку платежів (п. 2.3, 2.4 Загальних умов).

Відповідно до Графіку лізингових платежів авансовий платіж повинен бути сплачений не пізніше як до 21.01.2014 р. в сумі 49 500,00 грн.

Пунктом 8.4 Договору сторони передбачили, що сплата лізингових платежів здійснюється в гривні з коригуванням курсу валют відповідно до п. 2.6. Загальних умов, а саме: сторони погоджуються , що лізингові платежі розраховуються з використанням середньозваженого курсу української гривні до долара США на міжбанківському ринку за визначеною формулою.

Датою здійснення лізингових платежів вважається дата фактичного надходження коштів на банківський рахунок Лізингодавця (п.2.7 Загальних умов).

За умовами п.2.9 Загальних умов при надходженні Лізингових платежів сторони погодили черговість виконання Лізингоодержувачем своїх грошових зобов'язань:1- оплата сум штрафних санкцій (штраф, пеня), які підлягають сплаті за порушення зобов'язань за Договором ; 2- оплат сум компенсації витрат, понесених Лізингодавцем та не відшкодованих Лізингоодежувачем; 3-оплата простроченої заборгованості з нарахованої винагороди; 4- оплата простроченої заборгованості з нарахованого лізингового платежу, що відшкодовує вартість Предмету лізингу; 5-оплата поточної заборгованості з нарахованої винагороди; 6-оплата поточної заборгованості з нарахованого лізингового платежу, що відшкодовує вартість Предмету лізингу.

Відповідно до п.3.3 Загальних умов Лізингоодежувач в особі свого уповноваженого представника зобов'язаний прийняти Предмет лізингу від Лізингодавця протягом 10 робочих днів з моменту отримання від Лізингодавця повідомлення про готовність Предмету лізингу до передачі.

Приймання Предмету лізингу оформлюється шляхом підписання сторонами акту прийому-передачі Предмету лізингу (п.3.4 Загальних умов).

Статтею 7 Загальних умов визначено відповідальність сторін за неналежне виконання умов Договору.

Так, Лізингоодержувач за несвоєчасну оплату лізингових платежів та інших платежів передбачених Договором сплачує: пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення; штраф в залежності від терміру заборгованості: при затримці від 2 до 10 днів - у розмірі 5 % від суми простроченої заборгованості, від 11 до 20 днів - 10 % від суми простроченої заборгованості, понад 20 днів - 15 % від суми простроченої заборгованості (п.п.7.1.1, 7.1.2 Договору).

Статтею 11 Загальних умов визначено порядок дострокового розірвання Договору та повернення предмету лізингу.

Зокрема, Лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати Договір та вилучити Предмет лізингу у випадку коли Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або повністю) і/або інший платіж, передбачений Договором та прострочення оплати становить більше 30 днів від дня настання строку платежу, встановленого Графіком платежів або Загальними умовами (п.11.2.1 Загальних умов).

У разі виникнення будь-якої з підстав, передбачених п.11.2.1-11.2.8 умов Лізингодавець направляє Лізингоодержувачу повідомлення з вимогою усунути існуючи порушення або достроково викупити Предмет лізингу, сплативши Лізингодавцю суму викупу, розраховану відповідно до п.8 Загальних умов (п.11.3 Загальних умов).

У разі якщо протягом 20 календарних днів з дати направлення повідомлення про усунення порушень Лізингоодержувач цього не виконає, Лізингодавець направляє на юридичну адресу Лізингоодержувача цінний лист з описом вкладення або вручає нарочно повідомлення про відмову від Договору (його розірвання) і повернення Предмету лізингу із зазначенням терміну та місця його передачі (п.11.4 Загальних умов).

Датою розірвання Договору є дата фактичної передачі Предмету лізингу Лізингоодержувачем Лізингодавцю (дата повернення) або дата вилучення Предмету лізингу, що оформлюється відповідним актом повернення/вилучення Предмету лізингу (п.11.6 Загальних умов).

Згідно з п.11.8 Загальних умов вилучення Предмету лізингу, припинення (відмова від договору) не звільняє Лізингоодержувача від сплати всіх нарахованих та несплачених лізингових згідно з Договором.

