Ухвала суду № 53927691, 24.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2015 року м. Київ К/800/58307/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Вербицької О.В.

Моторного О.А.

при секретарі Калініні О.С.

за участю представників сторін:

позивача - Володько С.М.

відповідача - Недосеки І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014

та постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 27.06.2014

у справі № 2а/2370/4988/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс ПТР»

до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплекс ПТР» звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області № 0004092301 від 30.08.2012.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 27.06.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить відмовити в задоволенні касаційних вимог та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій, як обґрунтовані та законні.

Представником відповідача в судовому засіданні заявлено клопотання про заміну відповідача, у зв'язку із реорганізацією, із Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області на правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його задоволення.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами невиїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 по 31.03.2012 по взаємовідносинах з ПП «Скіпер», ТОВ «Кримбудіндустрія» та ПП «Севелітстрой», складено акт № 187/22-12/21356037 від 17.08.2011, в якому зафіксовані порушення: пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в періоді, що перевірявся, на загальну суму 481 478 грн., в т.ч. за серпень 2009 року - на суму 15 833 грн., за вересень 2009 року - на суму 33 000 грн., за жовтень 2009 року - на суму 187 333 грн., за листопад 2009 року - на суму 1 500 грн., за жовтень 2011 року - на суму 38 606 грн., за листопад 2011 року - на суму 163 486 грн., за грудень 2011 року - на суму 41 720 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 30.08.2012 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0004092301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 601 847 грн., в т.ч.: 481 478 грн. основного платежу та 120 369 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Фактичною підставою для визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість стало виявлення податковим органом під час перевірки позивача по взаємовідносинах з ПП «Скіпер», ТОВ «Кримбудіндустрія» та ПП «Севелітстрой», які, за висновком відповідача, не підтверджуються документально належними первинними документами, а відтак - не створюють юридичних наслідків, в тому числі для податкового обліку, зокрема, щодо формування на основі цих відносин податкового кредиту.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на актах про неможливість проведення зустрічних звірок названих контрагентів, складених посадовими особами податкових органів, в яких, зокрема, зазначено про нікчемність правочинів, що укладались ним та неможливість підтвердження реальності проведених господарських операцій з контрагентами-покупцями й контрагентами-постачальниками за період з 01.01.2009 по 31.03.2012, з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків.

В акті перевірки відповідачем зазначено, що до такої не надано документів, що повністю підтверджують фактичне отримання від ПП «Скіпер», ТОВ «Кримбудіндустрія» та ПП «Севелітстрой» комплектуючих та виконання робіт по газифікації. Також, відповідач посилається на відсутність товарно-транспортних накладних на перевезення придбаних позивачем комплектуючих від ПП «Скіпер» та ПП «Севелітстрой», а тому не підтверджено первинними документами транспортування комплектуючих. За вказаних обставин, податкова інспекція дійшла висновку про безтоварність господарських операцій позивача з ПП «Скіпер», ПП «Севелітстрой», ТОВ «Кримбудіндустрія».

Матеріалами справи встановлено, що 23.09.2011 між Сімферопольською філією ТОВ «Комплекс ПТР» (генпідрядник) та ПП «Севелітстрой» (субпідрядник) укладено договір субпідряду № 3/453 про закупівлю товарів (робіт, послуг) за державні кошти, відповідно до якого субпідрядник зобов'язується у 2011 році виконати роботи, зазначені в п. 1.2 договору з використанням власних матеріалів, а генпідрядник - прийняти і оплатити такі роботи.

Згідно п. 1.2 договору роботи полягають у будівництві зовнішнього газопровода в с. Верхня Кутузовка м. Алушта Автономної Республіки Крим, а саме: монтаж зовнішнього газопроводу середнього тиску із труб Д 159 - 1200 м; Д 57 - 120 м; монтаж зовнішнього газопроводу низького тиску із труб: Д 108 - 767,6 м; Д 89 - 1875 м; Д 57 - 2887 м. Довжина запроектованого зовнішнього газопроводу середнього тиску складає 1320 метрів. Довжина запроектованого зовнішнього газопроводу низького тиску складає 5529 метрів.

Також, 01.11.2011 між Сімферопольською філією ТОВ «Комплекс ПТР» (замовник) та ПП «Севелітстрой» (підрядник) укладено договір підряду № 110711.1/495, відповідно до якого підрядник зобов'язується за завданням замовника на свій ризик, своїми силами, а також силами залучених, за необхідності, субпідрядних організацій, виконати роботи по об'єкту «Облаштування Фонтанівського ГКМ на період дослідно-промислової експлуатації. Підключення газової свердловини № 5, будівництво трубопроводу-шлейфа до свердловини № 5», а замовник зобов'язується прийняти результати виконаних робіт і оплатити їх.

