Ухвала суду № 53927380, 02.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2015 року м. Київ К/9991/73719/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Бившевої Л.І.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 30.08.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011

у справі №2а-6558/11/1270

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності-підприємця ОСОБА_1

до Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 30.08.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Краснодонської ОДПІ в Луганській області від 11.07.2011 №0001371740 на суму 98146,99 грн. та №0001361740 на суму 169711,65 грн.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведена документальна невиїзна перевірка фізичної особи підприємця ОСОБА_1. щодо питання повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податків по взаємовідносинам із ТОВ «Луганська інвестиційна компанія» за період з 01.06.2008 по 31.10.2008, за результатами якої складено акт №738/17/2912501051 від 25.06.2011.

Перевіркою встановлено порушення: ст.13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 №13-92, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності за 2008 рік на суму 98146,99 грн.; пп.7.2.3, 7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 01.06.2008 по 31.10.2008 на загальну суму 135769,32 грн.; я ч.1 ст.203, ст.ст. 215, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем з постачальником ПП «Луганська інвестиційна компанія».

На підставі акта перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення від 11.07.2011 №0001371740, яким визначено суму податкового зобов?язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 98146,99 грн. та №0001361740, яким визначено податкове зобов?язання з податку на додану вартість в сумі 169711,65 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлено обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то, відповідно до пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 цього Закону, сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Тобто необхідною умовою для формування валових витрат та віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За доводами відповідача позивач не мав права формувати валові витрати та податковий кредит за наслідками господарських операцій з ТОВ «Луганська інвестиційна компанія» на загальну суму 814615,92 грн., у тому числі ПДВ -135769,32 грн., оскільки за висновками акта невиїзної документальної перевірки зазначеного суб?єкта господарювання від 25.08.2010 №481/2300/34941785, встановлено відсутність його за юридичною адресою, відсутність виробничих, складських приміщень, земельних ділянок, транспортних засобів, наявність відносин з контрагентами, які мають ознаки фіктивності, а тому, укладені з позивачем договори є нікчемними та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов?язані з їх недійсністю.

Однак, за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товарів (робіт, послуг) правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товарів (робіт, послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

У даному випадку спірні господарські операції були належним чином відображені позивачем у податковому обліку, жодних свідчень того, що їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено.

Подальше використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності підтверджується первинними документами, які наявні в матеріалах справи, були надані до перевірки, та досліджені судом.

Судами попередніх інстанцій досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій, на час укладення та виконання правочинів позивач мав офіційну інформацію щодо свого контрагента з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій, який був зареєстрований в ЄДРПОУ, був юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю, перебував на обліку як платник податків, у тому числі був платниками податку на додану вартість.

Не можуть бути підставою для інших висновків доводи відповідача про нікчемність вищезазначених правочинів, оскільки наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваних угод відповідачем не надано.

Позивач не може нести відповідальність як за несплату податків його контрагентом, так і за можливу недостовірність відомостей про нього, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності щодо такої.

Таким чином, за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит, не спростовано.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 30.08.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Л.І.Бившева

Н.Г.Пилипчук