Крім того, за Загальними умовами, у разі вилучення Предмету лізингу, розірвання Договору з причин, зазначених у Договорі та/або законодавстві Україні, всі раніше сплачені Лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають, оскільки є платою за володіння і користування Предметом лізингу (п.11.9. Загальних умов).

Згідно з п.9.1 Договору поручителем на даним Договором фінансового лізингу виступив ОСОБА_2.

Разом з підписанням Договору, сторонами у справі було підписано додаток № 1 до Договору № 2480/01/14-В, яким визначено графік внесення лізингових платежів за період з 21.01.2014 р. по 27.01.2019 р., а також додаток № 2 до Договору № 2480/01/14-В від 21.01.2014 р. - специфікація якою сторони погодили вид транспортного засобу визначеної марки та з відповідними технічними характеристиками (а.с.11, 12, т.1).

Також судом встановлено, що 21.01.2014 р. між ТОВ "Український лізинговий фонд" (Кредитор) та ОСОБА_2 (Поручитель) укладено договір поруки, за яким Поручитель зобов'язується перед Кредитором відповідати за виконання ФОП ОСОБА_1 усіх його грошових зобов'язань перед Кредитором у повному обсязі, в тому числі і в частині компенсації можливих збитків та сплати можливих штрафних санкцій, комісій (винагород), додаткових платежів, що виникнули або виникнуть в майбутньому із Договору фінансового лізингу № 2480/01/14-В від 21.01.2014 р. зі всіма доповненнями та змінами до нього, включаючи також ті, що будуть укладені в майбутньому (а.с.68, т.1).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач за первісним позовом 21.01.2014 р. на підставі платіжного доручення № 1333308 від 21.01.2014 р. перерахував позивачу за первісним позовом авансовий платіж згідно графіку погашення лізингових платежів в сумі 49 500,00 грн, що стверджується відповідним платіжним дорученням, квитанцією №21-2429150/С від 21.01.2015 р. (а.с.94,132, т.1).

25.01.2014 р. на виконання Договору та Загальних умов сторонами за первісним позовом підписано акт приймання-передачі предмету лізингу до Договору фінансового лізингу №2480/01-14-В від 21.01.2014 р. (а.с.26, т.1).

30.01.2015 р. сторонами за первісним позовом укладено додаткову угоду № 2 до Договору фінансового лізингу №2480/01-14-В від 21.01.2014 р., якою сторони погодили нову ціну Договору в розмірі 262 781,64 грн та новий графік погашення лізингових платежів (а.с.25, т.1).

Відповідно до графіку внесення лізингових платежів відповідач за первісним позовом зобов'язаний був за період з 21.01.2014 р. по 25.01.2019 р. сплатити позивачу за первісним позовом 262 781,64 грн., з яких 165 000,00 грн вартості предмету лізингу та 97 781,64 грн - винагороди (комісії) за Договором.

05.03.2015 р. сторонами за первісним позовом підписано додаткову угоду № 3 до Договору фінансового лізингу №2480/01-14-В від 21.01.2014 р., якою сторони погодили, що строк лізингу складає 14 місяців з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі, загальна сума лізингових платежів складає 211 169,35 грн та погодили інший графік погашення лізингових платежів: з 21.01.2014 р. по 25.03.2015 р. (а.с.87, т.1).

В подальшому сторонами 10.04.2015 р. підписано додаткову угоду № 4 якою останні погодили, що додаткова угода № 3 від 05.03.2015 р. втратила чинність і починаючи з 10.04.2015 р. продовжує діяти графік погашення лізингових платежів, затверджений додатковою угодою № 2 від 30.01.2015 р. (а.с.86, т.1).

Судом встановлено, що за період з 21.01.2015 р. по 19.02.2015 р. відповідач за первісним позовом сплатив позивачу за первісним позовом лізингові платежі на загальну суму 122 084,15 грн, що стверджується квитанціями за вказаний період (а.с.98-113, т.1).

Як вбачається з матеріалів справи позивачем за первісним позовом було виставлено відповідачу за первісним позовом за період з лютого по березень 2015 р. рахунки на оплату лізингових платежів в загальній сумі 27 113,50 грн., які останнім сплачені не були.