Окрім того, у період, що підлягав перевірці, позивач мав господарські відносини з ПП «Севелітстрой», за якими здійснював придбання комплектуючих.

На підтвердження реальності господарських взаємовідносин з ПП «Севелітстрой», позивачем до суду надані: податкові накладні, видаткові накладні (щодо поставки комплектуючих), довідки про вартість будівельних робіт (форма №КБ-3), акти приймання виконаних будівельних робіт (форма №КВ-2в), банківські виписки щодо оплати товарів та послуг.

Також, 28.08.2009 між Сімферопольською філією ТОВ «Комплекс ПТР» (замовник) та ТОВ «Кримбудіндустрія» (підрядник) укладено договір підряду №01-09/202, відповідно до якого підрядник зобов'язується за завданням замовника на свій ризик, своїми силами, а також силами залучених, при необхідності, субпідрядних організацій, виконати роботи на об'єкті «Облаштування Фонтанівського ГКМ на період дослідно-промислової експлуатації. Підключення газової свердловини №11» (далі - роботи), а замовник зобов'язується прийняти результати виконаних робіт і оплатити їх.

На підтвердження господарських відносин за цим договором позивачем надано до суду податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Також, в судовому порядку встановлено, що в жовтні 2011 року Сімферопольська філія ТОВ «Комплекс ПТР» мала господарські відносини з ПП «Скіпер» щодо придбання комплектуючих на загальну суму 31 637 грн., в тому числі ПДВ 5 273 грн. На підтвердження придбання комплектуючих у ПП «Скіпер» позивач надав суду податкову та видаткову накладні.

Договори з контрагентами укладені з Сімферопольською філією ТОВ «Комплекс ПТР», яка діє на підставі положення про Сімферопольську філію товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс ПТР», затвердженого зборами учасників товариства (протокол № 2 від 12.05.2004), та перебуває на обліку як платник податків з 28.07.2004 у Державній податковій інспекції у місті Сімферополі.

Як встановлено в судовому порядку, саме у Сімферопольської філії ТОВ «Комплекс ПТР» були наявні первинні документи, що складались при господарських відносинах з ПП «Скіпер», ТОВ «Кримбудіндустрія», ПП «Севелітстрой».

За результатом здійснення господарських операцій із названими контрагентами позивач сформував податковий кредит з податку на додану вартість.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що можливість контрагентів позивача (ТОВ «Кримбудіндустрія» і ПП «Севелітстрой») виконувати роботи, що становили предмет укладених ними з позивачем договорів, підтверджується ліцензіями на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури; відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, як основних документів на транспортування комплектуючих від ПП «Скіпер» та ПП «Севелітстрой», обумовлено перевезенням комплектуючих власним автотранспортом позивача, що не потребує оформлення товарно-транспортних накладних, які є обов'язковими згідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363; акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача, на які посилається податковий орган, свідчать про те, що такі звірки фактично не відбулися, а тому наведені в них обставини та висновки жодним чином не доводять порушень позивачем норм податкового законодавства; податковим органом не доведено існування обставин, які виключають право позивача на формування податкового кредиту у зв'язку із господарськими операціями, що відбулися між останнім та ПП «Скіпер», ПП «Севелітстрой», ТОВ «Кримбудіндустрія», а тому не підтверджено належним чином правомірності податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі необґрунтованих висновків про відсутність реального характеру цих господарських взаємовідносин; з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами; платника податку не може бути позбавлено права на податковий кредит з податку на додану вартість за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, при цьому платник податку не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник податку на додану вартість не знав про такі зловживання та не міг про них знати.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно з пп. пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг); податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Аналогічні положення наведені і в Податковому кодексі України, який набрав чинності 01.01.2011.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені норми Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між Сімферопольською філією позивача та контрагентами (ПП «Скіпер», ТОВ «Кримбудіндустрія» та ПП «Севелітстрой»), що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту у спірному періоді за результатами господарських операцій із зазначеними контрагентами.

Слід також зазначити, що акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів не є джерелом отримання податкової інформації, яка згідно положень ст. 83 Податкового кодексу України визначена в якості підстави для висновків посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок. Сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок вказаних контрагентів не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства зазначеними платниками податку.

Щодо посилань податкового органу в касаційній скарзі на порушення кримінальних справ відносно контрагентів позивача, то слід зазначити, що вказані обставини не були підставою дослідження в судах попередніх інстанцій, а згідно ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За наведених обставин, відсутності порушень норм матеріального і процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Допустити заміну по даній справі відповідача - Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області її правонаступником - Державною податковою інспекцією у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014 та постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 27.06.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді О.В. Вербицька О.А. Моторний