Ухвала суду № 53927483, 24.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" листопада 2015 р. м. Київ К/800/16661/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Ліпського Д.В., Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про визнання протиправними та скасування постанов за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, в якому просила визнати протиправними та скасувати постанови заступника начальника Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Пиця А.А. від 22 липня 2014 року про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 55542,10 грн. та від 23 липня 2014 року про відкриття виконавчого провадження №44155305.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2014 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано постанови заступника начальника Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Пиця А.А. від 22 липня 2014 року № 41223719 про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 55 542,10 грн. та від 23 липня 2014 року № 44155305 про відкриття виконавчого провадження.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2015 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16 грудня 2013 року заступником начальника Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Пицем А.А. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 41223719 щодо виконання виконавчого листа № 461/4180/13ц, виданого 11 грудня 2013 року Галицьким районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 555 421 грн. Вказаною постановою боржнику ОСОБА_1 надано термін на добровільне виконання виконавчого документа в строк до 23 грудня 2013 року.

25 червня 2014 року до Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції надійшла нотаріально завірена заява стягувача ОСОБА_2 про повернення виконавчого листа № 461/4180/13ц, виданого 11 грудня 2013 року Галицьким районним судом м. Львова, на підставі пункту 1 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з його добровільним виконанням в термін, встановлений для добровільного виконання.

22 липня 2014 року заступником начальника Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Пицем А.А. на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» винесена постанова про закінчення виконавчого провадження № 41223719 у зв`язку із погашенням боржником ОСОБА_1 боргу та виділено в окреме провадження постанову про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

22 липня 2014 року заступником начальника Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Пицем А.А. прийнята постанова про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 10 відсотків від суми, що підлягає стягненню, а саме 55 542,10 грн.

На підставі вищевказаної постанови 23 липня 2014 року заступником начальника Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Пицем А.А. прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження № 44155305 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 55 542,10 грн.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при винесенні оскаржуваних постанов про стягнення виконавчого збору та відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору державним виконавцем не враховано, що боржником було сплачено борг в термін, встановлений для добровільного виконання рішення суду.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи позивачу у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки позивач у встановлений термін добровільно не виконала судове рішення, то державний виконавець правомірно у відповідності до вимог частини 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» приступив до його примусового виконання, а тому позовні вимоги позивача є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Проте погодитись з висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може та вважає їх передчасними.

Згідно частини 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Частиною 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно статті 383 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ (частина 2 статті 384 Цивільного процесуального кодексу України).

Положеннями статей 386, 387 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

Відповідно до частини 4 статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.

Проте, вирішуючи даний спір по суті, суди першої та апеляційної інстанцій зазначених вимог законів не врахували та не визначились, до юрисдикції якого суду належить вирішення даної справи, враховуючи, що оскаржувані постанови винесено у зв'язку з невиконанням у встановлений строк виконавчого документа, виданого Галицьким районним судом м. Львова 11 грудня 2013 року у справі № 461/4180/13ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості, а відтак - чи підлягає вказаний спір розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Не встановлення в судовому процесі зазначених вище обставин як таких, що мають суттєве значення у справі, призвело до передчасних та необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, та відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень.

Згідно частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права, зокрема статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2014 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.

Головуючий: Я.Л. Іваненко

Судді: Д.В. Ліпський

М.І. Мойсюк