В зв'язку з несплатою відповідачем за первісним позовом чергових лізингових платежів позивачем за первісним позовом на юридичну та фактичну адресу Лізингоодержувача надіслано лист-вимогу № 1379-УПК від 20.03.2015 р. про сплату заборгованості по лізингових платежах з урахуванням пені та штрафу за період січень-лютий 2015 р., яку останнім отримано 08.04.2015 р. та залишено без відповіді і оплати (а.с.27-30, т.1).

Так як дана вимога залишена відповідачем за первісним позовом без реагування, Лізингодавцем 15.04.2015 р. нарочно вручено Лізингоодержувачу повідомлення № 1491-УПК від14.04.2015 р. про відмову (розірвання) Договору фінансового лізингу № 2480/01/14-В від 21.01.2014 р. у відповідності до п.11.4 Загальних умов (а.с.31-32,т.1).

Так як відповідачем за первісним позовом не було здійснено погашення заборгованості по лізингових платежах в добровільному порядку, сторонами Договору у відповідності до п. 11.2.1 Загальних умов, 14.04.2015 р. було підписано акт повернення майна з фінансового лізингу за Договором № 2480/01/14-В від 21.01.2014 р. (а.с.33, т1.).

За даним актом відповідач за первісним позовом повернув позивачу за первісним позовом Предмет лізингу автомобіль RENAULT Dokker, 2013 року виписку, вартістю 99 066,55 грн.

У відповідності до вимог Загальних умов договору фінансового лізингу та Договору № 2480/01-14-В від 21.01.2014 р. відповідач за первісним позовом повинен був сплатити позивачу за первісним позовом з моменту передачі Предмету лізингу заборгованість в сумі 29 329,59 грн., з яких;

- 17 414,93 грн - заборгованості по лізингових платежах за лютий та березень 2015 р. (з яких 9 432,45 грн необхідно було сплатити не пізніше 25.02.2015 р. та 7 709,48 грн необхідно було сплатити не пізніше 25.03.2015 р. відповідно до додатку № 2 від 30.01.2015 р.),

- 2 571,29 грн - 15 % штрафу у відповідності до п.7.1.2 Договору;

- 5 061,71 грн - пені за період з 26.02.2015 р. по 23.09.2015 р.;

- 354,21 грн - 3 % річних за період 26.02.2015 р. по 16.11.2015 р.,

- 4 200,45 грн - інфляційних втрат за період з 26.02.2015 р. по 16.11.2015 р.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків щодо заявленого первісного позову.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами за первісним позовом договору фінансового лізингу № 2480/01/14-В від 21.01.2014 р. між ними виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 6 главою 58 Цивільного кодексу України "Лізинг".

Згідно ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2,3 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом, а також застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг" Лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови. Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Як вже зазначалось судом раніше відповідач за первісним позовом повинен був сплачувати лізингові платежі щомісячно у строк не пізніше дати визначеної в графіку погашення лізингових платежів, а в разі прострочення сплати останніх Лізингоодержувачем більше 30 днів Лізингодавець має право вимагати повернення Предмету лізингу та розірвання Договору фінансового лізингу.

При цьому повернення Предмету лізингу та розірвання Договору не є підставою для не сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів, які повинні були бути сплачені на дату повернення Предмету лізингу з урахуванням штрафних санкцій.

Оскільки відповідач за первісним позовом не сплатив позивачу за первісним позовом станом на 14.04.2015 р. (дату повернення Предмету лізингу) обов'язкові лізингові платежі в сумі 17 141,93 грн, тому дана вимогам позивача за первісним позовом є обґрунтованою і законною та такою, що відповідає умов договору фінансового лізингу і Загальним умова договору фінансового лізингу, з огляду на що задовольняється судом в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом 2 571,29 грн - 15 % штрафу у відповідності до п.7.1.2 Договору; 5 061,71 грн - пені за період з 26.02.2015 р. по 23.09.2015 р.; 354,21 грн - 3 % річних за період 26.02.2015 р. по 16.11.2015 р.; 4 200,45 грн - інфляційних втрат за період з 26.02.2015 р. по 16.11.2015 р., за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3,4 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч. 1 ст. 623 ЦК України).

Згідно зі ст. 220 ГК України боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.

Згідно ч.5 ст.225 ГК України сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами.

Учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених Кодексом та іншими законами (ч.1 ст. 229 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як зазначалось судом раніше статтею 7 Загальних умов визначено відповідальність сторін за неналежне виконання умов Договору.

Так, Лізингоодержувач за несвоєчасну оплату лізингових платежів та інших платежів передбачених Договором сплачує: пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення; штраф в залежності від терміну заборгованості: при затримці від 2 до 10 днів - у розмірі 5 % від суми простроченої заборгованості, від 11 до 20 днів - 10 % від суми простроченої заборгованості, понад 20 днів - 15 % від суми простроченої заборгованості (п.п.7.1.1, 7.1.2 Договору).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення 15 % штрафу, пені, інфляційних втрат та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору, загальним умовам договору фінансового лізингу та приписам чинного законодавства.

При перевірці правильності розрахунку інфляційних втрат в сумі 4 200,45 грн за період з 26.02.2015 р. по 16.11.2015 р. за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора судом виявлено помилки, які полягають у невірному визначенні кінцевих сум нарахованої суми.

Так, судом при перевірці розрахунку інфляційних втрат виявлено, що сума в розмірі 277,45 грн заявлена безпідставно та не обґрунтовано, а тому в її задоволенні слід відмовити, задовольнивши позовні вимоги в цій частині частково в сумі 3 923,00 грн.

При перевірці правильності розрахунку 3 % річних в сумі 354,21 грн за період 26.02.2015 р. по 16.11.2015 р. судом не виявлено помилки, а тому дані позовні вимоги судом задовольняються повністю.

Не виявлено судом помилок також в розрахунку пені та штрафу.

Оцінивши надані сторонами докази наявні в матеріалах справи, стосовно вимог про стягнення штрафу та пені, враховуючи клопотання відповідача за первісним позовом про зменшення розміру штрафу та пені в зв'язку з важким матеріальним становищем, суд дійшов висновку про зменшення їх розміру враховуючи наступне.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Приймаючи рішення про зменшення розміру штрафу та пені, суд взяв до уваги майновий стан відповідача (важке матеріальне становище, що підтверджено відповідними документами - довідкою банківської установи про залишок коштів на рахунку відповідача в сумі 117,62 грн та довідкою відповідача про розмір прибутку отриманого останнім в І - ІІІ кварталах 2015 р. в сумі 40 150,00 грн; наявність рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29.09.2015 р., яке вступило в законну силу про стягнення з ОСОБА_1 дострокової заборгованості за кредитним договором в сумі 35 549,80 дол. США), а також те, що негативні наслідки заподіяні простроченням відповідача за первісним позовом компенсовані заявленням вимоги про стягнення заборгованості в сумі 17 141,93 грн, інфляційних втрат та 3 % річних, які задоволені судом.

Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України та п.3 ст.83 ГПК України, зменшує розмір заявленого до стягнення штрафу до 1 000,00 грн та пені до 1 500,00 грн.

Задовольняючи первісну позовну заяву частково судом враховано, що матеріали справи не містять доказів вжиття активних дій зі сторони відповідача за первісним позовом спрямованих на визначення правового статусу коштів сплачених в якості оплати вартості предмету лізингу до його повернення в зв'язку з відмовою лізингодавця від договору, як то визнання пункту 11.9 Договору в судовому порядку недійсним, яким безпосередньо сторонами погоджено, що у разі вилучення Предмету лізингу, розірвання Договору з причин передбачених Договором чи законодавством не є підставою для повернення позивачу за первісним позовом всіх раніше сплачених лізингових платежів, оскільки це є платою за володіння і користування Предметом лізингу, чи подання заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, чи вимоги про повернення вказаних коштів тощо.

В зв'язку з наведеним відхиляються доводи відповідача за первісним позовом викладені у його відзиві на первісний позов (а.с.187-190, т.1).

Також в засіданні суду розглянуто зустрічну позовну заяву Фізичної особи ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" про визнання договору фінансового лізингу недійсним.

Зустрічну позовну заяву обґрунтовано тим, що вартість Предмету лізингу визначено в національній валюті Україні - гривні; вартість Предмету лізингу не змінювалась після його придбання відповідачем, отже вартість предмету лізингу є незмінною впродовж всього періоду дії договору фінансового лізингу для відповідача.

В обґрунтування заявленого зустрічного позову позивач за первісним позовом посилається на приписи ч.3 ст. 632 ЦК України, а саме: щодо заборони змінювати ціну договору після його вчинення. На думку позивача за зустрічним позовом сторонами порушено приписи ст. 203 ЦК України: допущено порушення чинного законодавства при укладенні спірного договору в частині визначенні строків і розмірі грошових зобов'язань у розумінні ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" та ч.ч.2,3 ст. 180 ГПК України.

У відзиві на зустрічну позовну заяву відповідач за зустрічним позовом проти заявленого заперечує посилаючись на ст. 627 ГК України щодо вільності сторін при укладенні договорів; на договір фінансового лізингу № 2480/01/14-В від 21.01.2014 р. та Загальні умови договору фінансового лізингу, яким сторонами передбачено сплату лізингових платежів в гривні з коригуванням на середньозважений курс гривні до долару США на міжбанківсьому ринку за офіційним курсом НБУ, що розраховується згідно формули, передбаченої п.2.6 Загальних умов.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено принцип презумпції правомірності правочину відповідно до якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В пункті 3 ч.1 ст.3, ст.6 ЦК України закріплено принцип свободи договору який передбачає, право суб'єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Слід звернути увагу, що відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч.1 ст.175 ГК України).

Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Абзацом першим п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 р. визначено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Аналогічні положення закріплено в п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" в якому вказано, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову) на чому наголошено в п.2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Беручи до уваги встановлені обставини та норми законодавства, які обґрунтовують позовні вимоги суд дійшов висновку про відмову в зустрічному позові виходячи з наступних міркувань.

Частиною першою ст.638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (ч.8 ст.181 ГК України).

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вже неодноразово зазначалось судом відповідно до ст. 6 та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Стаття 524 ЦК України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі статтею 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Наведена правова позиція відображена в постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 р. у справі № 3-62гс11, від 26.12.2011 р. у справі № 3-141гс11, від 07.10.2014 р. у справі № 3-133гс14.

Як вбачається зі змісту Договору № 2480/01/14-В від 21.01.2014 р. сторони в добровільному порядку домовились, що сплата лізингових платежів здійснюється в гривні з коригуванням курсу валют відповідно до п. 2.6. Загальних умов, тобто лізингові платежі розраховуються з використанням середньозваженого курсу української гривні до долара США на міжбанківському ринку за визначеною формулою (п.8.4 Договору).

Ураховуючи те, що вищезазначені положення договору фінансового лізингу узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не суперечать ним, при укладенні договору фінансового лізингу позивач за зустрічним позовом не заперечував проти його умов у суду відсутні правові підстави для визнання Договору фінансового лізингу № 2480/01/14-В від 21.01.2014 р. недійсним.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду позивач за зустрічним позовом не подав до суду належних та допустимих доказів в підтвердження зустрічних позовних вимог щодо визнання договору фінансового лізингу недійсним, так само як і не надав (як відповідач за первісним позовом) доказів здійснення з позивачем за первісним позовом розрахунків в добровільному порядку.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову в повному обсязі.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача за первісним позовом згідно ст.49 ГПК України.

При прийнятті рішення судом враховано п.3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в якому вказано, що у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.

25.11.2015 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 4-6, 22, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 42, 43, 44, 49, 82, п.3 ст.83, ст.ст.84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 21000 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд", пр-т. Оболонський, 35А, офіс 301, м. Київ, 04205 (ідентифікаційний код - 37859096) - 17 141 грн 93 коп. - заборгованості по лізингових платежах, 1 500 грн 00 коп. - пені, 1 000 грн 00 коп - штрафу, 354 грн 21 коп. - 3 % річних, 3 923 грн 00 коп. - інфляційних втрат та 1 827 грн 00 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. В стягненні 277 грн 45 коп. - інфляційних втрат, 1 571 грн 29 коп. - штрафу та 3 561 грн 71 коп. - пені відмовити.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

6. Копію рішення надіслати позивачу та третій особі рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 30 листопада 2015 р.

Головуючий суддя Банасько О.О.

суддів Білоуса В.В.

ОСОБА_4

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - ТОВ "Український лізинговий фонд" - пр-т Оболонський, 35А, офіс 301, м.Київ, 04205.

3 - третій особі - вул.Космонавтів, 39, смт Тростянець, Вінницька область, 24300.